Постанова

від 19.11.2014 по справі 906/1029/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 906/1029/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Демянчук Ю.Г.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Комбаров О.О.;

від відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" (с.Малинівка, Малинський район, Житомирська область) на рішення господарського суду Житомирської області від 22.09.14р. у справі № 906/1029/14 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Корм" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" (с.Малинівка, Малинський район, Житомирська область)

про стягнення в сумі 72 042 грн. 02 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворит-Корм» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовом (а.с. 2-4) до Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся Агро Сервіс» (надалі - Відповідач) про стягнення боргу в сумі 60 032 грн. 20 коп., 4 895 грн. 32 коп. пені, трьох відсотків річних в розмірі 997 грн. 89 коп. та 6 116 грн. 61 коп. інфляційних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 22 вересня 2014 року (а.с. 88-90), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено частково.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 60 032 грн. 20 коп. основного боргу, 4 895 грн. 32 коп., пені, 997 грн. 89 коп. річних та 4 735 грн. 87 коп. інфляційних. Судовий збір покладено на Відповідача в розмірі 1 791 грн. 98 коп.. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 117-118) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 16 січня 2013 року по даній справі скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом дане рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що Позивач не пред'явив вимоги до Відповідача про сплату вартості Товару поставленого відповідно до Специфікації № 20/02-1 від 20 лютого 2014 року до Договору. При цьому апелянт вказує на те, що на його думку, строк виконання зобов'язання по оплаті вартості поставленого Товару не наступив, а тому сума стягнення не є простроченою. Окрім того, на переконання апелянта, судом першої інстанції до спірних правовідносин має застосовуватися стаття 530 Цивільного кодексу України, а не норми статті 692 Цивільного кодексу України.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2014 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19 листопада 2014 року (а.с. 94).

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник Відповідача в судове засідання від 19 листопада 2014 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 102). Причини неявки своїх повноважних представників Відповідач не повідомив. Водночас, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження не визначено явку сторін обов'язковою. Також, в матеріалах справи містить апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлена позиція Відповідача.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 19 листопада 2014 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити рішення без змін.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області від 22 вересня 2014 року по справі № 906/1029/14 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 5 березня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки № 05/03-2 (надалі - Договір; а.с. 12-14).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, Позивач зобов'язався передати у певні строки або строк Відповідачу у власність товар, а Відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його за встановленою вартістю.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що: Позивач поставляє Відповідачу товар окремими партіями; на кожну партію товару оформляється окрема Специфікація.

Як визначено пунктом 2.1 Договору, товаром є шрот соняшниковий та/або макуха соняшникова та/або шрот соєвий та/або макуха соєва та/або висівки пшеничні та/або дробина пивна суха (далі-товар), якість якого повинна відповідати вимогам пункту 2.5 Договору.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що: якість товару згідно ДСТУ 4638:2006, ГОСТ 13379.4, ГОСТ 80-96 "Жмых подсолнечника, ТУ", ДСТУ 4230:2003, ГОСТ 27149-95 "Жмых соевый кормовой", ДСТУ 3016-95 ДСТУ 4282:2004 і ГОСТ 29272-92 "Солод ячменный пивоварений, ТУ" відповідно до найменування товару в пункті 2.1 даного Договору.

Умовами пункту 5.3 Договору визначено, що: термін оплати вказується в Специфікації, на кожну відвантажену партію товару.

Як вбачається з пункту 9.3 Договору, у разі невиконання Відповідачем умов оплати товару за цим Договором, він на вимогу Позивача сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування, за кожен день прострочення.

Відповідач зазначає, що Договором не визначено строк оплати товару, а вимога щодо оплати поставленого товару, в порядку статті 530 Цивільного кодексу України, Позивачем не пред'являлась, а тому строк виконання зобов'язання Відповідачем не настав.

Позивачем, як доказ належного виконання зобов'язань по Договору, додано до матеріалів справи Специфікацію від 27 грудня 2013 року № 27/12-1 (а.с. 15), відповідно до котрої Позивач зобов'язався поставити та передати у власність Відповідача шрот соняшниковий у кількості 31,740 тонн загальною вартістю 64 432 грн. 20 коп..

Дана специфікація підписана та скріплена печатками Позивача та Відповідача.

З наявної в матеріалах справи накладної за № 187 від 28 грудня 2013 року (а.с. 16), котра є первинним документом бухгалтерського обліку, вбачається, що Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято партію товару в кількості 31,740 тонн. на загальну суму 64 432 грн. 20 коп..

Факт отримання даного Товару також підтверджується Довіреністю № 125 від 27 грудня 2013 року (а.с. 17) виданої на ім'я Ігнатюка Олександра Павловича на отримання від Відповідача цінностей за Рахунок № 27/12-1 від 27 грудня 2013 року (специфікація до Договору на а.с. 15), а саме шрот соняшниковий на суму 31 740 грн..

Водночас, Відповідач, свої зобов'язання з оплати поставленого Позивачем по Договору Товару виконав частково, а саме на суму 4 400 грн. (а.с. 19-20), внаслідок чого Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача з метою захисту своїх порушених прав та просить стягнути заборгованість в розмірі 60 032 грн. 20 коп., пеню в розмірі 4 895 грн. 32 коп. за період з 30 грудня 2013 року по 29 червня 2014 року, інфляційні в розмірі 6 116 грн. 61 коп. та річні в розмірі 997 грн. 89 коп. (а.с. 10).

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Дослідивши матеріали справи, колегія суду констатує, що між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини на підставі Договору щодо поставки товару.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України: одна сторона - продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегія суду звертає увагу на те, що, статтею 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою .

Отже, підтвердженням правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та додаток до Договору щодо переліку відповідальних осіб, уповноважених Відповідачем приймати товарно-матеріальні цінності), і відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий по Договору товар (в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України) за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Колегія суду дослідивши матеріали справи в сукупності з нормами діючого законодавства України, котрі направлені на врегулювання відносин поставки та купівлі-продажу товару, зазначає наступне.

Пунктами 3 та 4 Специфікації від 27 грудня 2013 року сторони обумовили, що Відповідач зобов'язався сплатити 100 % вартості товару по факту поставки товару на склад Відповідача ; поставка Відповідачу товару за даною Специфікацією здійснюється за домовленістю сторін на склад Відповідача: с.Малинівка, Житомирська область.

Окрім того, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься накладна № 187 (належний та допустимий доказ) оформлена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" (затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88) щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2 Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" (затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99): сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Вказаний Товар був отриманий уповноваженим представником Відповідача повноваження якого на отримання матеріальних цінностей підтверджується наявною в матеріалах справи копією довіреності (а.с. 17).

З вищенаведеного вбачається, що Продавець поставив, а Відповідач отримав товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості, ціни чи інших умов поставки (дане засвідчує про належне виконання Продавцем своїх обов'язків відповідно до умов Договору). Дане в свою чергу підтверджується відсутністю належних та допустимих доказів щодо невідповідності товару в матеріалах справи.

Разом з тим, колегія суду констатує, що дані первинні документи, додані Позивачем до матеріалів справи (накладна, специфікація, довіреність, акт звірки взаєморозрахунків) відповідають вимогам чинного законодавства, в тому числі, містить всі передбачені законодавством реквізити та, відповідно, підтверджують факт здійснення господарської операції щодо приймання-передачі товару та часткової оплати товару, відповідно до умов Договору .

Поряд з тим, колегія суду критично відноситься до посилань Відповідача, висвітлених у апеляційній скарзі та позовній заяві, щодо ненастання строків проведення розрахунків.

Відповідно до пункту 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання. Такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього ; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару , якщо інше не вбачається з укладеного між сторонами договору.

Колегія суду наголошує на тому, що пунктом 3 Специфікації № 27/12-1 від 27 грудня 2013 року до Договору обумовлено, зобов'язання Відповідача в частині оплати товару, фактом поставки товару на його склад.

Водночас, стаття 692 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, яка регулює порядок проведення розрахунків при виникненні між суб'єктами господарювання правовідносин купівлі-продажу, відповідно до котрої, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже умова, яку сторони прописали у пункті 3 Специфікації щодо оплати товару по факту його поставки є тотожною нормам, які містить стаття 692 Цивільного кодексу України.

При цьому, застосування положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України до даних правовідносин, в якій йдеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, є необгрунтованим.

З огляду на усе вищеописане суд приходить до висновку, що факт поставки товару на склад Відповідача підтверджено належними та допустими доказами і даний факт поставки ніким із сторін не оспорюється, а отже виходячи з норм статті 692 Цивільного кодексу України Відповідач повинен провести оплату отриманого товару на наступний день після отримання (тобто за наявністю у справі поставкою оплата мала відбутися 29 грудня 2013 року. Таким чином, з 30 грудня 2013 року має місце прострочка в оплаті отриманого товару по накладній № 187 від 28 грудня 2013 року.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме остання оплата Відповідачем була здійснена 13 червня 2014 року в сумі 5 000 грн., з яких, за поясненнями представника Позивача, 4 400 грн. зараховано в рахунок погашення заборгованості товару, отриманого по накладній № 187 від 28 грудня 2013 року, отже, на день подачі позовної заяви до суду заборгованість Відповідача за Договором склала 60 032 грн. 20 коп..

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 3.1, 5.3, 6.3 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 60 032 грн. 20 коп., підлягають до задоволення, відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині.

Дане, в свою чергу, вчинено судом у оспорюваному судовому рішенні. Відповідно, колегія суду залишає без змін судове рішення господарського суду Житомирської області в цій частині.

Окрім основного боргу, Позивач просить стягнути з Відповідача 6 116 грн. 61 коп. інфляційних та 997 грн. 89 коп. річних.

Відповідно до пункту 9.1 Договору, за порушення умов Договору, сторони несуть відповідальність у відповідність до законодавства України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунку, доданого Позивачем до матеріалів справи вбачається, що за несвоєчасне проведені розрахунки, було заявлено до стягнення з Відповідача 6 116 грн. 61 коп. інфляційних та 997 грн. 89 коп. річних.

Колегія суду дослідивши розрахунок інфляційних (а.с. 9) зазначає, що Позивачем здійснено їх нарахування за період січень - квітень 2014 року на суму заборгованості 64 432 грн. 20 коп. (нараховано інфляційні в розмірі 4 135 грн. 55 коп.) та за червень 2014 на суму заборгованості 60 032 грн. 20 коп. (нараховані інфляційні в розмірі 1 981 грн. 06 коп.). Відповідно Позивач нарахував за вищевказаний період інфляційні в розмірі 6 116 грн. 61 коп..

Перевіривши розрахунок інфляційних, колегією суду встановлено, що за період січень - квітень 2014 інфляційні нарахування є обґрунтованими та арифметично вірними.

При цьому, при нарахуванні інфляційних за червень 2014 року Позивачем помилково застосовано індекс інфляції 103,3 %, в той час як за повідомленням Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у червні 2014 року порівняно з травнем становив 101,0 %.

З врахуванням чого, вірний розмір інфляційних, що підлягав до нарахування та стягнення за червень місяць 2014 року (на суму заборгованості 60 032 грн. 20 коп.) становить 600 грн. 32 коп..

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 9.1 Договору статтей 610-612, 625 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення інфляційних підлягають до задоволення частково, а саме в розмірі 4 735 грн. 87 коп., в стягненні 1 380 грн. 74 коп. інфляційних слід відмовити за необґрунтованістю.

Водночас, перевіривши розрахунок річних (а.с. 10), колегія суду вважає його обґрунтованими, арифметично вірними та такими, які підлягають задоволенню.

Відповідно колегія суду задовільняє позовні вимоги про стягнення 997 грн. 89 коп. річних в повному обсязі. Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно, приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Окрім суми заборгованості, річних та інфляційних Позивач просить стягнути з Відповідача пеню в розмірі 4 895 грн. 32 коп..

Суд констатує, що відповідно до пункту 9.3 Договору, у разі невиконання Відповідачем умов оплати товару за цим Договором він на вимогу Позивача сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування, за кожен день прострочення.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши розрахунок пені (а.с. 10), доданий Позивачем до матеріалів справи, колегія суду зазначає, що вказаний розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним. Відповідно суд задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з Відповідача на користь Позивача пеню в розмірі 4 895 грн. 32 коп. Дане вчинено і господарським судом Житомирської області.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Колегія суду бере до уваги той факт, що Позивачем були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження факту поставки товару Відповідачу, відповідно до укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору.

З огляду на усе вищеописане в даній судовій постанові суд констатує факт того, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовані усім вищезазначеним, та, відповідно, до уваги судом не беруться.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс"

- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 22 вересня 2014 року в справі № 906/1029/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/1029/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Демянчук Ю.Г.