Ухвала

від 23.10.2014 по справі 2а-17436/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/59441/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Зайцева М.П.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012

у справі №2а-17436/11/2070

за позовом Науково-Технічного центра „Система"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

Державної податкової служби

про скасування наказу та визнання дій протиправними

ВСТАНОВИВ:

Науково-Технічний центр „Система" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби про визнати неправомірним з моменту прийняття рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова у формі наказу №2542 від 30.11.2011 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та скасувати його; визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків Приватним підприємством „ОВД-Трейд" за період з 01.04.2011 по 31.07.2011 їх реальності та повноти відображення в обліку; скасувати податкове повідомлення - рішення №0007022305 від 27.12.2011; скасувати податкове повідомлення - рішення №0007012305 від 27.12.2011.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2012 позовні вимоги задоволено, визнано неправомірним з моменту прийняття рішення у формі наказу №2542 від 30.11.2011 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та скасовано його, визнано протиправними дії позивача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки, скасовано в повному обсязі податкове повідомлення - рішення №0007022305 від 27.12.2011, скасовано податкове повідомлення - рішення №0007012305 від 27.12.2011.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із приватним підприємством „ОВД-Трейд" за період з 01.04.2011 по 31.07.2011 року їх реальності та повноти відображення в обліку та складено акт №5954/2305/22612904 від 13.12.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення: №0007022305 від 27.12.2011, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 328975 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 44044, 75 грн.; №0007012305 від 27.12.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 395428 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п. 201.1, п.201.4, ст. 201 ст. 185 ст. 203 розділу 5 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 328975 грн. за період з 01.04.2011 по 31.07.2011; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1.56 ст. 14, п. 138.8 ст. 138, п.139.1.9 ст. 139, п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 1719250 грн..

З зазначеного акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлена відсутність реального вчинення господарських операцій за липень 2011 року контрагента позивача ПП „ОВД-Трейд".

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем виконані всі умови договорів щодо придбання товарів та надання послуг, реальність операцій підтверджується первинними документами.

Крім того самим відповідачем встановлено, що позивач в перевіряємому податковому періоді сплатив відповідні суми податку на додану вартість у складі ціни товару, послуг.

В свою чергу, Акт перевірки не містить посилань на порушення позивачем вимог зазначених норм.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з контрагентами, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій, за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що вбачається з акту перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій.

При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг та робіт, визначених в договорах.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 78.4. ст. 78 Податкового кодексу України керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідач не надано підтвердження надіслання на адресу позивача обов'язкового письмового запиту органу державної податкової служби та доказів спливу 10 робочих днів з дня отримання запиту, отже відповідачем не виконано всі умови передбачених ст. 78 Податкового кодексу України для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 у справі № 2а-17436/11/2070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 у справі № 2а-17436/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді М.П. Зайцев О.І. Степашко