Постанова

від 19.11.2014 по справі 01/555

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 01/555 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М.- головуючого Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м. Київ на постанову та ухвалувід 10.09.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р. господарського суду Черкаської області у справі№ 01/555 господарського суду Черкаської області за заявою боржникафермерського господарства "Уелсі", с. Моринці Звенігородського району Черкаської області провизнання банкрутом ліквідаторарбітражний керуючий Новосельцев В.П. в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "ОТП Банк"Кузнецова Ю.В., довір., фермерського господарства "Уелсі"Мисан В.М., довір., ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 23.02.2009 року порушено провадження у справі № 01/555 про банкрутство фермерського господарства "Уелсі" (далі - Боржник, Господарство) за заявою останнього в порядку норм ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін - далі-Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Черкаської області від 21.05.2009 року Господарство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Чернеця С.С.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 04.02.2010 року вирішено здійснити заміну ліквідатора у справі та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Новосельцева В.П.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 року (суддя - О.В. Чевгуз) задоволено клопотання ліквідатора Господарства - арбітражного керуючого Новосельцева В.П.: стягнуто на користь ліквідатора Боржника-арбітражного керуючого Новосельцева В.П. з кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, суму оплати послуг арбітражного керуючого за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень в розмірі 63 434 грн. 56 коп. та витрат арбітражного керуючого на суму 7 403 грн. 69 коп. пропорційно до заявлених вимог кредиторів: з ПАТ "Західінкомбанк" - 51 074 грн. 37 коп.; зі Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області - 141 грн. 60 коп.; з Управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області - 28 грн. 30 коп.; з ПАТ "Мегабанк" - 850 грн. 00 коп.; з ПАТ "ОТП Банк" - 17 851 грн. 25 коп. та з ПАТ "Кредобанк" - 779 грн. 20 коп. Крім цього на користь ліквідатора Господарства-арбітражного керуючого Новосельцева В.П. стягнуто додаткову винагороду в розмірі 10% від суми реалізації майна, що перебувало у заставі - з ПАТ "Кредобанк" - 1 745 грн. 85 коп., а з ПАТ "Західінкомбанк" - 48 000 грн. 00 коп.

Не погодившись частково із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Мегабанк" (далі - Мегабанк) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 року в частині стягнення з Мегабанку на користь ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Новосельцева В.П. боргу з оплати послуг та відшкодування витрат в сумі 850 грн. 00 коп.

Крім того, не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" (далі - Західінкомбанк) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 року та прийняти нову ухвалу, якою відмовити в задоволені клопотання ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Новосельцева В.П. про стягнення коштів пропорційно до заявлених вимог кредиторів в рахунок оплати послуг.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 року (головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Шипко В.В.) апеляційні скарги залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ОТП Банк) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 року в частині стягнення з ОТП Банку на користь ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Новосельцева В.П. 17 851 грн. 25 коп. боргу з оплати послуг ліквідатора та відшкодування його витрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання ліквідатора Боржника про стягнення з ОТП Банку боргу з оплати вказаних послуг та витрат в сумі 17 851 грн. 25 коп.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 3 1 , 31, 52 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника та Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, ухвалюючи рішення про стягнення з кредиторів пропорційно їх визнаних вимог у справі суму оплати послуг та витрат у ліквідаційній процедурі на користь ліквідатора Боржника, а також про стягнення суми додаткової винагороди цьому ліквідатору з двох банків - кредиторів у справі, вимоги яких були забезпечені заставою майна Боржника, місцевий суд вказав, що відповідне клопотання було подано ліквідатором Господарства, а попередньо прийнятими у справі ухвалами був затверджений розмір оплати послуг ліквідатора, додаткової винагороди йому, а також затверджений звіт з оплати послуг ліквідатора за відповідні періоди ліквідаційної процедури. За відсутністю виявлених у Боржника активів, сума послуг та витрат підлягає стягненню з покладенням відповідних витрат на кредиторів пропорційно їх визнаних вимог у справі. В частині оплати додаткової винагороди ліквідатору суд вказав, що витрати з оплати цієї винагороди підлягають розподілу між кредиторами, вимоги яких були забезпечені заставою майна Боржника, та які отримали кошти від продажу цього майна. Вказані висновки були підтримані апеляційним судом у повному обсязі.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із оскаржуваними рішеннями, як такими, що були винесені передчасно та всупереч норм законодавства.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ліквідатором Боржника - арбітражним керуючим Новосельцевим В.П. були заявлені вимоги саме про стягнення (з покладенням на кредиторів пропорційно) витрат з оплати послуг за період роботи у даній справі, понесених витрат за час виконання обов'язків у ліквідаційній процедурі та з оплати затвердженої судом у справі додаткової винагороди (т. 6 а.с. 1-2).

При цьому, факт завершення ліквідаційної процедури - із прийняттям рішення про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі, встановлено судами не було та з матеріалів справи не вбачається. Виходячи ж з приписів частин 12-15 ст. 3 1 Закону про банкрутство оплата послуг ліквідатора, витрат у ліквідаційній процедурі здійснюється до закінчення повноважень цього ліквідатора у відповідній справі (з завершенням ліквідаційної процедури), а виплата додаткової винагороди здійснюється по результатах виконаних ним у цій процедурі дій - по закінченні функцій та повноважень ліквідатора у справі про банкрутство.

У зв'язку із цим колегія суддів зазначає, що правомірним на даному етапі провадження у справі є лише затвердження (а не стягнення) оплати послуг ліквідатора Боржника за період з моменту його призначення ухвалою суду від 04.02.2010 року, понесених ним за цей період витрат у ліквідаційній процедурі, а також сум додаткової винагороди, розмір якої був затверджений ухвалою від 05.11.2010 року (т. 4 а.с. 142-143). При цьому, питання щодо розподілу та стягнення затвердженої суми з покладенням цих витрат на кредиторів у справі, враховуючи приписи ст.ст. 31, 32, 52 Закону про банкрутство відбувається по завершенні ліквідаційної процедури у справі про банкрутство - при вирішенні питання щодо затвердження складених звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Боржника, виходячи із нарахованих та визначених на цей період сум.

Що ж до висновку судів про розподіл сум згаданих послуг, витрат та винагороди з покладенням на кредиторів пропорційно їх визнаних вимог у даній справі колегія суддів звертає увагу на таке.

По-перше, провадження у даній справі про банкрутство Господарство порушено та здійснюється в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство, а не ст. 52 цього ж закону, як помилково вказав в касаційній скарзі заявник.

По-друге.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на зборах комітету кредиторів, проведених 22.01.2014 року присутніми (незважаючи на належне повідомлення всіх членів комітету кредиторів Боржника - т. 6 а.с. 135-136) - двома кредиторами у справі (Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області та Управлінням Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області - т. 6 а.с. 137-138) були погоджені та одноголосно вирішені питання щодо затвердження звіту ліквідатора стосовно оплати послуг ліквідатора (розмірів) та суми витрат у ліквідаційній процедурі, в частині ж відшкодування цих витрат пропорційно до вимог кожного кредитора було вирішити відмовити ліквідатору Господарства у задоволенні відповідного клопотання. При цьому, на цих же зборах одноголосно рішенням комітету кредиторів затверджені складені та подані ліквідатором звіт та ліквідаційний баланс Боржника - без будь-яких заперечень та зауважень. Крім цього, слід звернути увагу - протягом всієї ліквідаційної процедури скарг на дії ліквідатора Господарства - арбітражного керуючого Новосельцева В.П. не подавалось, заперечень стосовно його дій жодним із кредиторів не заявлялось, а також не подавалось клопотань про припинення його повноважень.

Також слід звернути увагу на те, як встановили суди, заявлена ліквідатором до затвердження та стягнення з кредиторів сума оплати в розмірі 63 434 грн. 56 коп. складає передбачений та встановлений Законом про банкрутство мінімальний розмір оплати послуг арбітражного керуючого, зокрема ліквідатора (ч. 14 ст. 3 1 Закону про банкрутство), нарахований за відповідний період, та витрати у справі в сумі 7 403 грн. 69 коп., а відповідний розрахунок був наведений в клопотанні та розглянутий судом (т. 6 а.с. 1-2).

Порядок покладення та розподілу витрат на оплату послуг арбітражного керуючого у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником, спеціальними нормами ст. 51 Закону про банкрутство не встановлений.

Натомість нормами ч. 1 п. 10 ст. 3 1 вказаного закону визначені три джерела оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку із виконанням ним своїх обов'язків: за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. При цьому, слід зазначити, що відповідно до норм пунктів 11, 12, 13 ст. 3 1 вказаного закону питання оплати послуг арбітражного керуючого (розмір, порядок оплати, створення фонду для оплати послуг, розподіл відповідних витрат між кредиторами тощо) визначаються за рішенням комітету кредиторів боржника, що затверджується господарським судом.

Виходячи з викладеного, за відсутністю виробничої діяльності боржника, невиявленням у нього майна та за відсутністю рішення комітету кредиторів у даній справі щодо розподілу між кредиторами витрат на оплату послуг ліквідатора у справі про банкрутство, відшкодування вказаних витрат має бути покладено на всіх виявлених та визнаних кредиторів у такій справі - пропорційно визнаних вимог кожного у справі .

При цьому, законодавець не ставить вказаний порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), а також від джерел фінансування того чи іншого кредитора.

Згідно ж зі ст. 3 1 Закону про банкрутство надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, за результатами роботи ліквідатора Боржника на момент вирішення питання щодо заяви ліквідатора про оплату його послуг майна було виявлено лише майно, що перебувало у заставі ПАТ "Кредобанк" та ПАТ "Західінкомбанк", а тому, виходячи з положень ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство, кошти від продажу такого майна були направлені на погашення вимог цих кредиторів (т. 6 а.с. 110-112).

Будь-якого ж іншого майна - земельних ділянок, транспортних засобів та будь-яких інших активів у Боржника для погашення заборгованості перед кредиторами, вимоги яких не забезпечені заставою майна Боржника, не виявлено, а докази виконання дій у ліквідаційній процедурі цим арбітражним керуючим у даній справі містяться у матеріалах справи, заперечень стосовно цих дій, як вказано вище, не надходило та судами не встановлено (т. 6 а.с. 1-2).

У зв'язку із викладеним аналізом норм законодавства та встановлених судами обставин справи, касаційний суд вважає, що на даному етапі провадження у справі про банкрутство Господарства вимоги та суми оплати послуг ліквідатора, понесених ним витрат у ліквідаційній процедурі та додаткової винагороди ліквідатору станом на день звернення ліквідатора із відповідним клопотанням підлягають лише розгляду (на предмет їх підтвердженності та обґрунтованості) та затвердженню.

Однак, при цьому ліквідатор не позбавлений права по завершенні ліквідаційної процедури та затвердженні звіту повторно звернутись з клопотанням із аналогічними вимогами про стягнення.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що вимоги ліквідатора щодо стягнення суми оплати його послуг, понесених витрат та додаткової винагороди із одночасним пропорційним покладенням цих витрат на кредиторів у справі не підлягають задоволенню, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними та зроблені з невірним застосуванням наведених норм законодавства, у зв'язку із чим оскаржувані ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду зі спірного питання підлягають скасуванню, як незаконні.

Дійшовши викладеного висновку, касаційні вимоги щодо прийняття нового рішення зі спірного питання не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 3 1 , 31, 32, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін) та ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 р. та ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.07.2014 р. у справі № 01/555 скасувати.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є.Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 20.11.2014 року.