Постанова

від 19.11.2014 по справі 815/2665/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/2665/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді -Шевчук О.А.,

суддів: Вербицької Н.В., Димерлія О.О.,

при секретарі Берекет Н.В.,

за участю представників апелянта - Байчан О.М., Білоуса Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року по справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001272208 від 04.12.2013 року та №0000062208 від 11.02.2014 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було проведено перевірку підприємства, складено акт, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення. Позивач вважає, що вони прийняті з порушенням норм податкового законодавства, а тому звернувся до суду про їх скасування.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради Одеської області 19.08.1993 року (ідентифікаційний код 01125689) (а.с. 12-13) та перебуває на обліку як платник податків у СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі (а.с. 55).

04.10.2013 року за № 1063/22 Білгород - Дністровською ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області на адресу ДП «Білгород - Дністровський морський торговельний порт» направлений запит «Про надання податкової інформації», а саме: вичерпної інформації стосовно факту проведення господарських операцій з контрагентами з ТОВ «ПРОДМАШ» з наданням завірених копій документів (а.с. 86).

14.10.2013 року за № 2096 ДП «Білгород - Дністровський морський торговельний порт» надані копії документів щодо проведення господарських операцій з ТОВ «ПРОДМАШТОРГ» у грудні 2011 року (а.с. 87).

На підставі довідки №10777/04, виданої 16.10.2013 р. Білгород-Дністровською ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області, на підставі наказу Білгород-Дністровською ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області №359 від 12.11.2013 р. службовими особами відповідача з 18.11.2013 року по 22.11.2013 року була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" щодо питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ПРОДМАШ» за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 27 листопада 2013 року № 67/22-08-15/01125689 (а.с.16-26).

Відповідно до висновку зазначеного акта, перевіркою встановлено порушення позивачем:

п. 44.1 ст. 44. п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.5, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.2, п. 201.4 ст.201 Податкового Кодексу України (зі змінами та доповненнями) ст. 1,2,3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі - 12 673,0 грн. - у грудні 2011р.-12673,0 грн.

На підставі акту перевірки було прийнято повідомлення-рішення №0001272208 від 04.12.2013 року (а/с. 116).

Не погоджуючись з висновками акту та податковим повідомленням - рішенням ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» надіслало скаргу від 20.12.2013 року № 2568, в якій просили скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення №00012722208 від 04.12.2013 року.

22.01.2014 року відповідачем прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги № 152/10/15-32-10-02-07, яким скаргу підприємства залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін, збільшено суму застосованих штрафних санкцій з податку на додану вартість на 3169 грн. у зв`язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення №0000062208 від 11.02.2014 року (а.с. 33-35, а.с. 43).

Не погоджуючись з даним рішенням ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» подали скаргу № 189 від 31.01.2014 року до Міністерство доходів і зборів України.

09.04.2014 року на адресу ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» надійшло рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 01.04.2014 року N° 5752/6199-99-10-01-15, яким скаргу підприємства залишено без задоволення (а.с. 41-42).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було правомірно встановлено порушення позивачем податкового законодавства у зв'язку з чим обґрунтовано прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів. З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно до п. 201.2, п. 201.4 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Крім того, положеннями ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (надалі-«Замовник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продмашторг» (надалі-«Постачальник») уклали договір поставки №219-ХД від 02 червня 2011 р., згідно якого Постачальник зобов`язується поставити у власність Замовнику продукцію (за ДК 016-97 по кодам: 28.62.1 «Інструменти ручні сільськогосподарські», 20.51.1 «Вироби з деревини інші» та інш.), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити продукцію. На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем були надані копії первинних документів: договір поставки №219-ХД від 02 червня 2011 р. разом з Додатком №1 до договору (а.с. 46-53), рахунком, податковою накладною, платіжним дорученням, видатковою накладною (а.с. 90-93), податковою декларацією з податку на додану вартість та Додатком 5 (а.с. 96-100).

Крім того, позивачем були надані наказ №744 від 06.11.13 р. про проведення інвентаризації (а.с. 57), графік проведення інвентаризації (а.с. 165), інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей (а.с. 166 оборотна сторона, 167; а.с. 168 оборотна сторона, 169), найменування матеріальних цінностей (а.с. 170 оборотна сторона, 171; а.с. 172 оборотна сторона, 173), баланс (звіт про фінансовий стан) в динаміці змін в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства на звітні дати 31.12.2011 року, 31.12.2012 року, 31.12.2013 року (а.с. 174-175).

Таким чином, первинні документи, що підтверджують товарність господарських операцій, а також виникнення права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту відповідних періодів залучені до матеріалів справи та підтверджують реальність господарських операцій позивача з визначеними в акті перевірки контрагентами.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Позивачем були надані копії первинних документів, які підтверджують реальність здійснених позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вказані в акті перевірки висновки про нікчемність укладених позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними доказами, носять характер припущення і є суб'єктивною думкою відповідача.

Крім того, у рішенні податкового органу про результати розгляду первинної скарги від 22.01.2014 р. № 152/10/15-32-10-0207 зроблено посилання, що до ДП "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" за заниження податку на додану вартість у сумі ПДВ 12673 грн. необхідно застосувати штрафну фінансову санкцію в розмірі 6337 грн. (12673х50% (грудень 2011 р.), а не 3168 грн., як зазначено у податковому повідомленні-рішенні.

Однак, що стосується збільшення суми застосованих штрафних санкцій з податку на додану вартість, які застосовано до позивача податковим повідомлення-рішенням від 11.02.2014 р. № 0000062208, судова колегія зазначає, що підвищені розміри штрафів у разі повторного виявлення податкових порушень (50%) застосовуються не за сам факт виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення діянь за обставин, передбачених п.п. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України.

В рішенні від 22.01.2014 р. про результати розгляду первинної скарги податковий орган посилається на податкове повідомлення-рішення від 22.07.13 р. №0000402210, яке вже оскаржується у Одеському окружному адміністративному суді.

Відповідно до п.п. 54.3.4 п. 54.3 ст. 54 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Однак, доказів того, що рішенням суду позивача визнано винним в ухиленні від сплати податків повторно податковим органом не надано.

З огляду на вищезазначене, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень №0001272208 від 04.12.2013 року та №0000062208 від 11.02.2014 року, у зв`язку з чим судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року - скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою позовні вимоги Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001272208 від 04.12.2013 року та №0000062208 від 11.02.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 01125689) сплачений судовий збір у сумі 1096,20 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлено 21.11.2014 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій