Постанова

від 05.11.2014 по справі 826/14368/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 листопада 2014 року 10:48 № 826/14368/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Сізих Х.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тенгруп" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача: Славов В.О.

від відповідача: Білокур В.В.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05.11.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенгруп" (надалі - позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання безпідставними і не чинними винесені Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві два податкових повідомлень-рішень: №48926552208 щодо безпідставного донарахування ТОВ «Тенгруп» податкових зобов'язань з податку на додану вартість (КБК 14010100); №49026552208 щодо безпідставного донарахування ТОВ «Тенгруп» податкових зобов'язань з податку на прибуток (КБК 1021000); визнати належно виконаними ТОВ «Тенгруп» всіх своїх господарських і податкових зобов'язань за період з 01.11.12 по 31.03.13 роки перед ТОВ «ВКФ Мілана» і ДПІ в Печерському районі м. Києва; заборонити Відповідачу розпоряджатись коштами Позивача як шляхом зміни їх цільового призначення, так і шляхом зараховування в рахунок донарахованих податкових зобов'язань чи в рахунок сплати штрафних санкцій (пені).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню. Крім того, Позивач зазначає, що підстав для перевірки не було, а перевірка проведена не законно з порушенням норм податкового законодавства.

В судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачували податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства.

В судовому засіданні Відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенгруп" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Виробничо-Комерційна Фірма «Мілана» за період діяльності з 01.11.2012 р. по 31.03.2013 р.

За результатами перевірки складено Акт від 25.03.2014 р. №266/26-55-22-08/36017129 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: ст. 134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N°2755-VI (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 121 802 грн., в т.ч. за 2012 рік на суму 100 517 грн., за 2013 рік на суму 21285; п.185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.3, п 198.6 ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами і доповненнями, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 98 735 грн., а саме: за листопад 2012 року в сумі 27 420 грн.; за січень 2012 року в сумі 56 100 грн.; за лютий 2013 року в сумі 5 935 грн.; за березень 2013 року в сумі 9 280 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки та призначенням перевірки, Позивачем було подано скаргу, за результатами розгляду якої Податковим органом Листом від 15.04.2014 р. №17574/10/2655-22-08-10 було повідомлено Позивача, що перевірка була проведена в рамках законодавства та встановлено, що в висновках Акту перевірки було допущено описку та викладено висновки Акту перевірки в наступній редакції: « 2) п.l85.1 ст.185. п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого ТОВ "Тенгруп" завищено податковий кредит в деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.11.2012 року по 31.03.2013 року всього в загальній сумі ПДВ 98735 грн., в т.ч. по періодах: за листопад 2012 року - 27420 грн.; за січень 2013 року - 56100 грн.; за лютий 2013 року - 5935 грн.; за березень 2013 року - 9280 грн.».

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.04.2014 р. № 49026552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 152 252 грн., з них за основним платежем - 121 802,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 30 450,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 07.04.2014 р. № 48926552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 123 419грн., з них за основним платежем - 98 735,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 24 684,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомлення-рішенням Позивачем було подано скаргу до Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі по тексту ГУ Міндоходів у м. Києві). За результатом розгляду скарги ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято рішення від 11.06.2014 р. №5158/10/26-15-10-06-15, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу Позивача без задоволення.

Також, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомлення-рішенням та рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.06.2014 р. №5158/10/26-15-10-06-15 Позивачем було подано скаргу до Міндоходів України. За результатом розгляду скарги Державною Фіскальною службою України прийнято рішення від 07.08.2014 р. №1245/6/99-99-10-01-15, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення та рішення ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.06.2014 р. №5158/10/26-15-10-06-15, а скаргу Позивача без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

В частині позовних вимог щодо визнання безпідставними і не чинними винесені Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві два податкових повідомлення-рішення: №48926552208 щодо безпідставного донарахування ТОВ «Тенгруп» податкових зобов'язань з податку на додану вартість (КБК 14010100); №49026552208 щодо безпідставного донарахування ТОВ «Тенгруп» податкових зобов'язань з податку на прибуток (КБК 1021000), суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовником), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №КТр 8-12 на проведення семінару з електронного декларування від 27.11.2012 р. (надалі по тексту Договір №КТр 8-12).

У відповідності до п. 1.1 Договору №КТр 8-12 проведення тренінгу-семінару "Використання електронного декларування" за 42 - годинною програмою.

Згідно п. 2.1 та п. 2.3 Договору №КТр 8-12 Виконавець зобов'язується: Провести тренінг-семінар на тему "Використання електронного декларування"; План семінарів: Законодавство України в сфері електронного документообігу - 16 годин; Електронний цифровий підпис - 4 години; Електронні ключі - 2 години; Особливості електронного декларування товарів - 8 годин; Питання-відповідь - 1 година; Особливості оформлення додатків до ЕВМД - 4 години; Претензійна робота по ЕВМД - 4 години; Питання-відповідь - 2 години; Заключне заняття - 1 година. Тренінг-семінар проводиться на території Замовника, без відриву від робочого процесу у робочі години за попередньо узгодженим графіком. Замовник формує 4 групи по 4 особи, які займаються окремо. Виконавець забезпечує індивідуальних викладачів для кожної групи.

Відповідно до п. 3.2 та п. 3.3 Договору №КТр 8-12 3амовник зобов'язаний провести оплату послуги Виконавця в розмірі та терміни, що передбачені в цьому Договорі. Замовник зобов'язується: Оплатити роботу Виконавця в розмірі і в строки, що передбачені розділом 4 діючого Договору.

Пунктом 4.1 та п. 4.2 Договору №КТр 8-12, передбачено, що плата за навчання складає для групи : Група 1, початок занять 29/11/2012 - 57600 грн. 00 коп.; Група 2, початок занять 30/11/2012 - 58800 грн. 00 коп.; Група 3, початок занять 03/12/2012 - 58800 грн. 00 коп.; Група 4, початок занять 04/12/2012 - 57600 грн. 00 коп. Загальна сума-договору складає 232 800 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 38 800 грн. 00 коп. Замовник здійснює оплату послуг Виконавця в розмірі 100% від загальної вартості послуг на протязі 1 календарного місяця після підписання відповідного акту виконаних робіт на рахунок Виконавця. Сторони складають акт по виконанню навчання для кожної групи.

Позивач зазначає, що зобов'язання сторін виконані належним чином та в повному обсязі та надано суду наступні документи: Акт №4/КТр 8-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2012 р. на консультативно-тренінгові послуги з питань митного законодавства (електронне декларування) - четверта група на суму 57600,00 грн. з ПДВ, податкова накладна від 31.12.2012 р. №215; Акт №3/КТр 8-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2012 р. на консультативно-тренінгові послуги з питань митного законодавства (електронне декларування) - третя група на суму 58800,00 грн. з ПДВ, податкова накладна від 31.12.2012 р. №214; Акт №1/КТр 8-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.12.2012 р. на консультативно-тренінгові послуги з питань митного законодавства (електронне декларування) - перша група на суму 57600,00 грн. з ПДВ, податкова накладна від 29.12.2012 р. №205; Акт №2/КТр 8-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.12.2012 р. на консультативно-тренінгові послуги з питань митного законодавства (електронне декларування) - друга група на суму 58800,00 грн. з ПДВ, податкова накладна від 29.12.2012 р. №206; платіжні доручення та банківські виписки.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні відомості, якім особам Позивача надавалися консультативно-тренінгові послуги, хто з працівників Товариства входили в групи, скільки годин та в які дні надавалися консультативно-тренінгові послуги, дані відомості відсутні і в Актах здачі-приймання робіт (надання послуг).

Крім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній графік проведення семінару по кожній із груп, наданий Позивачем Виконавцю, та відсутні дані щодо індивідуальних викладачів для кожної групи, що передбачено умовами п. 2.3 Договору №КТр 8-12.

