Постанова

від 19.11.2014 по справі 826/6114/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6114/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Вишневського А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «ЕРА» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «ЕРА» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 № 000669228 та № 000670288.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 14.12.2012 № 000669228 та № 000670288.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, який в дане судове засідання не з'явився, проте надав пояснення в минулому судовому засіданні (18.11.2014), перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 19.11.2012 по 21.11.2012 співробітниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «ЕРА» (код ЄДРПОУ 30019052) з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету з податку на додану вартість та податок на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «НВО Мета» (код ЄДРПОУ 37401232) за період з 01.01.2009 по 30.06.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 433 333,00 грн. та п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 86 667,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 27.11.2012 № 8214/22-8/30019052 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 № 000669228, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з ПДВ в розмірі 86 667,00 грн. та № 000670288, яким позивачу визначено суму податку на прибуток в розмірі 433 333,00 грн.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною до 01 квітня 2011 року), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, згідно п. 1.32 ст. 1 вищезазначеного Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Крім того, під господарською діяльністю також розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГК України).

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вищезазначеного Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається зі змісту пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 11.2 ст. 11 вищезазначеного Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З вищенаведеними нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» також кореспондуються норми Податкового кодексу України (для взаємовідносин, що мали місце після набрання ним чинності).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних положень податкового законодавства вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ «Телерадіокомпанія «ЕРА» в особі генерального директора Обертинської Л.В. (Замовник) та ТОВ «НВО Мета» в особі директора ОСОБА_7 (Виконавець) було укладено договір про надання послуг від 25.01.2011 № 25-01/Е-11.

За умовами даного договору, замовник замовляє, а виконавець зобов'язується здійснити комплекс заходів по організації трансляції рекламних матеріалів замовника на регіональних телерадіокомпаніях України згідно сітки трансляції та Завдання на трансляцію рекламних матеріалів.

ТОВ «НВО Мета» на адресу ТОВ «Телерадіокомпанія «ЕРА» виписано рахунки-фактури № СФ-1/2802 від 28.02.2011 на загальну суму 520 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 86 667,00 грн. та податкові накладні від 28.02.2011 № 30 та від 28.04.2011 № 36 на загальну суму 520 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 86 667,00 грн.

Суми податку на додану вартість по вказаних податкових накладних включені до складу податкового кредиту та відображено в декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року в сумі ПДВ 39 166,67 грн., за квітень 2011 року в сумі ПДВ 47 500,00 грн.

Позивачем також був наданий акт здачі-приймання послуг, звіт про виконання трансляції рекламних матеріалів ТОВ «Телерадіокомпанія «ЕРА» на регіональному телебаченні України в лютому та квітні 2011 року згідно договору від 25.01.2011 № 25-01/Е-11 на загальну суму 520 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 86 667,00 грн.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі згідно платіжних доручень від 01.03.2011 на загальну суму 235 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 39 166,67 грн. та від 16.03.2011 на загальну суму 285 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 47 500,00 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, в провадженні старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Бабія О.В. перебувала кримінальна справа № 54-3414 порушена відносно ОСОБА_7 за фактом фіктивного підприємництва, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, тобто створення (придбання) суб'єктів підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ «НВП «Арт Пром», ТОВ «НВЦ «Електропромторг», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» з метою прикриття незаконної діяльності, вчиненого повторно, підроблення за попередньою змовою групою осіб офіційного документу, який посвідчується підприємством, установою, організацією, приватним нотаріусом чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою та використанні завідомо підробленого документу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України.

В ході досудового слідства встановлено, що ОСОБА_7 за вказівкою ОСОБА_9 та разом з іншими невстановленими слідством особами, з метою прикриття незаконної діяльності - конвертації безготівкових грошових коштів у готівку та сприяння легально діючим суб'єктам господарювання в ухиленні від сплати податків, протягом 2009-2011 років, діючи на території м. Києва, створив та придбав ряд суб'єктів підприємницької діяльності, а саме: ТОВ «НВП «Арт Пром» (код ЄДРПОУ 37634209), ТОВ «НВЦ «Електропромторг» (код ЄДРПОУ 37515907), ТОВ Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» (код ЄДРПОУ 37500602), ТОВ «НВО «Мета» (код ЄДРПОУ 37401232), ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» (код ЄДРПОУ 36644829) та ТОВ «Ізумруд» (код ЄДРПОУ 32377965).

Допитаний по справі в якості обвинуваченого ОСОБА_7 пояснив, що він як засновник та директор ТОВ «НВП «Арт Пром» (код ЄДРПОУ 37634209), ТОВ «НВЦ «Електропромторг» (код ЄДРПОУ 37515907), ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» (код ЄДРПОУ 37500602), ТОВ «НВО «Мета» (код ЄДРПОУ 37401232), ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» (код ЄДРПОУ 36644829), ТОВ «РД Сервіс» (код ЄДРПОУ 35792852), ТОВ «Гранд Альянс Плюс» (код ЄДРПОУ 36558012), що вказані підприємства він зареєстрував (перереєстрував) у державних органах без мети здійснення фінансово-господарської діяльності за вказівкою ОСОБА_9 та за грошову винагороду. Фактично фінансово-господарську діяльність від імені вказаних товариств не здійснював, їх рахунками та майном не розпоряджався, бухгалтерський облік та податкову звітність не вів (а.с.137-149).

В ході подальшого розслідування встановлено, що з ТОВ «НВО «Мета» (код 37401232) мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Телерадіокомпанія «Ера» (код 30019052).

Згідно з вказаним поясненням гр. ОСОБА_7, засновника та директора ТОВ «НВО Мета», останній не мав відношення до обов'язків покладених на нього згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

За результатами дослідження текстових частин постанови Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2012 року по кримінальній справі № 1-555/12, судом першої інстанції було встановлено, що у вказаній постанові не наведено жодних висновків щодо встановлення фактів реальності (товарності) господарських операцій безпосередньо між позивачем та ТОВ «НВО «Мета».

Однак, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту постанови Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2012 року по кримінальній справі № 1-555/12, яка набрала законної сили 28.09.2012, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні злочинів, міра покарання за які передбачена до п'яти років позбавлення волі, тобто відносяться до злочинів середньої тяжкості.

У відповідності до ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію» від 28.07.2011, ОСОБА_7 віднесений законом до осіб, що можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності, оскільки має неповнолітню дитину, а тому Печерським районним судом м. Києва постановлено звільнити його від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України, а порушену справу відносно нього закрити.

В пункті 1 постанови пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12 надано роз'яснення, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України у порядку, встановленому цим кодексом.

Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

В ч. 1 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» зазначено, що амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили та ч. 2 ст. 86 КК України законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Отже обов'язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію і закриття кримінальної справи є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

За правилами кримінального права, для застосування до особи амністії, особа має дати таку згоду. Якщо особа заперечує - до неї амністія не застосовується, адже застосування амністії свідчить про визнання своєї вини особою, а якщо вона вважає, що не вчинила злочин, то примусово до неї амністію застосувати не можна. Але особа, яка не визнала своєї вини, не може бути в гіршому становищі, ніж та, яка визнала свою вину. У такому випадку особа звільняється не від кримінальної відповідальності, а від покарання. Тобто її визнають винною, але вона не буде відбувати покарання внаслідок акту амністії.

Тобто, вина ОСОБА_7 при створенні фіктивних підприємств - контрагентів позивача (ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «ТК Поділля-Інвест» та ТОВ «НВЦ «Електропромторг» не заперечувалася та була доведена при судовому розгляді зазначеної кримінальної справи, а отже, звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності внаслідок середньої тяжкості вчиненого злочину та наявності на утриманні неповнолітньої дитини є пом'якшенням судового рішення, проте не визнанням відсутності вини у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Таким чином, посилання відповідача на вказані вище матеріали кримінальної справи № 54-3414 та постанову Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2012 по кримінальній справі № 1-555/12 як належні докази нікчемності спірних правочинів позивача з контрагентом ТОВ «НВО «Мета» є обґрунтованими.

Крім цього, як вбачається зі змісту вироку Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 березня 2014 року, який набрав законної сили 05 травня 2014 року, за адресою реєстрації ТОВ «НВО «Мета» не знаходиться, не має необхідних умов для виготовлення, зберігання та реалізації продукції та сировини для її виготовлення.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, лише в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Відповідно до постанови Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що виписані контрагентом позивача податкові накладні, які стали підставою для формування ТОВ «Телерадіокомпанія «ЕРА» податкового кредиту, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним, що не було враховано судом першої інстанції.

Та обставина, що контрагент позивача зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та Реєстрі платників податку на додану вартість, не дає підстав вважати, що виписані від його імені податкові накладні є належно оформленими та підписаними повноважними особами.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК, застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «НВО «Мета», не потребують доведення в силу їх нікчемності.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

Відповідачем були надані до суду всі належні та допустимі докази правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.12.2012 № 000669228 та № 000670288.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2013 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «ЕРА» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 21.11.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.