Ухвала

від 18.11.2014 по справі п/811/1301/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 листопада 2014 рокусправа № П/811/1301/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Дадим Ю.М.

           суддів:                     Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання:          Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєкс Трейд" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєкс Трейд" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 20 грудня 2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Алєкс Трейд" збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 1274,00 грн. та накладено штрафну санкцію - 637,00 грн..

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому у відповідності до положення ст. 41 КАС України фіксування судового процесу не здійснюється.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Кіровоградської ОДПІ від 28 листопада 2013 року №1320 та відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), у період з 28 листопада 2013 року по 29 листопада 2013 року повноважними особами Кіровоградської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Алєкс Трейд" (код ЄДРПОУ 30567262) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інта» (код ЄДРПОУ 22480992) за період з 01 січня 2013 року по 31 січня 2013 року, за результатами якої складено акт №156/11-23-22-02/30567262 від 06 грудня 2013 року.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ТОВ "Алєкс Трейд": п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 187.1 ст. 187, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого: занижено податок на додану вартість на загальну суму 2002,00 грн., у т.ч. за січень 2013 року на суму ПДВ 2002 грн. (в частині взаємовідносин з ТОВ «Інта») та завищення податку на додану вартість на загальну суму 729,00 грн. в т.ч.: за лютий 2013 року на суму ПДВ - 85,00 грн., за березень 2013 року на суму ПДВ - 14,00 грн., за квітень 2013 року на суму ПДВ - 95,00 грн., за травень 2013 року на суму ПДВ - 52,00 грн., за червень 2013 року на суму ПДВ - 294,00 грн., за липень 2013 року на суму ПДВ - 114,00 грн., за серпень 2013 року на суму ПДВ - 74,00 грн. (в частині реалізації товарів контрагентам-покупцям, раніше придбаних у ТОВ «Інта»).

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001502202 від 20 грудня 2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1274,00 грн. та накладено штрафну санкцію - 637,00 грн. (а.с.18).

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено обґрунтованості своїх висновків, викладених в акті перевірки та правомірність прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на підставі такого акту перевірки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на вказані норми законодавства, колегія суддів робить висновок про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ «Інта».

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15 березня 2011 року ТОВ «Алєкс Трейд» (покупець) та ТОВ «Інта» (постачальник) було укладено договір поставки товару (а.с.19-20).

Упродовж січня 2013 року ТОВ «Інта» поставило позивачу продукцію (оливу моторну) на суму 10009,54 грн. (з урахуванням ПДВ у сумі 2001,91 грн.).

Перевезення товару здійснювалось ТОВ «Інта» власним транспортним засобом відповідно до змісту згаданого договору.

ТОВ «Алєкс Трейд» розрахувалось з ТОВ «Інта» за придбану продукцію у безготівковій формі (а.с.24).

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем надалі було реалізувано придбану моторну оливу різним покупцям (а.с.138-184).

Позивачем були надані до суду всі первинні документи, копії яких знаходяться в матеріалах справи, на підтвердження факту здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Інта», сумнівність яких зазначена відповідачем в акті перевірки.

Дослідивши вищезазначені первинні документи позивача та його контрагента, колегія суддів приходить до висновку, що дані первинні документи відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Отже, з урахуванням досліджених судом матеріалів справи, колегія суддів робить висновок про те, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем і його контрагентом та підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до досліджених судом первинних бухгалтерських документів.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що єдиною підставою для висновку податкового органу про те, що господарські операції між ТОВ «Алєкс Трейд» та ТОВ «Інта» не мають реального характеру, став акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інта» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Діомед Інвест" за січень 2013 року (а.с.46-47).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не ставиться в залежність право платника податку на додану вартість на податковий кредит від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Також, слід відзначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0001502202 від 20 грудня 2013 року прийняте Кіровоградською ОДПІ, не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:                                                            Ю.М. Дадим

          Суддя:                                                            І.Ю. Богданенко

          Суддя:                                                            С.А. Уханенко