Ухвала

від 11.11.2014 по справі 2а-1089/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 р. Справа № 50743/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Солокія-Сервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВТП Солокія» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «Солокія-Сервіс» ТзОВ «ЛВТП Солокія» (далі ДП «Солокія-Сервіс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова, яким з врахуванням збільшення розміру та уточнення позовних вимог просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.01.2011 року № 0000052340, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 56740,76 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 14185,19 грн., від 11.05.2011 року № 0000362340, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2010 року на 1888,33 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 472,08 грн., і від 11.05.2011 року № 0000322340, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року на 17993,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 2299,56 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року позов задоволено повністю.

Постанова мотивована тим, що факт реального здійснення господарських операцій ДП «Солокія-Сервіс» з ТзОВ «Позашляхові машини України» підтверджується належно оформленими первинними документами, а податковий орган не довів факту безтоварності здійснених між ними господарських операцій. А тому, враховуючи реальність даних господарських операцій висновки відповідача про завищення позивачем заявлених сум бюджетного відшкодування за серпень-жовтень 2010 року не відповідають фактичним обставинам справи.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту і подальше бюджетне відшкодування сум податку залежить від такої обов'язкової умови, як реальне придбання товарів (робіт, послуг) для використання у власній господарській діяльності. Однак позивач не довів реальності господарських операцій з придбання товарів у ТзОВ «Позашляхові машини України», оскільки не надав документів, що підтверджують факт їх транспортування до покупця. Крім того, під час перевірки ТзОВ «Екопласт-Львів», яке є постачальником ТзОВ «Позашляхові машини України», було встановлено, що дане підприємство не знаходиться за юридичною адресою, зареєстроване на осіб, які не мають відношення до діяльності юридичної особи, свідоцтво платника податку анульовано, тому податковий орган вважає, що господарські операції ТзОВ «Екопласт-Львів» з його контрагентами є безтоварними та нікчемними.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Як встановив суд, в період з 22.12.2010 року до 05.01.2011 року працівники Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова провели позапланову невиїзну перевірку ДП «Солокія-Сервіс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось за серпень 2010 року, за результатами якої складено акт від 14.01.2011 року за №24/23-4/25550500.

В акті перевірки зазначено про встановлення фактів порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року на 56740,76 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 19.01.2011 року № 0000052340, яким ДП «Солокія-Сервіс» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 56740,76 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 14185,19 грн.

Також 07.02.2011 року працівники Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова провели позапланову невиїзну перевірку ДП «Солокія-Сервіс» з питань правових відносин з ТзОВ «Позашляхові машини України» за липень 2010 року, за результатами якої складено акт від 07.02.2011 року за №129/23-4/25550500.

В акті перевірки зазначено про встановлення фактів порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму податкового кредиту за липень 2010 року в розмірі 19881,33 грн., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування заявлену по податковій декларації за вересень 2010 року в розмірі 19881,33 грн.

На підставі акту перевірки та за результатами процедури адміністративного оскарження первинного податкового повідомлення-рішення відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 11.05.2011 року № 0000362340, яким ДП «Солокія-Сервіс» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2010 року на 1888,33 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 472,08 грн., та № 0000322340, яким ДП «Солокія-Сервіс» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року на 17993,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 2299,56 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов на підставі того, що суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ТзОВ «Позашляхові машини України» віднесені позивачем до податкового кредиту з порушенням вимог законодавства, оскільки ним не підтверджено факту реальності (товарності) цих господарських операцій, зокрема, доказів транспортування та передачі товарів (товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей).

При цьому, в актах перевірки відповідач посилається на відомості, наведені в акті перевірки ТзОВ «Екопласт-Львів» (постачальника ТзОВ «Позашляхові машини України») від 30.12.2010 року № 3315/23-2/33196220, складеному працівниками Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова, в якому перевіряючі вказують, що дане підприємство не знаходиться за юридичною адресою, зареєстроване на осіб, які не мають відношення до діяльності юридичної особи, свідоцтво платника податку анульовано, тому податковий орган вважає, що господарські операції ТзОВ «Екопласт-Львів» з його контрагентами є безтоварними та нікчемними.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. п. 1.7, 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення зазначених вище господарських операцій, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 даного Закону встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Таким чином, заявлення платником податку сум податну на додану вартість до бюджетного відшкодування перебуває в прямій залежності від правомірності формування таким платником податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

На підставі аналізу наведених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування підприємством податкового кредиту та заявлення сум податку до бюджетного відшкодування не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Колегія суддів не бере до уваги відомості, наведені в акті перевірки ТзОВ «Екопласт-Львів» (постачальника ТзОВ «Позашляхові машини України») від 30.12.2010 року № 3315/23-2/33196220, складеному працівниками Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова, оскільки ДП «Солокія-Сервіс» не мало жодних господарських відносин з ТзОВ «Екопласт-Львів», а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарських операцій, вчинених між останніми у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Дані обставини також не тягнуть за собою нікчемність всіх правочинів, які вчинялися підприємством з моменту державної реєстрації та самі по собі не можуть свідчити, що ці правочини укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

А згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Крім того, відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Як встановив суд, на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Позашляхові машини України» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Також колегія суддів вважає, що господарські операції ДП «Солокія-Сервіс» з ТзОВ «Позашляхові машини України» мали реальний (товарний) характер і були фактично здійснені, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, наданими позивачем та дослідженими судом, зокрема, наступними.

Відповідно до видаткової накладної від 19.07.2010 року № РН-0000001 на загальну суму 119288,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 19881,33 грн., ТзОВ «Позашляхові машини України» (постачальник) передало ДП «Солокія-Сервіс» (одержувач) товарно-матеріальні цінності згідно з рахунком-фактурою від 15.07.2010 року № СФ-0000001 (бак паливний, циліндри, вали, важіль, підвіска редуктор тощо).

Відповідно до видаткової накладної від 02.08.2010 року № РН-0000002 на загальну суму 18867,24 грн., в тому числі податок на додану вартість 3144,54 грн., ТзОВ «Позашляхові машини України» (постачальник) передало ДП «Солокія-Сервіс» (одержувач) товарно-матеріальні цінності згідно з рахунком-фактурою від 02.08.2010 року № СФ-0000002 (баки, вали, кратер, вісь).

Відповідно до видаткової накладної від 26.08.2010 року № РН-0000003 на загальну суму 312709,32 грн., в тому числі податок на додану вартість 52118,00 грн., ТзОВ «Позашляхові машини України»(постачальник) передало ДП «Солокія-Сервіс» (одержувач) згідно з рахунком-фактурою від 25.08.2010 року № СФ-0000003 автонавантажувач 40810, 5т в/п 3,3 м. та автонавантажувач ЛЕВ 41030, 5т в/п 4,5 м.

При цьому, як вбачається із зазначених видаткових накладних, від ДП «Солокія-Сервіс» товар отримував безпосередньо директор підприємства Носов О.І., тому посилання відповідача на відсутність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей є безпідставним.

Факт оплати ДП «Солокія-Сервіс» постачальнику вартості отриманих товарів підтверджується наданими позивачем копіями платіжних доручень від 05.08.2010 року № 80, від 13.08.2010 року № 81, від 19.08.2010 року № 90, від 25.08.2010 року № 93 та від 05.08.2010 року № 96.

Посилання податкового органу на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних щодо транспортування зазначених вище товарів, на думку колегії суддів, не може безумовно свідчити про відсутність факту реального придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей, оскільки товарно-транспортна накладна відповідно до положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.10.1997 року № 363, є первинним обліковим документом, що складається при наданні транспортних послуг вантажовідправникам/вантажоодержувачам незалежним перевізником, тобто такий документ складається для обліку списання, руху та оприбуткування продукції у зв'язку з її переданням не безпосередньо продавцем покупцеві, а через третю особу (ліцензованого перевізника).

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, ДП «Солокія-Сервіс» не включало до валових витрат витрати на транспортування товару, отриманого від ТзОВ «Позашляхові машини України», тому у нього відсутній визначений чинним законодавством обов'язок зберігання таких документів.

Також факт реального отримання позивачем зазначених вище товарно-матеріальних цінностей підтверджується їх використанням ДП «Солокія-Сервіс» у власній господарській діяльності.

Як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності ДП «Солокія-Сервіс» є, зокрема, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, виробництво автомобільних кузовів, напівпричепів і причепів, виробництво інших машин та устаткування загального призначення, що свідчить про те, що товари, які позивач придбавав у ТзОВ «Позашляхові машини України», безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

Також позивач надав суду копії вантажних митних декларацій, платіжних доручень, рахунків, рахунків-фактур, угод про надання транспортних та брокерських послуг, якими підтверджується факт митного оформлення і транспортування придбаного товару з метою подальшого продажу за межі України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та надавались відповідачу при проведенні перевірки.

Також за результатами здійснених господарських операцій ТзОВ «Позашляхові машини України» виписало ДП «Солокія-Сервіс» податкові накладні від 19.07.2010 року № 1, від 02.08.2010 року № 2 і від 26.08.2010 року № 3, які не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання цих податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТзОВ «Позашляхові машини України».

Також податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України), правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентами.

Крім того, відсутні докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочинів конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 ЦК України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у справі № 2а-1089/11/1370 за позовом Дочірнього підприємства «Солокія-Сервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВТП Солокія» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький