Постанова

від 25.11.2014 по справі 17-16/5026/709/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа№ 17-16/5026/709/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

за участю представників:

від позивача: Сенченков І.Г. - дов. №2758-О від 20.08.2013

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: Чорний О.В. - дов. б/н від 14.08.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка"

на рішення господарського суду Черкаської області

від 06.08.2014 (суддя Боровик С.С.)

у справі №17-16/5026/709/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк

„Приватбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю „Бужанський

цукор"

2) Приватного сільськогосподарського підприємства

„Олександрівка"

про стягнення 2975394,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Черкаської області були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" (надалі - ПАТ КБ „Приватбанк", позивач, кредитор, банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бужанський цукор" (надалі - ТОВ „Бужанський цукор", відповідач-1, боржник, позичальник), Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" (надалі - ПСП „Олександрівка", відповідач-2, поручитель) про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 18.07.2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 року, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ „Бужанський цукор" заборгованість за кредитними зобов'язаннями в сумі 13272425,42 грн. та 48272,12 грн. судового збору; стягнуто солідарно з ТОВ „Бужанський цукор" та з ПСП „Олександрівка" кредитну заборгованість в сумі 4424141,80 грн. та 16107,88 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.01.2013 року зазначені судові акти скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Черкаської області в іншому складі суду.

У ході розгляду справи позивачем подано заяву від 21.07.2014 про зменшення позовних вимог та заяву від 24.07.2014 про зміну предмета позову, в яких він просив стягнути з ПСП „Олександрівка" 2975394,67 грн. заборгованості за кредитним договором №Б045Г/С від 25.07.2011 року, а також заяву від 24.07.2014 року про припинення провадження у справі відносно відповідача - ТОВ „Бужанський цукор".

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Черкаської області від 06.08.2014 у справі №17-16/5026/709/2012 позовні вимоги до Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" задоволено повністю: стягнуто з відповідача-2 на користь позивача заборгованість у розмірі 2975394,67 грн.; провадження у справі №17-16/5026/709/2012 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бужанський цукор" припинено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 06.08.2014 у справі №17-16/5026/709/2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що ухвала господарського суду Черкаської області від 06.06.2014 про затвердження реєстру вимог конкурсних кредиторів ТОВ „Бутанський цукор" має преюдиційне значення для даної справи. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що місцевим господарським судом не враховані обов'язкові для виконання вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 09.01.2013 року. Відповідач-2 також зазначає про те, що заборгованість відповідача-1 перед позивачем значно зросла саме внаслідок зловживання позивачем своїми правами під час продажу заставленого майна в обороті. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що позивач в порушення п. 2.2.1 договору поруки не виконував своїх обов'язків щодо повідомлення поручителя про порушення боржником грошових зобов'язань за кредитним договором.

Відповідач-1 у судове засідання 25.11.2014 не з'явилася. Від ліквідатора ТОВ „Бужанський цукор" 13.10.2014 надійшло клопотання, у якому він просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.07.2011 між Публічним акціонерним товариством „Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю „Бужанський цукор" укладено кредитний договір №Б045Г/С, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти з лімітом кредитування 15000000,00 грн. на поповнення обігових коштів зі сплатою 18% річних, а у разі порушення Позичальником грошових зобов'язань 36% річних зі строком повернення кредиту згідно графіку зменшення поточного ліміту 25 січня 2012 року (пункти А.1.-А.7. Кредитного договору).

Пунктом 2.1.2. кредитного договору передбачено, що банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника на цілі, відмінні від сплати страхових чи/або інших платежів, в межах суми, обумовленої пунктом 1.1., а також при умові виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктами 2.2.1., 2.2.12.

Зобов'язання по видачі кредиту чи його частини згідно кредитного договору виникають у банку з дня надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум в порядку, передбаченому в пункті 2.4.2. з врахуванням пункту 1.1. цього договору. Зобов'язання по видачі кредиту чи його частини на оплату страхових чи/або інших платежів виникають у банка у випадку непред'явлення позичальником документів, підтверджуючих сплату чергових страхових чи/або інших платежів за рахунок інших джерел.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Укладений кредитний договір цим умовам відповідає.

Як встановлено місцевим господарським судом ТОВ „Бужанський цукор" було відкрито транзитний рахунок для обслуговування кредиту №29092050090647.

Відповідно до кредитного договору позичальник отримав від банку кредитні кошти у загальному розмірі 12550000,00 грн. дев'ятьма траншами, що підтверджується попередньою вимогою на видачу кредиту від 28.07.2001 року, виписками з рахунків позичальника, платіжними дорученнями: №101 від 28.07.2011 року на суму 1850000,00 грн., №193 від 01.08.2011 року на суму 1000000,00 грн., №205 від 05.08.2011 року на суму 1000000,00 грн., №271 від 10.08.2011 року на суму 1000000,00 грн., №313 від 19.08.2011 року на суму 500000,00 грн., №330 від 22.08.2011 року на суму 2500000,00 грн., №365 від 29.08.2011 року на суму 300000,00 грн., №366 від 01.09.2011 року на суму 1800000,00 грн., №411 від 16.09.2011 року на суму 2600000,00 грн.

25.07.2011 між ПСП „Олександрівка" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком „Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки №Б045Г/С-П-1, згідно умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником - ТОВ „Бужанський цукор" своїх зобов'язань за кредитним договором №Б045Г/С.

Згідно положень пункту 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, у обсягу 25% від суми загальної заборгованості за Кредитним договором. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначав, що станом на момент звернення до суду із даним позовом (26.04.2012 року), кредитні кошти ТОВ „Бужанський цукор" були отримані у повному об'ємі, борг по кредиту в сумі 12550000,00 грн. не було сплачено, вимоги №0.0.1./2-387 від 18.04.2012 року та №0.0.1.1/2-388 від 18.04.2012 року про негайне погашення заборгованості за кредитним договором, ТОВ „Бужанський цукор" та ПСП „Олександрівка" були залишені без відповіді і задоволення.

У подальшому, ухвалою господарського суду Черкаської області від 18.01.2013 року було порушено провадження у справі №925/62/13-г про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Бужанський цукор", що стало підставою для звернення ПАТ комерційний банк „Приватбанк" до суду із заявою від 25.03.2013 про визнання кредиторських вимог у справі №925/62/13-г.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 06.06.2014 року, яка набрала законної сили, затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю „Бужанський цукор", в тому числі визнано вимоги Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк" на суму 11901578,71 грн. основного боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що обставини щодо суми боргу ТОВ „Бужанський цукор", встановлені ухвалою господарського суду Черкаської області від 06.06.2014, мають преюдиційне значення для вирішення даної справи та не потребують доказування, а тому розмір заборгованісті ТОВ „Бужанський цукор" перед ПАТ комерційний банк „Приватбанк" на суму 11901578,71 грн. основного боргу є доведеними.

Враховуючи те, що 25% від суми загальної заборгованості за кредитним договором, яку позивач просить стягнути з ПСП „Олександрівка" на підставі пункту 1.2. договору поруки №Б045Г/С-П-1 від 25.07.2011 року, складає 2975394,67 грн., суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із вказаними висновками місцевого господарського суду щодо преюдиційного характеру ухвали господарського суду Черкаської області від 06.06.2014 у справі №925/62/13-г.

Так, відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із ухвали господарського суду Черкаської області від 06.06.2014 у справі №925/62/13-г, вказана справа про визнання банкрутом ТОВ „Бужанський цукор" порушена за заявою ТОВ „Цукорпром". Розмір заборгованості ТОВ „Бужанський цукор" перед ПАТ комерційний банк „Приватбанк" у сумі 11901578,71 грн. визнаний арбітражним керуючим ТОВ „Бужанський цукор" у безспірному порядку, а тому ґрунтовно не досліджувався і не доводився у ході вирішення питання про затвердження реєстру вимог конкурсних кредиторів.

При цьому, частиною 2 ст. 555 ЦК України, яка носить спеціальний характер щодо відносин поруки, визначено, що поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

З наведеного слідує, що визнання арбітражним керуючим ТОВ „Бужанський цукор" заборгованості відповідача-1 перед ПАТ КБ „Приватбанк" у сумі 11901578,71 грн. не позбавляє права ПСП „Олександрівка", як поручителя, висунути свої заперечення проти вимоги кредитора.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручаєтеся перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що повертаючи справу на новий розгляд Вищий господарський суд України зазначав про передчасність висновку судів попередніх інстанцій щодо доведеності розміру заборгованості ТОВ „Бужанський цукор" за кредитним договором, оскільки даний висновок в порушення вимог ст. 43 ГПК України не ґрунтується на оцінці всіх наявних у матеріалах справи доказів. Зокрема, поза увагою судів обох інстанцій залишився укладений 01.06.2012 боржником з ПП „Вікторія К" договір купівлі-продажу №010612/4-1, за яким ПАТ „Приватбанк" як вигодонабувач мав отримати кошти за продану продукцію. Суди не дослідили та не дали оцінки діяльності позивача в питанні отримання належного за кредитним договором за рахунок продажу відповідачем-1 заставленого товару в обороті.

На виконання зазначених вказівок, суд першої інстанції встановив, що проект договору купівлі-продажу від 01.06.2012 року №010612/4-1, який був запропонований ПП „Вікторія К" про реалізацію заставного майна - цукру в кількості 2000 тонн за ціною 10200000,00 грн., ПАТ КБ „Приватбанк" не погодив. Вказана обставина позивачем не заперечується.

Крім того, місцевий господарський суд встановив, що на виконання рішення господарського суду Черкаської області від 23.07.2012 року ПАТ КБ „Приватбанк" було укладено договір купівлі-продажу від 17.12.2012 року з ТОВ „Приват комплект" на реалізацію цукру в кількості 2000 тонн за ціною 8338000,00 грн. без ПДВ. Зазначена сума на підставі пункту 4.9. Кредитного договору №Б045Г/С була розподілена 18.01.2013 року наступним чином: 2676228,71 грн. на погашення пені, 5013350,00 грн. на погашення відсотків, 648421,29 грн. на погашення тіла кредиту. Транспортний засіб автобус ПАЗ-3051, реєстраційний номер СА9358ВС, до даного часу не реалізований.

Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишилась вказівка суду касаційної інстанції на те, що з'ясування обставин укладення 01.06.2012 боржником з ПП „Вікторія К" договору купівлі-продажу №010612/4-1, за яким ПАТ „Приватбанк" як вигодонабувач мав отримати кошти за продану продукцію, має істотне значення для вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права, з огляду на положення ст.ст. 13, 613 ЦК України.

Так, відповідно до частин 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Статтею 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Зважаючи на ту обставину, що проект договору купівлі-продажу від 01.06.2012 року №010612/4-1, який був запропонований ПП „Вікторія К" про реалізацію заставного майна - цукру в кількості 2000 тонн, за ціною 10200000,00 грн., з метою виконання зобов'язань за кредитним договором №Б045Г/С від 25.07.2011 року, не був погоджений позивачем, як вигодонабувачем, а відповідач-1 у свою чергу був позбавлений можливості відчужити вказане майно, обтяжене заставою, без згоди ПАТ КБ „Приватбанк", колегія суддів приходить до висновку про наявність у діях позивача прострочення кредитора.

Натомість, позивач, відмовившись приймати запропоноване відповідачем-1 виконання зобов'язання, звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом про звернення стягнення на заставлене майно. На виконання рішення господарського суду Черкаської області від 23.07.2012 року ПАТ КБ „Приватбанк" було укладено договір купівлі-продажу від 17.12.2012 року з ТОВ „Приват комплект" на реалізацію цукру в кількості 2000 тонн за ціною 8338000,00 грн. без ПДВ.

Згідно пояснень позивача від 05.08.2014 (а.с. 76, т. 3) отримана за договором від 17.12.2012 сума на підставі пункту 4.9. Кредитного договору №Б045Г/С була розподілена 18.01.2013 року наступним чином: 2676228,71 грн. на погашення пені, 5013350,00 грн. на погашення відсотків, 648421,29 грн. на погашення тіла кредиту.

За таких обставин, внаслідок прострочення кредитора, розмір нарахованої позивачем пені та відсотків з моменту подачі позову (виходячи із розрахунків позивача з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 18.07.2012) зріс на 2214711,55 грн. (2676228,71 грн. - 461517,16 грн.) та 3589300,00 грн. (5013350,00 грн. -1424050,00 грн.) відповідно.

Із зави про зменшення позовних вимог вбачається, що позивач обґрунтовує свої вимоги наявністю заборгованості за кредитом у розмірі 11901578,71 грн., яка залишилася непогашеною після зарахування 648421,29 грн. в погашення тіла кредиту, що відбулося 18.01.2013 (12550000 грн. - 648421,29 грн.), та не наполягає на стягненні штрафів, які були нараховані позивачем при поданні позовної заяви.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із вказаним розрахунком позивача, який необґрунтовано здійснив зарахування грошових коштів у розмірі 2214711,55 грн. та 3589300,00 грн. у якості зарахування їх у рахунок погашення пені та відсотків відповідно, які виникли внаслідок прострочення кредитора.

Крім того, в порушення приписів ст. 13 ЦК України, зловживаючи своїми правами кредитора та допустивши дії, які потягли за собою прострочення кредитора, позивач створив ситуацію, за якої заставне майно було продане за ціною 8338000,00 грн., замість запропонованих відповідачем-1 10200000,00 грн., що спричинило зменшення вартості такого майна на 1862000,00 грн.

При цьому, позивачем не доведено відсутності того, що прострочення не є наслідком його вини.

За таких обставин, з урахування вказівок суду касаційної інстанції, виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції, взявши до уваги заперечення поручителя проти вимог кредитора, приходить до висновку, що позивачем доведено наявність у ТОВ „Бужанський цукор" боргу у розмірі 4235567,16 грн., (11901578,71 грн. - 2214711,55 грн. - 3589300,00 грн. - 1862000,00 грн.)

Вказана заборгованість, яка залишається непогашеною відповідачем-1 включає в себе також 1424050,00 відсотків та 461517,16 пені, які нараховані позивачем за період прострочення позичальником зобов'язань за кредитним договором, яке мало місце до моменту виникнення прострочення кредитора.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що порука обумовлена виконанням кредитором своїх зобов'язань за договором поруки, зокрема тих, які визначені пунктом 2.2.1 договору поруки.

Так, пунктом 2.2.1 договору поруки передбачено обов'язок кредитора - банку у випадку невиконання позичальником будь-якого свого зобов'язання за кредитним договором, що передбачені п. 1.1. договору поруки, направити на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку.

Зазначений обов'язок кредитора кореспондується із обов'язком поручителя виконати зобов'язання боржника, зазначені у письмовій вимозі кредитора, впродовж п'яти календарних днів з моменту отримання такої вимоги, який визначений у пункті 2.3.1 договору поруки.

При цьому, ні положеннями кредитного договору, ні положеннями договору поруки не передбачено обов'язку поручителя контролювати виконання позичальником обов'язків за кредитним договором. Ці договори не передбачають і права поручителя на такі контролюючі дії відносно позичальника. За таких обставин, єдиним джерелом інформації про невиконання позичальником зобов'язань для поручителя є повідомлення банку, який в даному конкретному випадку не виконав своїх прямих зобов'язань, передбачених п. 2.2.1. договору поруки, та своєчасно не повідомив поручителя про порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача-2 з вимогою №0.0.1.1/2-388 лише 18.04.2012, у якій просив сплатити заборгованість за кредитним договором, яка уже включала в себе 1424050,00 відсотків та 461517,16 пені.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що за умови виконання позивачем свого обов'язку щодо своєчасно повідомлення поручителя про прострочку позичальника, поручитель мав би можливість захистити свої права та запобігти подальшому простроченню, за які нараховано 1424050,00 відсотків та 461517,16 пені.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано ту обставину, що сума нарахованих позивачем відсотків у розмірі 1424050,00 відсотків, включає в себе 690250,00 грн. відсотків нарахованих за ставкою 36% річних, яка передбачена для випадків прострочення позичальником грошових зобов'язань.

За таких обставин, враховуючи положення ст.13 та ст. 613 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач-2, як поручитель відповідача-1 за кредитним договором відповідає перед кредитором за виконання обов'язків боржника у обсягу 25% від суми загальної заборгованості за кредитним договором, яка підтверджена матеріалами справи у розмірі 4239188,59 грн. за вирахуванням суми пені у розмірі 461517,16 пені та відсотків річних, які нараховані за прострочення виконання грошових зобов'язань, у сумі 690250,00 грн., оскільки кредитором не було виконана свого обов'язку щодо повідомлення поручителя про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, що в свою чергу позбавило відповідача-2, як поручителя, захистити свої права, шляхом вчинення дій спрямованих на недопущення подальшого прострочення грошових зобов'язань за кредитним договором.

Таким чином, сума заборгованості відповідача-1 за кредитним договором, за яку відповідач-2 повинен нести відповідальність у межах, визначених договором поруки, становить 3083800,00 грн. (4235567,16 грн. - 461517,16 грн. - 690250,00 грн.)

Виходячи із приписів пункту 1.2. договору поруки №Б045Г/С-П-1 від 25.07.2011 та того, що 25% від суми доведеної заборгованості за кредитним договором, за яку відповідає відповідач-2, складає 770950,00 грн. (3083800,00 грн. * 25%), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог до ПСП „Олександрівка" на вказану суму.

Доводи апеляційної скарги про можливість продажу заставленого майна за ціною 13000000,00 грн. (що на думку відповідача-2 підтверджується експертним висновком №ц-616 від 17.09.2012), колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки такі доводи побудовані на припущеннях позивача та не підтверджені належними доказами, які б доводили реальну можливість продажу заставленого майна за вказаною ціною.

Натомість матеріалами справи підтверджено вчинення відповідачем-1 реальних дій спрямованих на відчуження заставленого майна з метою виконання зобов'язань за кредитним договором, за ціною 10200000,00 грн., шляхом укладання договору купівлі-продажу №010612/4-1 від 01.06.2012, який не був погоджений позивачем, як вигодонабувачем, що потягло за собою виникнення прострочення кредитора.

Доводи апелянта про те, що на момент подачі позову кредитором до поручителя договір поруки був припинений на підставі ст. 559 ЦК України у зв'язку із спливом шестимісячного терміну від дня настання строку виконання основного зобов'язання для пред'явлення вимоги до поручителя, колегією суддів також відхиляються.

Так, положеннями статті ст. 559 ЦК передбачено можливість припинення поруки у випадку якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання саме основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

В даному випадку за умовами пункту А.3 кредитного договору та додатку №1 до нього визначено, що перше погашення основного зобов'язання - повернення тіла кредиту та зменшення ліміту кредитування, мало відбутися 25.11.2011, тоді як позов було подано позивачем 28.04.2012. Тобто на час звернення позивача із позовом до суду у даній справі шестимісячний термін від дня настання строку виконання основного зобов'язання ще не сплив.

Стосовно припинення судом першої інстанції провадження у справі за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бужанський цукор", колегія суддів зазначає, що такі дії місцевого господарського суду є правомірним. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.2 ч.1 ст. 80 ГПК. Аналогічної правової позицій притримується Вищий господарський суд України у постанові Пленуму №15 від 18.12.2009 „Про судову практику в справах про банкрутство", відповідно до п. 55 якої у разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали суду про порушення справи про банкрутство за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Черкаської області від 06.08.2013 у справі №17-16/5026/709/2012 в частині задоволення позовних вимог про стягненні з відповідача-2 на користь позивача 2204444,67 має бути скасоване із прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" задовольнити частково.

Рішення господарського Черкаської області від 06.08.2014 у справі №17-16/5026/709/2012 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" 2204444,67 грн. заборгованості.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„1. Позов до Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" (Черкаська область, Жашківський район, с.Олександрівка, вул. Колгоспна, буд.11, код ЄДРПОУ 03792544) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570) - 770950,00 грн. заборгованості за кредитним договором №Б045Г/С від 25.07.2011 року, 15419,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог до Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" відмовити.

4. Провадження у справі №17-16/5026/709/2012 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бужанський цукор" припинити."

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства „Олександрівка" (Черкаська область, Жашківський район, с.Олександрівка, вул. Колгоспна, буд.11, код ЄДРПОУ 03792544) 22044,45 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Черкаської області.

Матеріали справи №17-16/5026/709/2012 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк