Постанова

від 21.11.2014 по справі 908/1130/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 17» листопада 2014 р. Справа №908/1130/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - Мєркін М.В. (директор);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор», м.Запоріжжя (вх.№3005(З)/1-40) на рішення господарського суду Запорізької області від 23.05.2014 року по справі №908/1130/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгова фірма «Еліпс», м.Запоріжжя,

до Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор», м.Запоріжжя,

про стягнення 329309,12 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.05.2014 року по справі №908/1130/14 (суддя Азізбекян Т.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгова фірма «Еліпс» 266587,45 грн. основного боргу, 8664,09 грн. пені, 6058,24 грн. 3% річних, 18234,44 грн. інфляційних втрат, 5667,41 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгова фірма «Еліпс» в дохід державного бюджету України 323,46 грн. судового збору.

Публічне акціонерне товариство «Запоріжтрансформатор» із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 23.05.2014 року в частині стягнення 8664,09 грн. пені та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до суми, яка не перевищує 3000,00 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.06.2014 року у справі №908/1130/14 (головуючий суддя Марченко О.А., суддя Попкова Д.О., суддя Татенко В.М. апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.08.2014 року на 13:30 год.

Проте, Донецьким апеляційним господарським судом апеляційну скаргу не розглянуто по суті.

У жовтні 2014 року матеріали апеляційної скарги з додатками надійшли до Харківського апеляційного господарського суду.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» від 12.08.2014 року за №1632-VII змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних, зокрема, господарським судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014 року визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Абзацом другим частини третьої статті 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» передбачено, що у разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно із Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного рішення.

Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» справи, розгляд яких не закінчено і які перебувають у провадженні місцевих, апеляційних судів, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, в разі неможливості здійснювати правосуддя передаються судам відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності протягом десяти робочих днів з дня прийняття розпорядження головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

У разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.

Враховуючи викладене та те, що ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.06.2014 року у справі №908/1130/14 порушено провадження у справі, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 року призначено до розгляду матеріали за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор».

У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що порівняльний аналіз його показників «Актив» і «Пасив» балансу за 2013 рік дозволяє дійти висновку про перевищення поточних невиконаних фінансових зобов'язань («Пасив») над поточними оборотними активами («Актив») більш як в 5,5 разів. Вказане як зазначає апелянт, підтверджує те, що відповідач перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані і є всі підстави для більшого зменшення розміру стягуваної пені ніж на 50%.

В матеріалах справи наявний відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгова фірма «Еліпс», в якому просить суд апеляційну скаргу ПАТ «Запоріжтрансформатор» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 23.05.2014 року - без змін.

Позивач вказує, що судом першої інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення було зменшено розмір стягуваної пені до 50%, а апелянт у апеляційній скарзі не надає правового обґрунтування щодо зменшення суми пені саме до 3000,00 грн. На думку позивача, подання апеляційної скарги на рішення суду без належного обґрунтування свідчить про затягування відповідачем строків щодо виконання судового рішення.

20.10.2014 року до Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від відповідача (вх.№9210), в якому зазначає, що підтримує вимоги викладені у апеляційній скарзі в повному обсязі та просить судове засідання по справі провести без участі представника, у зв'язку із неможливістю забезпечити участь уповноваженого представника.

Позивач 04.11.2014 року надав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення по справі та на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2014 року документи, які долучені до матеріалів справи.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обов'язковою колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання позивача і можливість розгляду справи за відсутності його представника.

У судовому засіданні 17.11.2014 року представник позивача проти апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у його відзиві та додаткових письмових поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

22.12.2009 року та 23.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгова фірма «Еліпс» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Запоріжтрансформатор» (покупець) укладено договори поставки №MS000318 та №MS000519, відповідно до умов яких постачальник зобов'язався передати (поставити в обумовлені строки покупцю товар (товари), а покупець зобов'язався прийняти товар (товари) та оплатити за нього грошову суму (пункт 1.1 договорів).

Предмет поставки визначено у розділі 2 договорів.

Згідно пункту 5.1 договорів, ціна товару визначається специфікаціями, які є невід'ємними частинами договорів.

Відповідно до п. 5.3 договору №МS000318, покупець оплачує товар в наступному порядку: відстрочка платежу протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця, якщо інше не передбачено в специфікаціях до даного договору.

Пунктом 5.4. договору №МS000519 передбачено, що покупець оплачує товар в наступному порядку: 100% від вартості поставленого товару (товарів) протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інше не передбачено в специфікаціях до даного договору.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договорів ТОВ «Будівельно-торгова фірма «Еліпс» здійснено поставку товару відповідачу згідно специфікацій, про що свідчать видаткові накладні та рахунки-фактури, копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого загальна сума основного боргу ПАТ «Запоріжтрансформатор» перед позивачем за договорами поставки згідно накладних та рахунків становить 266587,45 грн., а саме:

- за договором №МS000318 від 22.12.2009 року: №16 від 04.06.2013р.- на суму 26921,87 грн., №17 від 10.06.2013р. - на суму 49657,88 грн., №18 від 26.06.2013р. - на суму 17359,70 грн., №20 від 01.07.2013р. - на суму 35442,68 грн., №21 від 01.07.2013р. - на суму 48088,70 грн., №23 від 22.07.2013р. - на суму 57212,02 грн.;

- за договором №МS000519 від 23.05.2013 року: №19 від 26.06.2013р. на суму 20354,60 грн., №22 від 01.07.2013р. на суму 11250,00 грн.

Всього загальна сума за договором №МS000318 від 22.12.2009 року - 234982,85 грн. і за умовами 100% вартості товару повинно було бути сплачено відповідачем до 22.08.2013 року

Всього загальна сума за договором №МS000519 від 23.05.2013 року - 31604,60 грн. і за умовами 100% вартості товару повинно було бути сплачено відповідачем до 01.08.2013 року.

Позивач 13.01.2014 року звернувся до відповідача з претензією вих.№3, з вимогою щодо сплати суми боргу в розмірі 266587,45 грн. До претензії були надані акти звірки для підпису відповідачем.

Крім того, в матеріалах справи містяться листи позивача вих. №17 від 28.02.2013 року, вих. №35 від 24.07.2013 року, вих.№39 від 02.09.2013 року, вих.№42 від 19.09.2013 року, вих.№55 від 18.12.2013 року з вимогами щодо погашення заборгованості, зокрема, по договору №МS000318 від 22.12.2009 року.

Натомість, відповідач заборгованість по вищевказаним договорам не погасив, кошти на рахунок позивача не перерахував, що свідчить про невиконання відповідачем своїх обов'язків за договорами, і що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою у даній справі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Суд першої інстанції встановив, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за договорами поставки в розмірі 266587,45 грн. і вона ним визнана у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено і відповідачем визнається у повному обсязі факт невиконання прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар за договорами поставки №МS000318 від 22.12.2009 року та №МS000519 від 23.05.2013 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення 266587,45 грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вказаної норми закону позивачем зроблений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, які становлять 18234,44 грн. - інфляційних збитків за період з 01.08.2013 року по 23.05.2014 року та 6058,24 грн. - 3% річних.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правомірний висновок щодо стягнення 18234,44 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 6058,24 грн. з відповідача на користь позивача.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 21100,81 грн. збитків.

У відповідності до п. п. 6.2.1. укладених договорів, сторона, яка порушила зобов'язання, зобов'язана відшкодувати іншій стороні понесені збитки, якщо інше не передбачено договором або законом. Відшкодування збитків, завданих невиконанням чи неналежним виконанням умов договору не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язань в натурі (п.п. 6.2.2. договорів). Збитки можуть бути стягнені в повній сумі понад штрафні санкції (п.п. 6.2.3. договорів).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України, відшкодування збитків є різновидом господарських санкцій, які застосовуються у сфері господарювання.

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Отже, обов'язковою умовою для застосування господарської санкції у вигляді відшкодування збитків є порушення цивільного права контрагента, тобто вчинення цивільного правопорушення.

У той же час, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками потерпілої сторони. Розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення, доводиться потерпілим суб'єктом господарювання.

Як встановив суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують розмір збитків, вину відповідача та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, що заявлені до стягнення.

Таким чином, враховуючи не доведення позивачем факту наявності складу цивільного правопорушення з наявністю якого виникає право для стягнення збитків, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені таких позовних вимогах.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.3.1.1 договору №МS000318 від 22.12.2009 року та договору №МS000519 від 23.05.2013 року за прострочення виконання зобов'язань за договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

При цьому, п. 6.3.1.2 договорів обмежує пеню за порушення грошового зобов'язання за договором розміром і порядком, передбачених законом.

Позивачем заявлена до стягнення пеня в сумі 17328,18 грн. за загальний період з 13.08.2013 року по 01.04.2014 року.

Враховуючи те, що факт прострочення платежу за поставлений товар згідно договорів матеріалами справи доведено, відповідачем наявність заборгованості не заперечується та її погашення у повному обсязі станом на момент розгляду справи по суті не відбулося, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про визнання вірним наданого позивачем розрахунку пені на загальну суму 17328,18 грн.

Одночасно, місцевий господарський суд прийняв до уваги, що підприємство відповідача перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані, поточні невиконані фінансові зобов'язання відповідача перевищують поточні оборотні активи відповідача більш як в 5,5 разів, що підтверджується звітом про фінансовий стан (баланс) ПАТ «Запоріжтрансформатор» на 31.12.2013 року. Тому, керуючись положеннями п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції зменшив розмір пені на 50% до 8664,09 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення пені враховуючи наступне.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

У абз. 1 п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи, що обставини справи свідчать, зокрема, звіт про фінансовий стан (баланс) ПАТ «Запоріжтрансформатор» на 31.12.2013 року, що відповідач знаходиться у скрутному фінансовому стані, у відповідності до ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та на підставі п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про зменшення розміру пені на 50%, врахувавши при цьому як інтереси відповідача так і інтереси позивача.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, звертаючись до суду з апеляційною скаргою не наводить та не надає правових обґрунтувань щодо зменшення стягуваної суми пені саме 3000,00 грн. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на те, які норми права порушив суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, а зводяться тільки до вимоги щодо зменшення суми пені до 3000,00 грн. без надання належного правового обґрунтування і наполягає на переоцінці доказів, які надавалися до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 8664,09 грн., а в частині стягнення пені з відповідача у позові відмовив.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у зв'язку з чим рішення господарського суду Запорізької області від 23.05.2014 року по справі №908/1130/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, то витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.05.2014 року по справі №908/1130/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.