Ухвала

від 13.11.2014 по справі 813/710/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року м. Львів Справа № 876/3896/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року по справі 813/710/14 за позовом Приватного підприємства «Енергія плюс» до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Енергія плюс» (далі - ПП «Енергія плюс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Самбірська ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Самбірської ОДПІ від 20 січня 2014 року № 0000132200.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Самбірської ОДПІ від 20 січня 2014 року № 0000132200.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Самбірська ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 10 січня 2014 року № 2/22-00/32703801, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є помилковим.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 10 січня 2014 року № 2/22-00/32703801, складеного за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Енергія плюс» по питанню взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «МонтажЕнергоПроект» (далі - ТзОВ «МонтажЕнергоПроект») за період з 19 травня 2011 року по 30 вересня 2012 року, Самбірською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 січня 2014 року № 0000132200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 187810.50 грн., з яких на 125207.00 грн. за основним платежем та на 62603.50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість на суму 125206.99 грн., з яких за серпень 2011 року - на 17422.85 грн., за вересень 2011 року - на 80161.77 грн., за травень 2012 року - на 1606.67 грн., за червень 2012 року - 17849.03 грн. та за липень 2012 року - на 8166.67 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій між ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» та підприємствами-постачальниками, що виключало можливість відображення операцій з ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» в податковому обліку ПП «Енергія плюс». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в актах перевірок податковими органами ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» та його контрагентів, а саме на непідтвердження реальності в часі здійснення операцій, відсутність трудових та матеріальних ресурсів, транспортних засобів та іншого майна.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ПП «Енергія плюс» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «МонтажЕнергоПроект», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Як видно з матеріалів справи, ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» та ПП «Енергія плюс» мали право на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, що підтверджується ліцензіями, виданими Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, від 27 липня 2011 року серії АВ № 589492 - ТзОВ «МонтажЕнергоПроект», а також від 24 червня 2008 року серії АВ № 407424 і від 01 липня 2013 року серії АЕ № 262167 - ПП «Енергія плюс».

Аналіз додатків до згаданих ліцензій дає підстави для висновку, що ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» та ПП «Енергія плюс» мали дозвіл на виконання тих самих видів будівельних та монтажних робіт, а також на монтаж інженерних мереж.

Під час здійснення господарської діяльності позивачем було укладено з ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» договір від 01 серпня 2011 року № 01/08/11-01, згідно з яким ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» зобов'язувалось виконати проектні, електромонтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи по електропостачанню об'єктів на замовлення позивача.

В підтвердження реальності виконання договірних відносин позивача з даними контрагентами позивачем надано суду копії податкових накладних, актів приймання виконаних будівельних робіт, платіжних доручень.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також позивачем надано суду копії договорів, на виконання яких було укладено договір субпідряду з ТзОВ «МонтажЕнергоПроект», та відповідно актів про надання послуг, актів приймання виконаних робіт, податкових накладних та платіжних доручень, які вказують на реальність господарських відносин за ними.

Як встановлено судом першої інстанції, необхідність укладення позивачем договору субпідряду з ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» зумовлено невеликою штатною чисельністю працівників підприємства та неможливістю своєчасно виконати роботи по договорах, укладених з замовниками, про що свідчить штатний розпис працівників.

Про використання позивачем придбаних у ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» послуг у його господарській діяльності вказує їх реалізація за цінами, вищими від тих, за які такі послуги були придбані та відповідно одержання ним вигоди.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що господарські операції між ПП «Енергія плюс» та ТзОВ «МонтажЕнергоПроект» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даним контрагентом податкових накладних відомості відповідають дійсності.

В свою чергу, відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «МонтажЕнергоПроект», а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року по справі 813/710/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський