Постанова

від 20.11.2014 по справі 910/25040/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року Справа № 910/25040/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.10.14 у справі№910/25040/13 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" доКиївської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київська міська державна адміністрація за участюПрокуратури міста Києва провизнання договору продовженим та стягнення 986 195,36 грн

В судовому засіданні взяв участь представник:

від позивача: Алексюк М.І. - за дов. від 06.10.14;

від відповідача: Дорошенко О.С. - за дов. від 11.09.11;

від третьої особи: Якимець О.І. - за дов. від 18.04.14;

від прокуратури: Боднарчук В.М. - прок. ГПУ, посв. №023013.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" у грудні 2013 року заявлений позов до Київської міської ради про визнання поновленим до 23.10.22 договору оренди земельної ділянки від 06.08.04 № 91-6-00357 площею 19 582 кв. м (кадастровий номер 8000000000:76:089:0001), яка знаходиться під проїжджою частиною на вул. Володимирській, ділянка від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка у Шевченківському районі м. Києва, що укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест", на тих самих умовах. Водночас, позивач просив стягнути з Київської міської ради 986 195, 36 грн. збитків, завданих порушенням договору оренди земельної ділянки від 06.08.04 №91-6-00357. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на відсутність заперечень з боку орендодавця щодо поновлення договору оренди, які мали бути направлені орендареві упродовж одного місяця після закінчення строку дії договору та приписи частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Позивач також зазначав, що він не мав можливості використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням внаслідок ненадання виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) дозволу на будівництво пішохідного переходу, тому вважав, що сплачена ним орендна плата у розмірі 986 195, 36 грн є збитками, які підлягають відшкодуванню відповідачем. При цьому, позивач посилався на приписи статей 11, 16, 22, 509, 526, 538, 610, 611, 626 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.14, ухваленим суддею Бондаренко Г.П., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції установив, що позивачем не вчинено необхідних та достатніх дій, направлених на укладання додаткової угоди про поновлення договору від 06.08.04, що виключає можливість поновлення цього договору в судовому порядку на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі". Окрім цього, суд вказав на наявність у позивача заборгованості зі сплати орендних платежів. Відмовляючи у позові в частині вимог про стягнення збитків, суд першої інстанції установив відсутність усіх складових цивільного правопорушення. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 22, 614, 762, 777 Цивільного кодексу України, статей 13, 93, 116, 124, 125, 202 Земельного кодексу України, статей 13, 18, 20, 21, 25, 33, 93 Закону України "Про оренду землі".

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Федорчука Р.В. - головуючого, Майданевича А.Г., Тищенко А.І., повторно розглянувши справу, установивши ті ж обставини, постановою від 01.10.14, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" залишив без задоволення. Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статті 22, частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 224 Господарського кодексу України. Скаржник зауважує на тому, що через ненадання виконавчим органом Київської міської ради дозволу на будівництво він був позбавлений можливості використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, відтак не повинен був сплачувати орендну плату. Скаржник наголошує і на тому, що Київська міська державна адміністрація в частині видачі розпоряджень про дозволи на будівництво діє як виконавчий орган Київської міської ради і виконує повноваження, делеговані останньою, таким чином відповідальність з відшкодування збитків, завданих таким виконавчим органом, повинна нести Київська міська рада. На виконання вимог ухвали Вищого господарського суду України від 06.11.14, скаржник надав квитанцію про доплату 243,55 грн судового збору за розгляд касаційної скарги. Від Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, Прокуратури міста Києва відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального та процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 06.08.01 №1654, вирішено виконати у 2001 році будівництво підземного пішохідного переходу з нежилими приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїзною частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бульвару Тараса Шевченка. Судами також установлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.10.03 № 1933 "Про затвердження результатів конкурсу із залучення інвесторів для будівництва підземного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїзною частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бульвару Тараса Шевченка", затверджено рішення постійно діючої комісії із залучення інвесторів до фінансування будівництва про визнання переможцем конкурсу Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд - Інвест". Водночас, 22.10.03 між Головним управлінням економіки та розвитку міста Київської міської державної адміністрації - організатором конкурсу, Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" - інвестором, та Комунальною корпорацією "Київавтодор" укладено інвестиційний договір №049-13/і/9, за умовами якого позивач прийняв на себе функції інвестора та замовника будівництва підземного пішохідного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїзною частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бульвару Тараса Шевченка та зобов'язався здійснити будівництво об'єкту інвестування за власні або залучені кошти відповідно до умов інвестиційного конкурсу, власних конкурсних пропозицій, умов цього договору та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації. Пунктом 4.1.6 інвестиційного договору позивач зобов'язався виконувати функції замовника капітального будівництва об'єкту інвестування, у тому числі, підготувати проект розпорядження Київської міської державної адміністрації про будівництво об'єкту інвестування; отримати відповідні дозволи на проведення будівництва об'єкта інвестування, а згідно з пунктом 4.1.14 вказаного договору (в редакції додаткової угоди №1 від 27.09.07) позивач зобов'язався розпочати будівництво не пізніше 30.05.08 . Як установлено судами попередніх інстанцій, 29.04.04 Київською міською радою прийнято рішення №245/1455 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" земельної ділянки для будівництва підземного пішохідного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїжджою частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бульвару Тараса Шевченка у Шевченківському та Голосіївському районах м. Києва". На виконання вказаного рішення, 06.08.04 між Київською міською радою - орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" - орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки за умовами якого орендар прийняв в оренду земельну ділянку площею 19 582 кв.м, що розташована під проїжджою частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бульвару Тараса Шевченка у Шевченківському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:76:089:0001, для будівництва підземного пішохідного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу. Пунктом 8.4 цього договору орендар зобов'язався приступити до використання земельної ділянки в строк, встановлений договором, після його підписання, акта приймання-передачі земельної ділянки і державної реєстрації договору; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; своєчасно вносити орендну плату; забезпечити вільний доступ до земельної ділянки представнику контролюючих органів; повернути земельну ділянку орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії цього договору; завершити будівництво підземного пішохідного переходу з приміщеннями торгівельно-виставкового комплексу в строки, встановлені проектною документацією на будівництво; у строки, встановлені чинним законодавством, звітувати перед податковими органами району за місцем розташування земельної ділянки про сплату орендної плати тощо. Пунктом 3.1 вказаного договору сторони погодили, що договір укладено на два роки, а пунктами 8.3, 11.7 цього ж договору визначили, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Судами також установлено, що рішенням Київської міської ради від 22.02.07 №225/886 вирішено поновити на 2 роки вказаний договір оренди, у зв'язку з чим, 04.07.07 між цими ж сторонами укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки на 2 роки з 23.10.06. Рішенням Київської міської ради від 18.12.08 №889/889 внесено зміни до рішення від 22.02.07 №225/886 та змінено слова " 2 роки" на "7 років", і 29.09.09 сторони підписали договір про внесення змін до основного договору оренди. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" до Київської міської ради про визнання поновленим до 23.10.22 договору оренди земельної ділянки від 06.08.04 №91-6-00357 площею 19 582 кв. м, яка знаходиться під проїжджою частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бульвару Тараса Шевченка у Шевченківському районі м. Києва, на тих самих умовах. Водночас, позивач просив стягнути з Київської міської ради 986 195, 36 грн. збитків, спричинених ненаданням виконавчим органом Київської міської ради - Київською міською державною адміністрацією дозволу на початок будівництва. Відповідно до статей 13, 41 Конституції України від імені українського народу права власника на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Згідно з приписами статей 142, 143 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. За приписами статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що строк дії договору від 06.08.04 закінчився 23.10.13, при цьому, пунктом 8.3 цього договору сторони погодили, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Так, вирішуючи спори, пов'язані з поновленням договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, необхідно застосовувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", водночас, до таких спорів застосовується та редакція названого Закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. Згідно з частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.11 N 3038-VI, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин), за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Відповідно до частин 2, 3 вказаної статті орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. Частиною 5 статті 33 цього ж Закону унормовано, що орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем, за необхідності, істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі щодо земель державної та комунальної власності, укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Згідно з частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності упродовж одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється з уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі щодо земель державної або комунальної власності. За приписами частин 8, 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку . Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. Отже, наведеною нормою законодавства прямо встановлено обов'язковість повідомлення орендарем орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, укладення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення, визначено певний порядок надсилання та погодження проекту додаткової угоди, перевірку його на відповідність вимогам закону, узгодження з орендарем, за необхідності, істотних умови договору та залежно від наявності або відсутності заперечень до такого проекту - прийняття відповідного рішення. Між тим, як установлено судами попередніх інстанцій, позивачем не дотримано вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме, лист - повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендодавцеві не скеровувався, як і не надано позивачем доказів, які б свідчили про ухилення або відмову відповідача від підписання додаткової угоди про поновлення договору. Окрім цього, переважне право орендаря на поновлення договору оренди виникає за умов належного виконання ним своїх обов'язків. Згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Обов'язок сплачувати орендну плату визначений статтею 25 Закону України "Про оренду землі" та пунктом 8.4 договору оренди земельної ділянки, який на момент сплати орендних платежів був чинним та обов'язковим для виконання його сторонами. Втім, як установлено судами, позивач неналежно виконував умови договору оренди в частині сплати орендних платежів, і заборгованість останнього станом 10.12.13 становить 4 872 825, 00 грн. За таких установлених обставин, висновок судів про відсутність підстав для визнання поновленим до 23.10.22 договору оренди земельної ділянки в судовому порядку визнається правомірним. Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" про відшкодування відповідачем 986 195, 36 грн. збитків, то колегії суддів відзначає наступне. За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, реальні збитки. Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються, зокрема витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна. Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) збитки; 3)причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає . Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками . Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складових цивільного правопорушення, а саме: наявності протиправної поведінки відповідача, адже, як установлено судами до повноважень відповідача не відноситься вирішення питань про видачу дозволів на будівництво; збитків, оскільки заявлені до стягнення кошти фактично є сумою орендної плати, яка сплачена позивачем на виконання умов договору від 06.08.04, і сплата якої не ставиться в залежність від отримання орендарем дозволу на будівництво та здійснення забудови орендованої земельної ділянки від виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який є самостійною юридичною особою; існування безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і завданими позивачеві збитками, адже збитки виступають об'єктивним наслідком поведінки відповідача, втім судами установлено відсутність порушень відповідачем зобов'язань за договором від 06.08.04. Установлено судами обох інстанцій і відсутність вини з боку відповідача. Виходячи з того, що судами першої та апеляційної інстанції установлено відсутність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, висновок судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків, у заявленому до стягнення розмірі, визнається правомірним. Довід скаржника про порушення судами вимог частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України, за приписами якої у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк, термін, або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі, то як установлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено обставин щодо порушення відповідачем будь - яких обов'язків за договором оренди землі. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.14 у справі № 910/25040/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець