Постанова

від 20.11.2014 по справі 910/9689/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2014 р. Справа№ 910/9689/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Ільєнок Т.В.

За участю представників:

від позивача: Гаркавенко С.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: представник не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АК АПТЕКА №7»

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.09.2014р.

у справі №910/9689/14 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс «Віденський»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АК АПТЕКА №7»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2014 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс «Віденський» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АК АПТЕКА №7» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані систематичним порушенням відповідачем свого обов'язку оплати наданих послуг за Договором № 13/2013-1 відносин власників (орендарів) нежитлових приміщень та управителя від 25.11.2013р., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованості за період з 25.11.2013р. по 01.05.2014р. у розмірі 7 883,02 грн. За неналежне виконання зобов'язання за договором позивач заявив до стягнення також інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 328,17 грн. та 67,54 грн. відповідно та пеню у розмірі 292,68 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2014 року у справі №910/9689/14 позовні вимоги задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Аптека № 7" на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс "Віденський" 7 883,02 грн. основного боргу, 292,68 грн. пені, 67,54 грн. 3 % річних, 328,17 грн. інфляційних нарахувань та 1 827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 22.09.2014р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив. При цьому, подав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та зазначене вище клопотання, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, матеріали справи та заслухавши представника позивача, судова колегія встановила наступне:

25.11.2013р. між позивачем, як управителем, та відповідачем, як орендарем, був укладений договір №13/2013-1 відносин власників (орендарів) нежитлових приміщень та Управителя (далі - Договір), відповідно до умов якого управитель забезпечує надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а власник (орендар) своєчасно сплачує у повному обсязі за отримані послуги на умовах передбачених цим договором. Послуги надаються у нежитлові приміщення загальною площею 161,30 кв.м., розташоване за адресою місто Київ, вул. Панаса Мирного 16/13, право власності на яке зареєстроване за ТОВ "Боско", орендарем якого є ТОВ "АК Аптека №7" на підставі Договору оренди №81 від 01.12.2011 року.

Згідно із п.3.1.2 Договору управитель зобов'язується надавати послуги утримання будинку та прибудинкової території .

У відповідності до п.3.2.9 Договору власник (орендар) зобов'язався здійснювати розрахунок за послуги визначені п. 4.2. цього Договору на підставі виставлених управителем рахунків протягом 10 операційних днів з дня їх отримання.

Відповідно до п.4.2 Договору розмір плати за надані послуги на момент укладення цього договору визначається постачальниками послуг у тому числі: 1) холодне водопостачання, водовідведення; 2) гаряче водопостачання; 3) центральне опалення; 4) послуга по утриманню будинку та прибудинкової території.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що тарифи на послуги за утримання будинку та прибудинкової території зазначено у Додатку 1 до Договору.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем надано послуги відповідно до умов Договору та додатку № 1 до останнього своєчасно та у повному обсязі, на підтвердження вказаних обставин позивачем надало до суду облікові картки постачальника комунальних послуг, довідки про опалення у будинку та рахунки на оплату послуг, які виставлялись відповідачу у спірний період.

Проте, відповідач належним чином свого обов'язку оплати наданих послуг за Договором не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованості за період з 25.11.2013р. по 01.05.2014р. у розмірі 7 883,02 грн.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач стверджує, що комунальні послуги позивачем на його користь не надавались, зокрема, внаслідок ненадання послуг з утримання будинку, відповідач вимушений був 01.01.2014 укласти договір № 1/01-14 про організацію робіт по вивезенню твердих побутових відходів із ТОВ "ТК Джейран".

Під час розгляду даного господарського спору, судом першої інстанції були направлені запити до Головного управління Міндоходів у м. Києві з метою отримання інформації, щодо здійснення відповідачем підприємницької діяльності. Так, 21.07.2014р. у відповідь на запити, Головне управління Міндоходів у м. Києві шляхом направлення листа на адресу суду першої інстанції, повідомило, що останню декларацію подано відповідачем 03.03.2014р., та що дохід підприємства становить 2012 рік - 7 019 028,00 грн. та 2013 рік - 8 321 340,00 грн.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

У відповідності до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За своєю правовою природою Договір №13/2013-1 відносин власників (орендарів) нежитлових приміщень та Управителя від 25.11.2013 є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач у відповідності до умов Договору надавав відповідачу у період з 25.11.2013р. по 01.05.2014р. послуги на загальну суму 7 883,02 грн.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 7 883,02 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

При цьому, застосування положень частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачає наявність вини боржника.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене прострочення відповідачем грошового зобов'язання, положення вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судова колегія вважає, що вимоги останнього в частині стягнення 3% річних в розмірі 67,54 грн. та інфляційних втрат в розмірі 328,17 грн. є обґрунтованими, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 Господарського кодексу України).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За положенням ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Враховуючи положення вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судова колегія вважає, що вимоги останнього в частині стягнення пені в розмірі 292,68 грн. є обґрунтованими, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, судова колегія визнає заперечення відповідача, щодо ненадання позивачем комунальних послуг, безпідставними та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Крім того, укладеним між сторонами договором передбачено чіткий перелік послуг, які має надавати управитель власнику (орендарю), оскільки серед наявного переліку відсутня така послуга, як то вивезення твердих побутових відходів, тому судова колегія вважає хибними твердження відповідача, що факт ненадання таких послуг позивачем є причиною для укладання 01.01.2014р. відповідачем договору № 1/01-14 про організацію робіт по вивезенню твердих побутових відходів із ТОВ "ТК Джейран".

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АК АПТЕКА №7» на рішення Господарського суду м.Києва від 22.09.2014р. у справі №910/9689/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м.Києва від 22.09.2014 року у справі №910/9689/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9689/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 24.11.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді В.В. Куксов

Т.В. Ільєнок