Ухвала

від 12.05.2015 по справі 815/5947/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/5947/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Жук С.І.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М.

представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом» - Єршова О.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом» до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, в якому позивач просить: - скасувати повністю податкове повідомлення-рішення №0002782202 від " 02" липня 2014 року, видане ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській про збільшення суми грошового зобов'язання TOB "Управдом" за платежем податок на додану вартість в загальній сумі 114 750,00 (сто чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят грн., 00 коп.) гривень, у тому числі: 91 800,00 гривень - податок на додану вартість, 22 950,00 гривень - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Управдом" за результатами якої складено акт перевірки від 17.06.2014 року №1383/22-02/32901991 "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Управдом" з питань правових відносин з ТОВ "ІНТЕРІЯ ЛТД" в січні 2014 року" та виявлені порушення п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків відємного значення попередніх звітних періодів всього на 91800,00 грн. На підставі акту перевірки від 17.06.2014 року №1383/22-02/32901991 податковим органом винесенно податкове повідомлення-рішення від 02.07.2014 року №0002782202 (форми «Р»).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 02.06.2014 року №394-п, головним державним ревізором-інспектором відділу проведення камеральних перевірок управління податкового аудиту ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Управдом» з питань правових відносин з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» в січні 2014 року, із врахуванням інформації ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області.

За результатами перевірки складено акт № 1383/22-02/32901991 від 17.06.2014 року яким встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків від'ємного значення попередніх звітних періодів всього на 91800,00 грн.

На підставі цього, податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0002782202 від 02.07.2014 року, яким нараховану суму податкового грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 91800, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22950, 00 грн.

Не погоджуючись із висновками посадових осіб Київської ДПІ, позивач 18.08.2014 року подав до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення - рішення від 02.07.2014 року №0002782202 та на рішення про розгляд скарги.

07.10.2014 року TOB «Управдом» одержало рішення ДФС України від 29.09.2014 року №4144/6/99-99-10-01-15, яким податкове повідомлення-рішення від 02.07.2014 року №0002782202 та рішення прийнятого за розглядом первинної скарги залишено без змін, а скаргу без задоволення.

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ТОВ «Управдом» було укладено з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» (код ЄДРПОУ 36793988) договір підряду №0511 від 08.11.2012 року, згідно якого ТОВ «Управдом» (замовник) та ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» (підрядник). Відповідно до п.1 предметом договору є: замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати і здати замовнику роботи відповідно до акцептованих заявок, форма якої викладена в додатку №1 до договору, що виконується на об'єктах замовника, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх. Відповідно до п.2 порядок розрахунків здійснюється замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника. За взаємною згодою сторін можуть встановлюватися інші форми оплати робіт. Також, відповідно до п.3 вказаного договору прийняття робіт замовником оформлюється актом прийняття здачі виконаних робіт, підписаними обома сторонами. Прийняття робіт має бути проведене замовником протягом трьох робочих днів від дати надання підрядчиком підписаного з його сторони акту.

Податковим органом під час проведення перевірки досліджено господарську операцію та встановлено, що ТОВ «Упавдом» фактично фінансово-господарські операції з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» (код ЄДРПОУ 36793988) в січні 2014 року не здійснювало, що підтверджується актом ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області №1815/15-53-22-3/38018040 від 01.04.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період січень-лютий 2014 року", у висновках якого зазначено про наявність ознаки відсутності факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» та контрагентами-постачальниками за період січень-лютий 2014 року на загальну суму податкового кредиту з податку на додану вартість 22650907 грн.

Зазначене, на думку податкового органу, вказує на безпідставно сформований ТОВ «Управдом» податковий кредит у перевіряємому періоді за рахунок сум ПДВ по податковим накладним, отриманим за виконання ремонтних робіт на загальну суму ПДВ - 91800,00 грн., які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки не підтверджено реальність здійснення ТОВ «Управдом» фінансово-господарських операцій з придбання товарів (послуг) у ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» в січні 2014 року.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).\

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ «Управдом» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину. Укладені між позивачем правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки при укладенні договорів не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може тягнути за собою його недійсність.

Колегія суддів зазначає, що правочин, зазначений в Акті перевірки від 17.06.2014 року, до теперішнього часу не визнаний недійсними у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України, до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

З матеріалів справи встановлено факт укладення договору з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» та виконання вищезазначеного договору підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами (заявку на виконання робіт до договору підряду №0811 від 08.11.2012 року, заявку на виконання робіт, Акт №4 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року, підсумкову відомість ресурсів, довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрат/ за січень 2014 року, податкову накладну, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних, податкову декларацію з податку на додану вартість, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, платіжні доручення, фотофіксацію виконаних робіт), які наявні в матеріалах справи.

Наведене відповідає положенням листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», в якому зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Реальність господарської операції, здійсненої позивачем з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» у перевіряємий період, а саме, фактичне набуття матеріальних цінностей та результатів послуг, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначено, що правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Відповідачем не надані докази щодо наміру порушити публічний порядок сторонами правочину, а саме не надано відповідного вироку суду, як доказу вини.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме, зокрема з прямих матеріальних витрат.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 цієї ж статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Таким чином колегія суддів вважає, що позивачем було надано всі необхідні та належним чином складені первинні документи, тобто податкова накладна, акт отримання виконаних робіт, платіжні доручення, що підтверджується матеріалами справи. Вказана податкова накладна була включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідний період та на підставі неї здійснювалося формування податкового кредиту за даний період, а тому висновки відповідача, викладені в акті перевірки від щодо нікчемності угод, укладених ТОВ «Управдом» з ТОВ «ІНТЕРІЯ ЛТД» є недоведеними та необґрунтованими, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 200,206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом» до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 13 травня 2015 року.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Жук С.І.

Семенюк Г.В.