Постанова від 18.11.2014 по справі 815/5947/14

Справа № 815/5947/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Загрійчук О.В.

сторін:

представника позивача Єршова О.С.

представника відповідача Демінської М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом» до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, в якому позивач просить:

- скасувати повністю податкове повідомлення-рішення №0002782202 від " 02" липня 2014 року, видане ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській про збільшення суми грошового зобов'язання TOB "Управдом" за платежем податок на додану вартість в загальній сумі 114 750,00 (сто чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят грн., 00 коп.) гривень, у тому числі: 91 800,00 гривень - податок на додану вартість, 22 950,00 гривень - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Управдом" за результатами якої складено акт перевірки від 17.06.2014 року №1383/22-02/32901991 "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Управдом" з питань правових відносин з ТОВ "ІНТЕРІЯ ЛТД" в січні 2014 року" та виявлені порушення п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків відємного значення попередніх звітних періодів всього на 91800,00 грн. На підставі акту перевірки від 17.06.2014 року №1383/22-02/32901991 податковим органом винесенно податкове повідомлення-рішення від 02.07.2014 року №0002782202 (форми «Р»).

Позивач не згоден з висновками викладеними податковим органом у акті перевірки з огляду на наступне.

Висновки викладені в акту перевірки ДПІ у Київському районі зроблені на підставі Акту ДПІ у Приморському районі за № 1815/15-53-22-3/38018040 від 01.04.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ІНТЕРІЯ ЛТД" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період січень-лютий 2014 року".

Вказаним актом встановлено наявність ознак відсутності факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» та контрагентами постачальникам, контрагентами-покупцями за період січень-лютий 2014 року. У зв'язку із відсутністю об'єктів оподаткування по операціях з придбання робіт, послуг у підприємств-постачальників не підтверджено реальність здійснення ТОВ "Управдом" фінансово-господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» в січні 2014 року.

Однак, ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» має ліцензію АЕ №181031, видану інспекцією ДАБК в Одеській області від 22.11.2012 року на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури строком дії до 22.11.2015 року.

Позивач вважає, що висновки викладені у акті перевірки від 17.06.2014 року №1383/22-02/32901991 не відповідають дійсності, є надуманими, оскільки під час проведення перевірки, відповідачем не були ретельно досліджені первинні документи, пов'язані із змістом та виконання договорів, що спричинило встановлення відповідачем в акті перевірки незаконних висновків щодо вказаних порушень та прийняття незаконного податкового повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих поясненнях і просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0002782202 від "02" липня 2014 року, видане ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення (а/с.118-119) в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування заперечень та власної правової позиції представник відповідача зазначив, що в січні 2014 року ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» оформило та виписало для ТОВ "Управдом" податкову накладну та акт виконаних робіт на суму 550800,00 грн. (у тому числі ПДВ 91800,00 грн.) Сума податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включена до податкового кредиту відповідного періоду ,відображеного у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість відповідного періоду, даним декларації з ПДВ за січень 2014 року. За результатами опрацювань відхилень, встановлених системою автоматичного співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Управдом» та ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» встановлено відхилення в січні 2014 року на 91800, 00 грн.

Разом із цим, до ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області надіслано акт №1815/15-53-22-3/38018040 від 01.04.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період січень-лютий 2014 року", складений працівниками ДПІ у Приморському районі м. Одеси, згідно якого встановлено наявність ознаки відсутності факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» та контрагентами-постачальниками за період січень-лютий 2014 року на загальну суму податкового кредиту з податку на додану вартість 22650907 грн.

Виходячи з вищенаведеного ТОВ «Управдом» фактично фінансово-господарські операції з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» в січні 2014 року не здійснювало. Протягом періоду, що підлягав перевірці, підприємства обмінювались документами на продаж послуг та товарів.

Отже, в ході перевірки були встановлені порушення, складений акт №1383/22-02/32901991 від 17.06.2014 року, яким встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) та винесено податкове повідомлення-рішення №0002782202 від 02.07.2014 року, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 114750, 00 грн.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав наданні суду заперечення та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 02.06.2014 року №394-п, головним державним ревізором-інспектором відділу проведення камеральних перевірок управління податкового аудиту ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Управдом» з питань правових відносин з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» в січні 2014 року, із врахуванням інформації ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області.

За результатами перевірки складено акт № 1383/22-02/32901991 від 17.06.2014 року яким встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків від'ємного значення попередніх звітних періодів всього на 91800,00 грн.

На підставі цього, податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0002782202 від 02.07.2014 року, яким нараховану суму податкового грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 91800, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22950, 00 грн.

Не погоджуючись із висновками посадових осіб Київської ДПІ, позивач 18.08.2014 року подав до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення - рішення від 02.07.2014 року №0002782202 та на рішення про розгляд скарги.

07.10.2014 року TOB «Управдом» одержало рішення ДФС України від 29.09.2014 року №4144/6/99-99-10-01-15, яким податкове повідомлення-рішення від 02.07.2014 року №0002782202 та рішення прийнятого за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіряючи вказані висновки відповідача та прийняте на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, судом встановлено наступне.

ТОВ «Управдом» було укладено з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» (код ЄДРПОУ 36793988) договір підряду №0511 від 08.11.2012 року, згідно якого ТОВ «Управдом» (замовник) та ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» (підрядник). Відповідно до п.1 предметом договору є: замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати і здати замовнику роботи відповідно до акцептованих заявок, форма якої викладена в додатку №1 до договору, що виконується на об'єктах замовника, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх. Відповідно до п.2 порядок розрахунків здійснюється замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника. За взаємною згодою сторін можуть встановлюватися інші форми оплати робіт. Також, відповідно до п.3 вказаного договору прийняття робіт замовником оформлюється актом прийняття здачі виконаних робіт, підписаними обома сторонами. Прийняття робіт має бути проведене замовником протягом трьох робочих днів від дати надання підрядчиком підписаного з його сторони акту.

Податковим органом під час проведення перевірки досліджено господарську операцію та встановлено, що ТОВ «Упавдом» фактично фінансово-господарські операції з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» (код ЄДРПОУ 36793988) в січні 2014 року не здійснювало, що підтверджується актом ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області №1815/15-53-22-3/38018040 від 01.04.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період січень-лютий 2014 року", у висновках якого зазначено про наявність ознаки відсутності факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» та контрагентами-постачальниками за період січень-лютий 2014 року на загальну суму податкового кредиту з податку на додану вартість 22650907 грн.

Зазначене, на думку податкового органу, вказує на безпідставно сформований ТОВ «Управдом» податковий кредит у перевіряємому періоді за рахунок сум ПДВ по податковим накладним, отриманим за виконання ремонтних робіт на загальну суму ПДВ - 91800,00 грн., які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки не підтверджено реальність здійснення ТОВ «Управдом» фінансово-господарських операцій з придбання товарів (послуг) у ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» в січні 2014 року.

Проте, з такими висновками податкового органу щодо нікчемності укладеного позивачем з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» угоди суд погодитись не може.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).\

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину застаттею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ «Управдом» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний дравочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину. Укладені між позивачем правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки при укладенні договорів не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може тягнути за собою його недійсність.

Як вбачається із змісту Акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочину є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладеної позивачем угоди - нікчемним правочинам.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, зазначений в Акті перевірки від 17.06.2014 року, до теперішнього часу не визнаний недійсними у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України, до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «Управдом» на укладення договору з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених позивачем та контрагентами у перевіряємий податковим органом період.

В свою чергу, позивачем спростовані висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання копій первинних документів.

Зокрема, судом встановлено факт укладення договору з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» та виконання вищезазначеного договору підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами (заявку на виконання робіт до договору підряду №0811 від 08.11.2012 року, заявку на виконання робіт, Акт №4 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року, підсумкову відомість ресурсів, довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрат/ за січень 2014 року, податкову накладну, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних, податкову декларацію з податку на додану вартість, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, платіжні доручення, фотофіксацію виконаних робіт), які наявні в матеріалах справи.

Наведене відповідає положенням листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», в якому зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Реальність господарської операції, здійсненої позивачем з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» у перевіряємий період, а саме, фактичне набуття матеріальних цінностей та результатів послуг, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначено, що правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Відповідачем не надані докази щодо наміру порушити публічний порядок сторонами правочину, а саме не надано відповідного вироку суду, як доказу вини.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме, зокрема з прямих матеріальних витрат.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За таких обставин, суд вважає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від щодо нікчемності угод, укладених ТОВ «Управдом» з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» є недоведеними та необґрунтованими, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 цієї ж статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Позивачем було надано всі необхідні та належним чином складені первинні документи, тобто податкова накладна, акт отримання виконаних робіт, платіжні доручення, що підтверджується матеріалами справи. Вказана податкова накладна була включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідний період та на підставі неї здійснювалося формування податкового кредиту за даний період.

Крім того, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 27.08.2014 року провадження по справі №520/10435/14-п про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності головного бухгалтера ТОВ «Управдом» було закрито та постанова набрала законної сили (а.с.71-72).

В вищезазначеній постанові суду зокрема зазначено, що досліджені в судовому засіданні документи, на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Управдом» та ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД», не підтверджують обставин, викладені в акті перевірки від 17.06.2014 року №1383/22-02/32901991.

Відповідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, враховуючи те, що позивачем доведено факт здійснення господарської операцій з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» було правомірно віднесено до податкового кредиту суму ПДВ.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0002782202 від 02.07.2014 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 91800,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 22950,00 грн. є необґрунтованим та протиправним.

Відповідно до п. 6 розділу 1, п. 5.2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України N 984 від 22.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зокрема зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Відповідачем не доведені висновки щодо порушень позивачем норм чинного законодавства та відповідно правомірність своїх рішень.

Згідно листів Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року та № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року вбачається, що саме до компетенції судів віднесено дослідження та встановлення факту реальності здійснення господарської операції та руху активів у процесі господарської діяльності.

Отже, актом перевірки, не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами або в залежність від наявності чи відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням після здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України, не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та постанові 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже суд, приходить до висновку, що висновки ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про заниження ТОВ «Управдом» у січні 2014 року доходів на суму 91800,00 грн. є такими, що не відповідають приписам чинного законодавства України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення податкового повідомлення-рішення № 0002782202 від 02.07.2014 року, а тому вважає за необхідне позовні вимоги ТОВ «Управдом» задовольнити та скасувати таке рішення.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002782202 від « 02» липня 2014 року видане ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002782202 від « 02» липня 2014 року видане ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській.

18 листопада 2014 року.