Постанова

від 12.11.2014 по справі 904/233/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 року Справа № 904/233/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М., суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у справі№904/233/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовомФермерського господарства "Березенське" доПублічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі Хмельницької філії Публічного акціонерного банку комерційний банк "ПриватБанк" в особі Полонського відділення Хмельницької філії Публічного акціонерного банку комерційний банк "ПриватБанк" про визнання договору недійсним в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача Данильченко О.О.,

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 11.11.2014 №02-05/491 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суду для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014 у справі №904/233/14 (суддя Манько Г.В.) Фермерському господарству "Березенське" (надалі позивач/ФГ "Березенське") відмовлено у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі Хмельницької філії Публічного акціонерного банку комерційний банк "ПриватБанк" в особі Полонського відділення Хмельницької філії Публічного акціонерного банку комерційний банк "ПриватБанк" (надалі відповідач/банк) про визнання договору поруки недійсним.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 (судді: Подобєд І.М., Величко Н.Л., Дармін М.О.) вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволений, визнано недійсним договір поруки №32 від 17.05.2012, укладений між позивачем та відповідачем з моменту його укладення.

Відповідач (банк), не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивач про визнання недійсним договору поруки №32 від 17.05.2012, укладеного між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що на момент укладення спірного договору поруки, рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012 у справі №2-727/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012, визнано неукладеним кредитний договір №HMPWGA00000809 від 29.01.2008, укладений між банком та ОСОБА_5, в забезпечення виконання якого ФП "Березенське" уклало спірний договір поруки. Як стверджує позивач, відповідач не повідомив йому цей факт (факт визнання неукладеним кредитного договору), чим ввів позивача в оману, а тому, в порядку ст.ст. 203, 215, 229, 230 ЦК України просить визнати спірний договір поруки недійсним.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що обов'язок за договором поруки у позивача виникає після отримання ОСОБА_5 кредитних коштів за кредитним договором №HMPWGA00000809 від 29.01.2008, а оскільки кошти ОСОБА_6 не отримані від банку, то не можна вважати, що позивача було введено в оману при укладенні спірного договору поруки.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не погодився із висновками місцевого господарського суду, та здійснивши перевірку наведених позивачем обставин, покладеними в обгрунтування позову, прийшов до висновку про правомірність заявленого позову про визнання недійсним договору поруки, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з приписами ст. 1052 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між банком та ОСОБА_6 29.01.2008 був укладений кредитний договір №HMPWGA00000809, відповідно до якого, банк зобов'язався надати ОСОБА_6 готівкові кошти через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 8.1. цього договору, в обмін на зобов'язання ОСОБА_6 по поверненню кредиту, сплати відсотків, винагороди в зазначені договором строки.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з приписами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.05.2012 між позивачем та відповідачем був укладений договір поруки №32, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором №HMPWGA00000809.

В той же час, як встановив суд апеляційної інстанції, рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012 у справі №2-727/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012 (залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24.10.2012), визнано неукладеним кредитний договір №HMPWGA00000809 від 29.01.2008, укладений між банком та ОСОБА_6

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з положеннями п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. (…) Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, на момент укладення спірного договору поруки, судовим рішення вже був встановлений факт неукладеності основного зобов'язання (кредитного договору), про що відповідачу (банку) було відомо.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною 1 ст. 229 Цивільного кодексу України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори, а тому, неукладення договору, тобто його відсутність, не може породжувати цивільних прав та обов'язків як для його сторін, так і для осіб, що поручаються перед кредитором за його виконання боржником.

Отже, таким чином, встановивши факт обізнаності відповідача із визнанням судовим рішенням факту неукладеності основного зобов'язання (кредитного договору) при укладенні забезпечувального зобов'язання (спірного договору поруки), є правильним висновок суду апеляційної інстанції про недійсність оспорюваного позивачем договору поруки у зв'язку із неповідомленням цього факту позивачу (поручителю) (введенням в оману), оскільки, у разі повідомлення банком такої обставини, були б відсутні підстави для укладення спірного договору поруки, адже відповідно до норм цивільного законодавства, забезпеченню підлягають лише дійсні та існуючі зобов'язання в установлених законом та договором випадках.

Доводи касаційної скарги стосовно відсутності підстав, передбачених у ст. 230 ЦК України для визнання спірного договору поруки недійсним, відхиляються судовою колегією, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В даному випадку, як встановлено судом апеляційної інстанції, при укладенні забезпечувального зобов'язання (спірного договору поруки) з боку відповідача мав місце обман позивача, який полягав у замовчуванні факту визнання неукладеним кредитного договору, в забезпечення якого й укладався договір поруки.

Крім того, є безпідставними доводи скаржника про те, що в установленому порядку кредитний договір не визнавався недійсним, а тому, відсутні підстави визнавати недійсним спірний договір поруки, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом апеляційної інстанції, кредитний договір визнано неукладеним, тобто таким, якого не існує, а тому, відсутні підстави для забезпечення виконання того, чого немає.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, їм дана належна оцінка судом попередньої інстанції, та є спростованими, а тому не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у справі №904/233/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере