Постанова

від 26.11.2014 по справі 826/11663/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11663/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Петрика І.Й.,

Собківа Я.М.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий світ сервіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий світ сервіс" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Чистий світ сервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29 липня 2014 року №0008962201 та №0008972201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про правильність висновків акту про результати позапланової виїзної перевірки TOB «Чистий світ сервіс» та не підтвердження реальності проведення господарських операцій, тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ та підставою для формування валових витрат.

Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції з матеріалів справи вірно встановлено, що ДПІ в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» (код за ЄДРПОУ 37423429) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» (ЄДРПОУ 37037062) за період з 01.08.2012 р. по 31.03.2013 р., за результатами проведення якої складено акт від 16 липня 2014 року № 767/26-54-22-01-37423429.

В ході перевірки контролюючим органом встановлені порушення позивачем наступних вимог, зокрема:

- пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1 та 200.2 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «Чистий світ сервіс» занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 115772,00 грн., в тому числі по періодах: за грудень 2012 року на суму 39994,00 грн.; за січень 2013 року на суму 38389,00 грн., за лютий 2013 року на суму 37389,00 грн.;

- пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «Чистий світ сервіс» занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 113983,00 грн., в тому числі: за IV квартал 2012 року на суму 41994,00 грн.; за 2013 рік на суму 71989,00 грн.

29 липня 2014 року ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі Акта перевірки від 16 липня 2014 року № 767/26-54-22-01-37423429 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- 0008962201, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 глави 4 розділу ІІ та відповідно до пункту 123.1 статті 123 глави 44 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення вимог пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), ТОВ «Чистий світ сервіс» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 170975,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 113983,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 56992,00 грн.;

- № 0008972201, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ та відповідно до пункту 123.1 статті 123 глави 44 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення вимог пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1 та 200.2 статті 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), ТОВ «Чистий світ сервіс» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 173658,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 115772,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 57886,00 грн.

23 липня 2014 року позивачем було подано до податкового органу письмові заперечення (вих. № 25) на акт перевірки від 16 липня 2014 року №767/26-54-22-01-37423429, за результатами розгляду яких листом від 29 липня 2014 року №15893/10/26-54-22-01-20 «Про розгляд заперечення» заперечення платника податків залишені без розгляду, у зв'язку з їх поданням з порушенням встановленого законодавством строку.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення документальної виїзної позапланової перевірки позивача став лист від Оперативного управління ДПІ у Оболонському районі вих.№ 1358/26-54-07-06 від 06 березня 2014 року з інформацією щодо матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 3201311005000148 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу України, відповідно до якого в ході досудового розслідування з метою встановлення осіб, причетних до реєстрації та діяльності ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» в період з серпня 2012 року по березень 2013 року було встановлено місцезнаходження та допитано директора, головного бухгалтера та засновника гр.ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який повідомив, що ніякого відношення до реєстрації та ведення фінансово - господарської діяльності вищезазначеного підприємства не має, статутний фонд не формував, рахунків у банківських установах не відкривав, довіреностей від власного імені ніколи та нікому не видавав, підписання первинної бухгалтерської та податкової документації не здійснював, контактів, договорів, угод, актів прийому-передачі виконаних робіт від імені підприємства ніколи не укладав та не підписував, будь-якої звітності ніколи не готував, не підписував та не подавав до контролюючих органів.

Також податковим органом висновки щодо безтоварності договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Агросервіс Інцест Плюс» базуються на акті від 04 березня 2013 року № 220/22-2/37037062 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період вересень 2012 року по січень 2013 року, відповідно до якого, ДПІ в Оболонському районі було отримано від ГВПМ ДПІ у Оболонському районі висновок від 04.03.2013 року № 823/07-05 щодо наявності ознак фіктивності ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс».

Також в акті зафіксовано, що за результатами обстеження адреси, за якою зареєстроване ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс», останнє за вказаною адресою не знаходиться, станом на дату підписання акту перебуває на обліку ДПІ в Оболонському районі, має стан « 7» - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей.

У зв'язку із вказаним 09 квітня 2013 року анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» від 21 березня 2012 року № 200036914.

З огляду на викладене, податковим органом встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків. Господарські операції ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» за період з вересня 2012 року по січень 2013 року щодо придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів - постачальників та продажу товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відсутністю ділової мети та необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Спростовуючи висновки відповідача, позивачем під час розгляду справи надано договір поставки від 03 грудня 2012 року № 03-12-12, згідно з яким постачальник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується поставити у власність покупцю належний постачальнику на праві власності товар, а покупець зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його.

Відповідно до пункту 2.2 цього договору сторони узгодили, що вартість поставки входить до вартості товарів, поставка здійснюється на адресу, вказану в замовленні покупця, направленого на електронну адресу постачальника або за допомогою факсу.

На виконання умов договору сторонами складені та підписані: товарі та видаткові накладні, яким підтверджується передача товару, податкові накладні та платіжні доручення, яким підтверджується відпуск та розрахунок за товар, товарно-транспортні накладні, якими підтверджується факт здійснення транспортування товару.

Про оприбуткування товарів свідчать накладні - вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

При цьому, відповідач вважає, що вказаний договір укладений позивачем з сумнівним платником по ланцюгу товарно-грошових потоків, а тому має ознаки нереальності здійснення.

Однак, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що операції TOB «Чистий світ сервіс» по придбанню матеріалів, а саме мийних засобів та інших швидкозношувальних предметів, придбаних у ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» відповідно до договору поставки від 03 грудня 2012 року № 03-12-12 здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємства, вони є реальними та відповідають дійсному економічному змісту і підтверджуються наведеними нижче документами, наданими в ході перевірки та до матеріалів справи.

Крім того, економічна доцільність та необхідність в придбанні відповідних товарів, зазначених у видаткових накладених, виписаних ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» підтверджується договорами, укладеними між позивачем - виконавцем та його контрагентами - замовниками: ТОВ «Метро Кеш енд Керрі Україна», ПАТ «Бель Шостка Україна», ПАТ «БРВ Україна», ПАТ «Київський картонно-паперовий комбінат», ПАТ «СК «Укррічфлот», щодо виконання робіт по прибиранню та технічному обслуговуванню будівель.

Так, позивачем надано примірники попередніх калькуляцій вартості наданих послуг, в яких відображений розрахунок витрат по кожному об'єкту прибирання та містить вартість матеріалів, які використовуються під час надання послуг у графі «Матеріальні витрати».

Факт виконання зазначених договорів позивачем підтверджується копіями актів наданих послуг, підписаних позивачем та підприємствами - отримувачами послуг.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на момент виконання договірних відносин, ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, що підтверджується і в акті від 04 березня 2013 року № 220/22-2/37037062 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період вересень 2012 року по січень 2013 року.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що на підтвердження безтоварності договірних відносин, які мали місце між позивачем та ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» відповідач посилається на акт від 04 березня 2013 року № 220/22-2/37037062 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період вересень 2012 року по січень 2013 року.

У той же час, за результатами перевірки позивача, податковий орган дійшов висновку про безпідставне формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 01 серпня 2012 року по 31 березня 2013 року.

Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» не охоплював період з 01 лютого 2013 року по 31 березня 2013 року, а тому його висновки не можуть бути покладені в основу акта, складеного за результатами перевірки позивача.

Даючи правову оцінку обставинам справи щодо неможливості проведення зустрічної звірки, про що податковим органом було складено відповідний акт, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Наголошуючи на неможливості проведення зустрічної звірки, огляду первинних документів фінансово-господарської діяльності TOB «Агросервіс Інвест Плюс», суд першої інстанції помилково погодився з висновком податкового органу, що TOB «Чистий світ сервіс» є вигодонабувачем по всьому ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг).

При цьому, колегія суддів зазначає, зустрічна звірка стосувалася не безпосереднього постачальника товарів - TOB «Агросервіс Інвест Плюс», а контрагентів постачальника товарів, тобто третіх осіб, з якими TOB «Чистий світ сервіс» не мало взаємовідносин; більш того, будь-яких доказів, що саме такі треті особи поставляли товари контрагенту позивача, які у подальшому були придбані TOB «Чистий світ сервіс», матеріали справи не містять.

Станом на дату вчинення та виконання спірного правочину безпосередній контрагент TOB «Чистий світ сервіс» - TOB «Агросервіс Інвест Плюс» було зареєстрованим належним чином суб'єктом господарювання, відомості про нього були внесені до ЄДРПОУ, установчі та реєстраційні документи не було визнано недійсними.

Відповідно пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація платника ПДВ діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у випадках, визначених у цьому Кодексу.

Станом на дату вчинення та виконання спірного правочину, TOB «Агросервіс Інвест Плюс» було чинним платником ПДВ. Свідоцтво платника ПДВ було скасовано лише 09 квітня 2013 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що TOB «Агросервіс Інвест Плюс» було належним чином зареєстрованим суб'єктом господарювання, наділеним цивільною правосуб'єктністю, зареєстрованим платником податку на додану вартість, який правомірно виписував та надавав позивачу податкові накладні.

Договір між TOB «Чистий світ сервіс» та TOB «Агросервіс Інвест Плюс» є чинним та не визнавався недійсним в судовому порядку.

Сам зміст укладеного правочину повністю відповідає чинному законодавству та моральним засадам суспільства, а також характеру статутної діяльності TOB «Чистий світ сервіс», що провадиться з метою отримання прибутку, оскільки основним напрямом діяльності останнього є надання прибиральних послуг.

Проаналізувавши обставини справи у взаємозв'язку з наданими позивачем первинними документами, які підтверджують реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер, у колегії суддів є підстави вважати, що внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Колегія суддів зазначає, що отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, тощо не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати акту перевірки контрагента позивача та його контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Так само, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на інформацію щодо матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 3201311005000148 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 205, частини 1 статті 212 Кримінального кодексу України, відповідно до якого в ході досудового розслідування з метою встановлення осіб, причетних до реєстрації та діяльності ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» в період з серпня 2012 р. по березень 2013 р. було встановлено місцезнаходження та допитано директора, головного бухгалтера та засновника гр. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який допитаний в якості свідка повідомив, що ніякого відношення до реєстрації та ведення фінансово - господарської діяльності вищезазначеного підприємства не має, статутний фонд не формував, рахунків у банківських установах не відкривав, довіреностей від власного імені ніколи та нікому не видавав, підписання первинної бухгалтерської та податкової документації не здійснював, контактів, договорів, угод, актів прийому-передачі виконаних робіт від імені підприємства ніколи не укладав та не підписував, будь-якої звітності ніколи не готував, не підписував та не подавав до контролюючих орган.

Ретельно дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що кримінальна справа №3201311005000148 була порушена не щодо конкретних осіб, а за фактом здійснення фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, у матеріалах справи відсутні докази наявності обвинувального висновку або вироку щодо наслідків досудового розслідування кримінального провадження №3201311005000148, тому покази свідка не мають жодного доказового значення, оскільки в силу положень кримінального законодавства, можуть бути змінені особою, яка їх дала у будь-який момент до постановлення рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд, з урахуванням того, що податковим органом не представлено допустимих доказів визнання укладеного з контрагентом правочину недійсним, посилання на їх фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В силу положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «…при кваліфікації правочинів за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не надано доказів про наявність вироку суду відносно посадових осіб TOB «Агросерсів Інвест Плюс».

Податковий орган помилково ставить правомірність та реальність господарських правовідносин позивача в залежність від результатів фінансово-господарської діяльності його контрагента та висновків щодо перевірки такого контрагента, оскільки вказане законом не передбачено, та є протиправним з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі порушення контрагентом по ланцюгу постачання товарів чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме для такого платника податків, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо посилання податкового органу, на обґрунтування правомірності збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, на ту обставину, що згідно умов договору поставки від 03 грудня 2012 року № 03-12-12 саме постачальник зобов'язується поставити у власність покупцю товар до вартості якого входить вартість поставки на адресу покупця, а відповідно до копій товарно-транспортних накладних саме покупець здійснював вивіз придбаного товару, суд ставиться критично, оскільки наведене обставина може свідчить про завищені вартості самого товару або, в разі включення позивачем до складу валових витрат вартості пального, витраченого на такі перевезення, завищення валових витрат саме на вартість такого пального. Однак, під час проведення перевірки податковим органом зазначених обставин встановлено не було, що позбавляє суд можливості врахувати зазначену обставину під час перевірки правомірності визначення платником податку валових витрат у відповідному розмірі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 160,198, 202, 207, 212, 254 КАС України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 29 липня 2014 року №0008962201, №0008972201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 26 листопада 2014 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: І.Й. Петрик

Я.М. Собків

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.