Постанова

від 13.11.2014 по справі 826/16036/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2014 року № 826/16036/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., при секретарі судового засідання Хрімлі К.О, за участю представників сторін:

від позивача: Горецького О.В. (дов. від 10.10.2014р. №10-10/14-2)

Коршуна Т.О. (дов. від 10.10.2014р. №10-10/14-3)

від відповідача: Мартинчук А.В. (дов. від 02.09.2014р. №5161/9/26-53-10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Січер Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень - рішень, зобов'язання вчинити дії.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.11.2014 року в 13 год. 31 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Січер Україна» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві, щодо складання Акту від 25.09.2014 року № 2364/26-53-22-02-21/38133484;

- скасувати податкові повідомлення - рішення від 10.10.2014 року № 0004282202, №0004272202 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві вилучити з автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі Акта від 25.09.2014 року №2364/26-53-22-02-21/38133484 «Про результати документальної позапланової перевірки»;

- заборонити Державній податковій інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві передавати та враховувати результати, висновки Акту від 25.09.2014 року №2364/26-53-22-02-21/38133484 «Про результати документальної позапланової перевірки».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірні податкові повідомлення рішення прийняті відповідачем на підставі висновків акту перевірки, які не відповідають фактичним обставинам справи, без законних підстав, а відтак такі рішення підлягають скасуванню у судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Січер Україна» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість, та податку на прибуток під час взаємовідносин з ТОВ «Грант Тайм» за період з 01.03.2013 по 31.12.2013рр.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки від 25.09.2014р. №2364/26-53-22-02-21/38133484 (надалі також - акт перевірки).

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення пп.. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 15481775 грн. за період 2013 рік (що в свою чергу призвело до заниження податку на прибуток у сумі 2941537 грн.) та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту у сумі 3004455 грн. за період з 01.03.2013 по 31.12.2013 (що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 3004455,00 грн.).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 10.10.2014 року прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- № 0004282202, щодо заниження податку на додану вартість, яка становить 3 004 455, 00 грн. за період з 01.03.2013 року по 31.12.2013 рік, у зв'язку із порушенням п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України Позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 3 004 455,00 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 751 113, 75 грн.;

- № 0004272202, щодо заниження податку на прибуток у сумі 2 941 537 грн. за період 2013 рік, у зв'язку із порушенням п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України Позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 2 941 537 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 735 384, 25 грн.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю спірних податкових повідомлень - рішень звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Фактичні обставини справи свідчать, що первинні документи, які були відсутні під час проведення перевірки, щодо якої складено акт від 25.09.2014 року № 2364/26-53-22-02-21/38133484 будуть надані для перевірки, проте такий факт не був врахований відповідачем.

В той час, як встановлено абзацом другим п. 44.6 ст. 44 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

З огляду на вищевикладене, відповідачем не враховані пояснення позивача та первинна документація, а натомість прийняті спірні податкові повідомлення - рішення.

Крім того, як вбачається із письмових заперечень проти позову відповідачем встановлено нереальність господарських операцій позивача з його контрагенту - ТОВ «Грант Тайм», які базуються на відомостях, відображених у акті ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.04.2014р. №1057/2659/22-02/38123047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.02.2013 по 28.02.2014 року».

З огляду на вищевикладене, відповідачем з аналізу інформації викладеної у акті від 16.04.2014р. №1057/2659/22-02/38123047 встановлено, що діяльність ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат по податковому кредиту для контрагентів.

Суд критично ставиться до таких доводів, з огляду про наступне.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

У зв'язку з цим, акт від 16.04.2014р. №1057/2659/22-02/38123047 на підставі яких відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем норм діючого законодавства не можна застосовувати до позивача, оскільки вони не мають обов'язкового характеру для даного суб'єкта господарювання.

Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

В межах розгляду справи підтверджено, що на момент здійснення правовідносин з позивачем, ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» було зареєстроване як юридична особа, що в свою чергу не спростовується відповідачем.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами відповідача про реальність вчинених позивачем з ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» правочинів, з огляду про наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.

Крім того, посилання відповідача на ч. 1 статті 203, статтю 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки суду узгоджуються з приписами ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до увагу принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Особливу увагу суд звертає на те, що чинне законодавство України не покладає обов'язку на платника податків, щодо здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками (контрагентами) по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товару (робіт, послуг).

Як свідчать матеріали справи, 03 грудня 2012 року між ТОВ «Січер-Україна», код ЄДРПОУ 38133484 (Замовник) та ТОВ «Грант Тайм», код ЄДРПОУ 38123047 (Виконавець) було укладено Договір № 178 від 03.12.2012 року про надання послуг, відповідно до якого ТОВ «Грант Тайм» виконало роботи на замовлення ТОВ «Січер-Україна» (надалі - «Роботи»), що підтверджується належним чином оформленими податковими накладними від 29.03.2013р. №№870, 871, 872, 873, від 30.04.2013р. №№948, 949, 950, від 31.05.2013р. №1376, 1377, 1378, від 28.06.2013р. №968, 969, від 31.08.2013р. №819, від 30.09.2013р. №789, 790, 791, від 31.10.2013р. №1070, від 29.11.2013р. №974, 975, 976, 977, від 31.12.2013р. №1127, 1128, 1129 та Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.03.2013р. №№0000870, 0000871, 0000872, 0000873, від 30.04.2013р.№ №0000948, 0000949, 0000950, від 31.05.2013р. 0001376, 0001377, 0001378, від 28.06.2013р. №0000968, 0000969, від 31.08.2013р. №0000819, від 30.09.2013р. 0000789, 0000790, 0000791, від 31.10.2013р. №0001070, від 29.11.2013р. №0000974, 0000975, 0000976, 0000977, від 31.12.2013р. №0001127, 0001128, 0001129.

На підставі вищезазначеного Договору, позивачем, було сплачено відповідні суми податку на прибуток, що підтверджується належним чином оформленими податковими накладними.

В той час, висновки відповідача про нереальність договірних правовідносин позивача з ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» ґрунтуються на інформації, викладеної акті від 16.04.2014р. №1057/2659/22-02/38123047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.02.2013 по 28.02.2014 року». Так, відповідач зазначав, що згідно висновків викладених в акті від 16.04.2014 №1057/2659/22-02/38123047 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено, що згідно протоколу допиту посадових осіб та засновників ТОВ «Гран Тайм» вони не причетні до діяльності вказаного підприємства.

Оскільки на підприємстві за 2013 р. в штаті працювала всього одна особа, послуги які передбачені договором № 178 від 03.12.2012 р. не могли бути виконані з урахуванням відсутності трудових ресурсів та об'єму робіт, які були виконання згідно актів виконаних послуг, а отже і не носять реального характеру.

Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, з огляду про наступне.

Як встановлено статтею 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

При цьому, відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосування незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві, дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Суд звертає увагу на те, що приписами чинного законодавства України не передбачено можливість посилання податкового органу в ході проведення перевірки одного суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання, оскільки законом на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Водночас, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджет, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Поряд з цим, матеріалами справи підтверджено, що 19 березня 2012 року між ТОВ «Січер-Україна», код ЄДРПОУ 38133484 та ПАТ «КЕЗНО», код ЄДРПОУ 22889936 було укладено Договір № 315 від 19.03.2012 року, відповідно до якого ПАТ «КЕЗНО» надало в оренду Позивачу приміщення під виробництво та склад, за адресою: м. Київ, вул. Василя Яна 3/5, загальною площею 116 кв.м.

В межах розгляду справи підтверджено, що зобов'язання за Договором №315 від 19.03.2012 року між позивачем та ПАТ «КЕЗНО» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами, а саме: Актом передачі майна в оренду, податковими деклараціями на додану вартість.

В той час, з аналізу акту перевірки вбачається, що підставою для складання повідомлення-рішення відповідача про заниження ТОВ «Січер Україна» податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток за період з 01.03.2013 року по 31.12.2013 року стало ненадання первинних та бухгалтерських документів по взаємовідносинам із ТОВ «Грант Тайм» під час перевірки.

Суд критично ставиться до таких доводів, з огляду про наступне.

Відповідно до статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно ст. 86 цього Кодексу результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до Порядку № 395 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (пункт 1.5.).

За результатами документальної перевірки в Акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (пункт 1.6.).

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в Акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7.).

Результати документальної перевірки діяльності платника податків складаються таким чином - у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення (пункт 2.3.2.2.).

З огляду на вищевикладене, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

У зв'язку з цим, акт перевірки на підставі яких відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем норм діючого законодавства не можна застосовувати до позивача, оскільки вони не мають обов'язкового характеру для даного суб'єкта господарювання.

Наведені обставини свідчать про протиправність дій відповідача при складанні акту від 25.09.2014 року № 2364/26-53-22-02-21/38133484.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкових повідомлень - рішень від 10.10.2014 року суд виходив із наступного.

Висновки відповідача про порушення в акті перевірки від 25.09.2014 р. зроблені лише з посиланням, що стосовно посадових осіб ТОВ «Грант Тайм» є інформація про фіктивну господарську діяльність.

Так, в акті перевірки відповідач посилається на інформацію, яку позивач подавав в деклараціях за 2013 р. і враховує її лише для донарахування податку на прибуток та штрафних санкцій.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки, на які посилається відповідач, обумовлені не фактом порушення позивачем податкового законодавства, а лише тим, що позивач мав правовідносини з ТОВ «Грант Тайм».

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Розділом III Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198. 6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового

кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки в межах розгляду справи належність здійснення та виконання господарських правовідносин позивача за перевіряємий період по його контрагентами підтверджується первинною документацією позивача, оформленою відповідно до приписів чинного законодавства України.

Разом з тим, фактичні обставини справи свідчать, що відповідачем без дослідження первинної документації позивача, встановлено заниження податку на додану вартість та визначено суму податкового зобов'язання у розмірі у розмірі 3 004 455,00 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 751 113, 75 грн. та встановлено заниження податку на прибуток та визначено суму податкового зобов'язання розмірі 2 941 537 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 735 384, 25 грн., що у свою чергу не узгоджується з приписами чинного законодавства України.

Суд приймає до уваги той факт, що у акті перевірки не наведено жодних фактів про будь-яке порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового обліку, а лише вказано на відсутність реального здійснення господарських операцій по укладеним правочинам позивача та його контрагентів, проте такі доводи спростовані в ході судового розгляду справи первинними документами.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представників позивача та відповідача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про протиправність податкових повідомлень - рішень від 10.10.2014р. №№0004282202, 0004272202 та протиправність дій щодо 25.09.2014 року №2364/26-53-22-02-21/38133484, з огляду про що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірних дій та рішень.

Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві, щодо складання Акту від 25.09.2014 року № 2364/26-53-22-02-21/38133484.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 10.10.2014 року № 0004282202, №0004272202 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві вилучити з автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі Акта від 25.09.2014 року №2364/26-53-22-02-21/38133484 «Про результати документальної позапланової перевірки».

Заборонити Державній податковій інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві передавати та враховувати результати, висновки Акту від 25.09.2014 року №2364/26-53-22-02-21/38133484 «Про результати документальної позапланової перевірки».

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур