Ухвала

від 18.11.2014 по справі 826/9634/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9634/14 Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Чаку Є.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Букуєвої О.О., представника відповідача - Гамарецького Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кнауф Сервіс Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кнауф Сервіс Україна" до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кнауф Сервіс Україна" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.04.2014 року №0003272208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Кнауф Сервіс Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 під час взаємовідносин з ТОВ "Артмікс-К".

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 07.04.2014 №1615/26-58-22-08-11/32605608, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп.. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пп. 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.10.2012 по 31.01.2013 на суму 58200,00 грн., в тому числі, за жовтень 2012 року на 19500,00 грн., за листопад 2012 року на 16600,00 грн., за грудень 2012 року на 12200,00 грн., за січень 2013 року на 9900,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.04.2014 №0003272208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 72750,00 грн., в тому числі, 58200,00 грн. за основним платежем та 14550,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Артмікс-К», а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в свою чергу, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Артмікс-К" (Експедитор) та Дочірнім підприємством "Кнауф Сервіс Україна" (Клієнт) було укладено договір транспортного експедирування від 14.09.2012 №014 ТЕО, згідно з яким експедитор від свого імені, але за рахунок клієнта зобов'язується виконати послуги з організації перевезення вантажів залізничним транспортом відповідно до узгоджених сторонами даного договору заявок клієнта, а клієнт зобов'язується прийняти та оплатити надані експедитором послуги на умовах даного договору і сплатити йому винагороду (пункт 1.1 Договору). Організація перевезень вантажу клієнта здійснюється експедитором як на території України, так і за її межами. Під час організації перевезень вантажів експедитор організовує подачу власного (орендованого) залізничного рухомого складу, рухомого складу, який належить третім особам (пункт 1.2 Договору).

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ "Артмікс-К" позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: копії заявок щодо забезпечення заявленого об'єму перевезень директору ТОВ "Артмікс-К", акти виконаних робіт, рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні.

При цьому, позивач зазначив, що придбання позивачем протягом жовтня 2012 року - січня 2013 року у ТОВ "Артмікс-К" транспортно-експедиційних послуг відповідно до договору транспортного експедирування від 14.09.2012 №014 ТЕО здійснювалось з метою подальшого надання позивачем послуг з транспортно-експедиційного обслуговування своїм контрагентам - ДП "Кнауф Маркетинг" та ТОВ "Кнауф Гіпс Донбас".

Разом з тим, відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, посилається на обставини, встановлені в акті державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби від 25.04.2013 №286/22-509/38271637 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Артмікс К" з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств за період з 01.07.2012 по 31.03.2013", яким встановлено відсутність реального характеру господарських операцій з поставки товарів та надання робіт (послуг) ТОВ "Артмікс К" за період, що перевірявся, а також на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 29.03.2013 в кримінальному провадженні №1-кп/759/161/13, яким директора ТОВ "Артмікс-К" ОСОБА_5 визнано винним у фіктивному підприємництві щодо вказаного товариства..

Так, відповідно до вказаного вироку затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 21.03.2013 між прокурором Речицькою Н.А. та підозрюваним ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №32013110080000056, та визнано винуватим ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 гривень.

Зі змісту вироку убачається, що: "ОСОБА_5, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій, як майбутнього засновника створюваного з метою прикриття незаконної діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, вступив у попередню злочинну змову з невстановленими слідством особами, які на початку липня 2012 року у невстановленому слідством місці та при невстановлених слідством обставинах, виготовили статут ТОВ "Артмікс-К", а також інші документи, необхідні для його створення та державної реєстрації.

Таким чином, ОСОБА_5 не мав жодного відношення до діяльності ТОВ "Артмікс К" окрім його створення без мети здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "Артмікс-К" та позивачем не спричиняють реального настання правових наслідків.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Так, згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як защначено в Постанові Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як підтверджується матеріалами справи, директор ТОВ «Артмікс-К» ОСОБА_5, від імені якої підписані первинні документи, їх не підписувала.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. ОСОБА_5, а іншою особою, при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «Артмікс-К» представляли неуповноважені особи.

Отже, з урахуванням того, що директор ТОВ «Артмікс-К» ОСОБА_5 не здійснював господарську діяльність від імені вказаного підприємства та відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кнауф Сервіс Україна" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді: Ю.А. Ісаєнко

Є.В. Чаку

Ухвалу в повному тексті виготовлено 24.11.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Чаку Є.В.