Рішення

від 19.11.2014 по справі 910/22084/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/22084/14 19.11.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція розвитку міських територій "Арміт"

про стягнення 1 662 064,87 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Мартян О.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція розвитку міських територій "Арміт" про стягнення 1 662 064,87 грн. за кредитним договором № 113-2008 від 20.11.2008 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Як вбачається зі змісту позову, заявлена до стягнення сума складається із заборгованості по тілу кредиту у сумі 900 000,00 грн., заборгованості за процентами у сумі 611 482,19 грн., 45 000,00 грн. - заборгованість по сплаті штрафу за порушення строків повернення кредиту, 30 031,64 грн. - заборгованість по сплаті штрафу за порушення строків сплати відсотків, 32 671, 23 грн. - заборгованість по сплаті пені за порушення строку повернення кредиту та 42 879,81 грн. - заборгованість по сплаті пені за порушення строку сплати відсотків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/22084/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.11.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. розгляд справи призначено на 19.11.2014 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не в'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвала суду направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.11.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "Старокиївський банк" (змінено назву на Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк"), як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРМІТ", як позичальником, укладено Кредитний договір №113-2008 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредитну лінію, що поновлюється у сумі 900 000,00 грн. строком до 19.11.2009 р., а позичальник зобов'язувався повернути кредитору кредит та сплатити 20% річних за користування ним.

Відповідно до п. 3.1.1., п. 3.1.2. договору, позичальник зобов'язаний повернути отриманий кредит і сплатити відсотки за користування кредитом не пізніше дати, вказаної в п. 2.3. цього договору. Сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі і строках, обумовлених п.п. 2.4., 4.2.

Згідно з п. 4.1. договору відсотки за користування кредитом нараховуються від суми фактичної заборгованості по кредиту з дня його зарахування на поточний рахунок позичальника до повного погашення заборгованості по кредиту.

Відповідно до п. 4.2. договору відсотки за користування кредитними ресурсами сплачуються позичальником щомісяця до 30 числа місяця та одночасно з поверненням кредиту.

Пунктом 4.3. договору визначено, що позичальник має право частково повертати кредит окремими траншами. При цьому відсотки нараховуються виключно за час фактичного користування кредитом.

Відповідно до п. 4.4. договору, при порушенні строку повернення кредиту, нараховується пеня за кожен день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочки.

Згідно з п. 4.5. договору, при порушенні строку сплати відсотків згідно п. 4.2. цього договору нараховується пеня за кожен день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочки, від нарахованої суми заборгованості по відсотках.

Відповідно до п.4.6. договору при порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків, зазначених в пп. 2.3., 4.2., позичальник зобов'язується сплатити кредитору за кожний несвоєчасний платіж одноразовий штраф у розмірі 5 (п'ять)% від неповерненої суми кредиту та/або несплаченої суми відсотків. Позичальник зобов'язаний сплатити суму штрафу на рахунок кредитора в десятиденний термін з моменту порушення строку сплати відсотків та/або повернення кредиту (п. 4.6.).

19.11.2009 р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до кредитного договору №113-2008 від 20.11.2008 р., якою строк користування кредитом продовжено до 18.11.2010 р.

18.11.2010 р. між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору №113-2008 від 20.11.2008 р., якою строк користування кредитом продовжено до 17.11.2011 р.

17.11.2011 р. між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору №113-2008 від 20.11.2008 р., відповідно до якої сторони погодили, що кредит надається строком по 16.03.2012 р.

28.02.2012 р. між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору №113-2008 від 20.11.2008 р., якою строк користування кредитом продовжено до 15.08.2012 р.

01.08.2013 р. між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору №113-2008 від 20.11.2008 р., якою строк користування кредитом продовжено до 31.07.2014 р.

Свої зобов'язання за договором кредиту позивач виконав, надавши відповідачу кредит меморіальними ордерами №1005 від 20.11.2008 р., №1005 від 05.12.2008 р., №1011 від 30.01.2009 р., №1000 від 06.02.2009 р., №1000 від 11.02.2009 р., №1003 від 26.02.2009 р., №1002 від 02.03.2009 р., №1004 від 31.03.2009 р., №1000 від 29.04.2009 р., №1002 від 29.05.2009 р., №1019 від 28.11.2008 р., №1010 від 08.12.2008 р., №1001 від 12.02.2009 р., №1002 від 01.04.2009 р., що підтверджується копіями меморіальних ордерів, які містяться у матеріалах справи.

Проте, відповідач, в порушення своїх зобов'язань за кредитним договором, кредитні кошти, у встановлений договором строк, не повернув, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція розвитку міських територій "АРМІТ" 1 662 064,87 грн. заборгованості за кредитним договором №113-2008 від 20.11.2008 р., з яких: 900 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; заборгованості за процентами у сумі - 611 482,19 грн., 45 000,00 грн. - заборгованість по сплаті штрафу за порушення строків повернення кредиту, 30 031,64 грн. - заборгованість по сплаті штрафу за порушення строків сплати відсотків, 32 671, 23 грн. - заборгованість по сплаті пені за порушення строку повернення кредиту та 42 879,81 грн. - заборгованість по сплаті пені за порушення строку сплати відсотків.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 1054 Господарського процесуального кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

На виконання умов кредитного договору, позивач надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується меморіальними ордерами №1005 від 20.11.2008 р., №1005 від 05.12.2008 р., №1011 від 30.01.2009 р., №1000 від 06.02.2009 р., №1000 від 11.02.2009 р., №1003 від 26.02.2009 р., №1002 від 02.03.2009 р., №1004 від 31.03.2009 р., №1000 від 29.04.2009 р., №1002 від 29.05.2009 р., №1019 від 28.11.2008 р., №1010 від 08.12.2008 р., №1001 від 12.02.2009 р., №1002 від 01.04.2009 р.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині своєчасного повернення кредиту, оплати відсотків (процентів) за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за кредитом у розмірі 900 000,00 грн. та заборгованість за відсотками у розмірі 611 482,19 грн.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.

Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів зарахування грошових коштів на депозит та недоведеність відповідачем їх повернення, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 900 000,00 грн., а також відсотків за користування кредитними коштами у сумі 611 482, 19 грн.

Крім того, позивачем також, заявлено стягнення пені за прострочку сплати кредиту у розмірі 32 671, 23 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 42 879, 81 грн., штрафу за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 45 000,00 грн. та штрафу за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 30 031, 64 грн.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 4.4. Кредитного договору, при порушенні строку повернення кредиту, нараховується пеня за кожен день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочки.

Згідно з п. 4.5. Кредитного договору, при порушенні строку сплати відсотків згідно п. 4.2. цього договору нараховується пеня за кожен день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочки, від нарахованої суми заборгованості по відсотках.

При порушенні строків повернення кредиту або сплати відсотків, зазначених в пп. 2.3., 4.2., позичальник зобов'язується сплатити кредитору за кожний несвоєчасний платіж одноразовий штраф у розмірі 5 (п'ять)% від неповерненої суми кредиту та/або несплаченої суми відсотків.

Розрахунок пені за прострочку сплати кредиту та відсотків, здійснений позивачем є арифметично вірним, у зв'язку з чим стягненню підлягає пеня за прострочку сплати кредиту у розмірі 32 671,23 грн. та 42 879, 81 грн. - пеня за прострочку сплати відсотків.

Розрахунки штрафу за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 45 000,00 грн. та штрафу за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 30 031, 64 грн. є арифметично вірними, у зв'язку з чим, дані вимоги підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених вимог та наведених обґрунтувань, з огляду на неспростування відповідачем заявлених до нього вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача 1 662 064, 87 грн.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 року за подання позовних заяв майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Постановою Національного банку України від 17.06.2014 р. №365 позивача - Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.06.2014р. в ПАТ "Старокиївський банк" запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 18.06.2014 р. по 18.05.2014 р. та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіну Любов Олександрівну.

Враховуючи, те що Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" звільнено, від сплати судового збору згідно статті 5 Закону України "Про судовий збір", то у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір стягується з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене з відповідача в доход Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 33 241, 30 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція розвитку міських територій "Арміт» (01033, м. Київ, вул. Тарасівська, буд.18, літ. А, код ЄДРПОУ 33146578), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 6/8, код ЄДРПОУ 19024948) заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 662 064, 87 (один мільйон шістсот шістдесят дві тисячі шістдесят чотири грн. 87 коп.) грн.

3 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція розвитку міських територій "АРМІТ" (01033, м. Київ, вул. Тарасівська, будинок 18, літ. А, код ЄДРПОУ 33146578) в доход Державного бюджету України 33 241, 30 (тридцять три тисячі двісті сорок одна грн. 30 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 24.11.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.