Між Позивачем (Замовником), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір надання послуг по підготовці документів для митного оформлення №ТГ/1-12 від 02.10.2012 р. (надалі по тексту Договір №ТГ/1-12).

У відповідності до п. 1.1 Договору №ТГ/1-12, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконувати підготовку та перевірку на відповідність митному Законодавству України всіх документів, необхідних для проведення митного оформлення вантажів.

Згідно п. 2 Договору №ТГ/1-12, Виконавець зобов'язаний виконувати процедури, описані в пункті 1.1 даного Договору, а саме: Надати Замовнику список документів необхідних для виконання зазначених послуг; інформувати Замовника про вартість послуг; Надавати послуги по підготовці документів для проведення митного оформлення вантажів згідно п 1 і цього Договору. Негайно інформувати Замовника про будь-які можливі ускладнення, які виникають при роботі.

Відповідно до п. 3 Договору №ТГ/1-12, Замовник зобов'язаний надавати повну інформацію і документацію, необхідну для виконання процедур, які описані в пункті 1, а саме, надавати всі документи, необхідні для підготовки документів у відповідності з законодавством України для виконання митного оформлення вантажів. У випадку необхідності надаються оригінали документів. Оплатити всі додаткові процедури, які можуть виникнути в процесі підготовки документів після відповідного узгодження з Замовником. Своєчасно, (в десятиденний термін з дати підписання Акту виконаних робіт (послуг) сплачувати Виконавцю за надані послуги, згідно Акту виконаних робіт (послуг). Підписати Виконавцю Акти виконаних робіт (послуг) по закінченню виконання всіх процедур, вказаних в пункті 1 цього Договору.

Позивач зазначає, що зобов'язання сторін виконані належним чином та в повному обсязі та надано суду наступні документи: Акт №2/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.11.2012 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за 16-30 вересня 2012 року на суму 31350,00 грн., податкова накладна від 16.11.2012 р. №93; Акт №1/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.11.2012 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за 01-15 вересня 2012 року на суму 48900,00 грн., податкова накладна від 16.11.2012 р. №92; Акт №4/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.11.2012 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за 16-31 жовтня 2012 року на суму 32610,00 грн., податкова накладна від 27.11.2012 р. №141; Акт №3/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.11.2012 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за 01-15 жовтня 2012 року на суму 51 660,00 грн., податкова накладна від 27.11.2012 р. №140; Акт №5/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 05.12.2012 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за 01-15 листопада 2012 року на суму 50 400,00 грн., податкова накладна від 05.12.2012 р. №27; Акт №6/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.12.2012 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за 16-30 листопада 2012 року на суму 22 080,00 грн., податкова накладна від 17.12.2012 р. №78; Акт №7/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.12.2012 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за 01-15 грудня 2012 року на суму 50 160,00 грн., податкова накладна від 25.12.2012 р. №138; Акт №8/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.12.2012 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за 16- 28 грудня 2012 року на суму 54 420,00 грн., податкова накладна від 25.12.2012 р. №137; Акт №9/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.02.2013 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за січень 2013 року на суму 13 125,00 грн., податкова накладна від 25.01.2013 р. №75; Акт №10/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.03.2013 р. Підготовка документів для митного оформлення вантажів за лютий 2013 року на суму 55 680,00 грн., податкова накладна від 05.03.2013 р. №3, платіжні доручення та банківські виписки.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази надання Виконавцем списку документів необхідних для проведення митного оформлення вантажу, відсутні докази надання Позивачем документів Виконавцеві (контрагенту) за якими було оформлено митний вантаж, відсутні в Актах приймання-здачі робіт (надання послуг) відомості стосовно по яких вантажно-митних документах надавалися послуги, що є обов'язковим згідно умов Договору №ТГ/1-12 (п. 2.2, п. 3.1, 3.5 Договору №ТГ/1-12).

Крім того, суд звертає увагу, що згідно Акту №2/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.11.2012 р., податкової накладної від 16.11.2012 р. №93, Акт №1/ТГ/1-12 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.11.2012 р., податкової накладної від 16.11.2012 р. №92 Позивачем було отримано послуги від контрагента по підготовці документів для митного оформлення вантажів за вересень 2012 рік, в той час, як Договір №ТГ/1-12 було укладено 02 жовтня 2012 року, що, в свою чергу, ставить під сумнів виконання господарських операцій в межах зазначеного договору.

В матеріалах справи відсутні докази використання Позивачем в господарській діяльності отриманих послуг та докази оформлення митної документації.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ніде ґавою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

У відповідності до п 185.1ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 - Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в рай експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України: «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору».

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 та п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видасться покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань».

Згідно п.19 ст. 2 та ст.9 Бюджетного кодексу України доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти); доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти; податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Суд вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У відповідності до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту

Суд не бере до уваги надані Позивачем до суду копії податкових накладних та актів здачі-прийняття робіт, оскільки останні, на думку суду, не можуть достеменно довести, що господарські операції мали місце. В свою чергу, позивачем не надано до суду документів, що підтверджують наявність отриманих послуг, які в подальшому були використані в господарській діяльності.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Крім того, аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2014 року по справі №К/800/45861/13; Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2014 року по справі №К/800/16727/13, від 24 квітня 2014 р., по справі №К/9991/1099/11 від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.10.2013р. по справі №2а-18701/11/2670 (К/800/44495/13), від 10.04,2013р. по справі №2а-12992/11/2670 (К/9991/80738/12), від 19.09.2013р. по справі №2а-12994/11/2670 (К/800/33214/13), від 27.03.2013р. по справі №2а-8473/12/2670 (К7800/7365/13).

Також, суд звертає увагу, що у відповідності до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно з пунктом 86.7 вказаної статті Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Вищезазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки, як відсутні. Акт містить визначення про те, що позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки не надано, натомість, позивачем Акт перевірки було отримано, що ним не заперечується, та заперечень з первісною документацією Позивачем Податковому органу надано не було.

Оскільки відповідачу не було надано в повному обсязі первинних бухгалтерських документів під час перевірки, судом вбачається правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу України щодо обов'язкового підтвердження витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

В частині позовних вимог щодо визнання належно виконаними ТОВ «Тенгруп» всіх своїх господарських і податкових зобов'язань за період з 01.11.12 по 31.03.13 роки перед ТОВ «ВКФ Мілана» і ДПІ в Печерському районі м. Києва, суд зазначає наступне.

Суд вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат з підстав, які були встановлені судом, а отже, підстав для задоволення даної вимоги Позивача не вбачається.

В частині позовних вимог щодо заборони Відповідачу розпоряджатись коштами Позивача як шляхом зміни їх цільового призначення, так і шляхом зарахування в рахунок донарахованих податкових зобов'язань чи в рахунок сплати штрафних санкцій (пені), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Відповідно до приписів частини 1 статті 244 2 рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В постанові Верховного Суду України від 10.04.2012р. (номер справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21-1115во10) роз'яснено наступне: Відповідно до статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

В постанові Верховного Суду України від 26.03.2013р. (номер справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21-438а12) також наголошено, що відповідно до частини першої статті 2, пунктів 6, 8 частини першої статті 3, частини першої статті 6 КАС України предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси.

Отже, при розгляді адміністративного позову суди повинні встановити, які саме законні права та інтереси позивача порушують дії чи бездіяльність суб'єкту владних повноважень.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутнє порушення права Позивача щодо вчинення Відповідачем на майбутнє певних дій, а отже, позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенгруп" відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенгруп" (код ЄДРПОУ 36017129) решту суми судового збору у розмірі 4 384,00 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні) грн. на користь Окружного адміністративного суду м. Києва (розрахунковий рахунок №31218206784007, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001.

3. Виконання постанови суду в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенгруп" (код ЄДРПОУ 36017129) решти суми судового збору у розмірі 4 384,00 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні) грн. доручити Державній податковій інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О.Іщук

Повний текст постанови складено 10.11.2014 р.