Постанова

від 25.11.2014 по справі 826/14152/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2014 року 09 год. 00 хв. № 826/14152/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 04 грудня 2012 року № 0001371702, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 04 грудня 2012 року № 0001371702.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 09.11.2012р. № 7447/17-2-1988007222, складеного за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.12.2011р., документально та нормативно не підтверджуються. Позивач наголошує на тому, що посилання контролюючого органу на нереальність (фіктивність) господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 та окремих господарських операцій протягом 2011 року не відповідає фактичній дійсності та повністю спростовуються наявними у позивача первинними та іншими документами (в т.ч. письмовими відповідями контрагентів-покупців). Зокрема, протягом 2011 року ФОП ОСОБА_1 здійснювала поставку товарів (автозапчастин) на адреси покупців-суб'єктів господарської діяльності згідно укладених договорів. При цьому безпосередньо перевезення замовлених товарів відбувалося самовивозом (тобто, транспортом покупців та за їх рахунок), що не суперечить нормам чинного законодавства. Результати від здійснення такої підприємницької діяльності були задекларовані позивачем у податковій звітності в повному обсязі. З огляду на вищевикладене безпідставні припущення податкової інспекції не можуть бути покладені в основу рішення про донарахування сум податків, а тому спірне податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012р. № 0001371702 є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, подавши до суду письмові заперечення та додаткові документи. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що працівниками ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.12.2011р., за результатами якої складений Акт від 09.11.2012р. № 7447/17-2-1988007222. Згідно висновків цього Акта перевірки ФОП ОСОБА_1 допустила порушення наступних норм податкового законодавства: п. 138.2 і п. 138.4 ст. 138, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України внаслідок заниження оподатковуваного доходу на 12 420,17 грн. та відповідно заниження суми податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік на 18 709,54 грн., що, в свою чергу було зумовлено формуванням позивачем сум валових витрат по господарським операціям без відповідного документального підтвердження. За наслідками проведеної перевірки ДПІ винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012р. № 0001371702 по податку з доходів фізичних осіб на суму 23 386,93 грн.

В судових засіданнях, призначених у даній справі, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 13 жовтня 2014 року, заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

30 жовтня 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі норми ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 22.10.2012р. по 02.11.201р. працівником ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, правонаступником якої наразі є ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі наказу ДПІ від 05.10.2012р. № 1548 та направлення на перевірку від 22.10.2012р. проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.12.2011р., за результатами якої складений Акт від 09.11.2012р. № 7447/17-2-1988007222 (далі - Акт перевірки).

З наявних матеріалів справи вбачається, що дії податкового органу щодо проведення такої документальної перевірки позивача та безпосередньо наказ про призначення зазначеної перевірки ФОП ОСОБА_1 в судовому порядку не оскаржувалися.

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем 19 липня 2005 року Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією, та перебуває на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві починаючи з 20 липня 2005 року за № 12692.

Протягом перевіряємого періоду ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування обліку та звітності, здійснювала роздрібну торгівлю авто товарами з проведенням розрахунків у безготівковій формі, та була зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Під час проведення зазначеної документальної перевірки перевіряючим встановлено, що за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. ФОП ОСОБА_1 задекларувала в своїй податковій звітності валовий дохід в сумі 146 494,36 грн. (сформований за рахунок коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок підприємця від здійснення підприємницької діяльності - торгівлі автозапчастинами), що відповідає даним перевірки, та валові витрати від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік на загальну суму 121 671,35 грн.

Проте в ході дослідження наданих підприємцем до перевірки первинних та інших документів перевіряючим не було підтвердження правомірність формування позивачем витрат на суму 120 420,17 грн. (витрати на собівартість товарів), до складу яких були включені, зокрема, витрати на придбання товарів на загальну суму 72 437,05 грн. (без урахування ПДВ), що становить відповідно 60,15% від загальної суми витрат на собівартість товарів, по взаєморозрахункам з контрагентами-суб'єкта господарської діяльності по яким наявні акти нікчемних правочинів, а саме: ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3), ТОВ «Спільне інвестування» (ідентифікаційний код 34730512), ТОВ «УКРДІМ» (ідентифікаційний код 36302590), ТОВ «Компанія Квік Дан» (ідентифікаційний код 37288477) і ТОВ «ТК «Акцепт» (ідентифікаційний код 37813837).

Також ФОП ОСОБА_1 не надала до перевірки первинні документи на підтвердження фактів транспортування та зберігання придбаних товарів.

Крім того, в ході проведеної перевірки працівником відповідача встановлено відсутність інформації про наявні у ФОП ОСОБА_1 складські приміщення, вантажні транспортні засоби, спеціального устаткування, а також відсутність трудових ресурсів (найманих працівників) необхідних для здійснення підприємницької діяльності.

На підставі вищенаведеного в сукупності перевіряючий прийшов до висновку про нереальність правочинів укладених між ФОП ОСОБА_1 і контрагентами-постачальниками товарів, та про укладення таких без мети настання реальних наслідків, визнавши їх нікчемними.

З огляду на висновки про нікчемність правочинів по поставці товарів на адресу платника податків працівник відповідача встановив заниження ФОП ОСОБА_1 задекларованої суми чистого оподатковуваного доходу за 2011 рік в розмірі 24 823,00 грн. на суму коштів у розмірі 120 420,17 грн., та керуючись нормами Податкового кодексу України вирахував суму оподатковуваного доходу ФОП ОСОБА_1 за 2011 рік в сумі 145 243,48 грн. і відповідно податку з доходів фізичних осіб - 18 709,54 грн.

В розділі «Висновок» Акта перевірки від 09.11.2012р. № 7447/17-2-1988007222 перевіряючий встановив порушення позивачем наступних норм п. 138.2 і п. 138.4 ст. 138, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік на суму 18 709,54 грн.

Не погоджуючись з висновками Акта документальної перевірки позивач подав до канцелярії податкової інспекції письмові заперечення на висновки вказаного Акта перевірки з обґрунтуванням своєї позиції.

Своїм листом від 29.11.2012р. № 11012/К/17-214 ДПІ залишила висновки Акта перевірки без змін, а заперечення ФОП ОСОБА_1 відповідно - без задоволення.

04 грудня 2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС на підставі зазначеного акта перевірки прийняла спірне у даній справі податкове повідомлення-рішення за № 0001371702 (форми «Р»), яким визначило ФОП ОСОБА_1 до сплати суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 23 386,93 грн., в т.ч. 18 709,54 грн. - основний платіж, 4 677,39 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Дане податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012р. № 0001371702 було переглянуте в процедурі адміністративного оскарження у відповідності до ст. 56 Податкового кодексу України, та згідно рішень Державної податкової служби у м. Києві від 13.02.2013р. № 2573/7/12-3-03 та Державної податкової служби України від 12.03.2013р. № 5897/7/10-2315 залишені без змін.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Пунктом 22.10 ст. 22 («Прикінцеві положень») Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889-IV (в редакції, що діяла до 01 січня 2011 року) Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет 13-92) визнано таким, що втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. № 13-92 (розділ IV якого, в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV, діяв до 04 листопада 2011 року)(далі - Декрет 13-92) оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно з ч. 3 ст. 13 цього Декрету до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, відповідно до Додатку № 7 («Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу платників податку - фізичних осіб») до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 18 травня 1993 року № 17)(в редакції, що діяла до 20 грудня 2011 року), зареєстрованого в Міністерстві юстиції 09 червня 1993 року за № 64, відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати» і відповідно до статті 8 «Амортизація» вказаного Закону з деякими особливостями.

Положення статті 5 («Валові витрати») застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.

До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, що існували в період до 01 квітня 2011 року)(далі - Закон № 334/94-ВР), який був спеціальним законом з податку на прибуток в період до 01 квітня 2011 року, валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу норми абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України).

Починаючи з 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З огляду на це норми зазначеного вище Декрету мають застосовуватися з урахуванням норм Податкового кодексу України.

Так, пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - ПК України) визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 цього Кодексу).

В силу норм пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України під «витратами» розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає «господарську діяльність» як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг)(п. 177.3 ст. 177 зазначеного Кодексу).

При цьому згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Також в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 зазначено, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що вказано в іншому листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Крім того судом враховується, що в силу норм абз. 1 і 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

За приписами п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (далі - Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення . При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

З наявних матеріалів справи вбачається, що протягом 2011 року ФОП ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність з роздрібної торгівлі автозапчастинами та іншими авто товарами, що відповідає видам господарської діяльності позивача, які вказані в довідці органу статистики від 05.08.2005р. № 3533/05, та не заперечується відповідачем. Зокрема, в цьому році ФОП ОСОБА_1 (як Покупець) уклала ряд письмових та усних правочинів купівлі-продажу товарів та поставки товару (аналогічних за своїм змістом) з наступними суб'єктами господарювання (Постачальниками): ТОВ «ТДА» (договір від 04.01.2011р. № 16), Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (договір поставки товару від 03.01.2011р. № 5), ТОВ «АІС АЗЧ Маркет» (договір поставки на умовах відстрочки платежу від 14.01.2011р. № ДАР-000001), ТОВ «Оріон-Плюс» (договір поставки запчастин з умовою відстрочки платежу від 14.01.2011р. № 8/3), ЗАТ «Декорт» (договір поставки від 20.01.2011р. № 20/01-3), ТОВ «УКРДРІМ» (усна угода), ТОВ «Спільне інвестування» (усна угода), ТОВ «Компанія Квік Дан» (усна угода), ТОВ «ТК «Акцепт» (усна угода), ТОВ «Авто-Альянс» (усна угода), ТОВ «Укравтозапчастина» (усна угода, договір від 01.04.2011р.ю № 02199), ТОВ «Оптімум-Компані» (усна угода), ТОВ «ТПК «Омега-Автопоставка» (усна угода) і ПрАТ «Київоблагротехпостач» (усна угода).

Саме в ході здійснення такої господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 сформувала та задекларувала суму валових витрат у розмірі 120 427,47 грн. (без урахування сум ПДВ) за рахунок витрат на придбання товарів (автозапчастин, інших авто товарів) у названих вище контрагентів-постачальників, в т.ч. у ТОВ «ТДА» на суму 591,60 грн., у ФОП ОСОБА_2 - 19 324,13 грн., у ТОВ «АІС АЗЧ Маркет» - 23 406,61 грн., у ТОВ «Оріон-Плюс» - 8 517,50 грн., у ЗАТ «Декорт» - 1 298,80 грн., у ТОВ «УКРДРІМ» - 13 320,50 грн., у ТОВ «Спільне інвестування» - 17 653,00 грн., у ТОВ «Компанія Квік Дан» - 8 517,50 грн., у ТОВ «ТК «Акцепт» - 7 972,50 грн., у ТОВ «Авто-Альянс» - 600,25 грн., у ТОВ «Укравтозапчастина» - 6 173,20 грн., у ТОВ «Оптімум-Компані» - 16 343,75 грн., у ТОВ «Омега-Автопоставка» - 2 724,15 грн., у ПрАТ «Київоблагротехпостач» - 413,00 грн.

На підтвердження фактичності придбання товарів та перерахування коштів в оплату їх вартості протягом 2011 року позивач надав суду копії наступних документів: видаткових і податкових накладних всього на загальну суму 120 420,47 грн. (крім того ПДВ), рахунків-фактур, листів підприємств-постачальників з відомостями про доставку товарів на адресу ФОП ОСОБА_4 власними силами, сторінок книги обліку доходів і витрат за 2011 рік, а також виписки по с особовому рахунку ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_4 в ПАТ «Марфін Банк» (МФО 328168) за 2011 рік.

Згідно письмових пояснень позивача від 13.10.2014р., наданих в судовому засіданні у даній справі, безпосередньо перевезення придбаних ФОП ОСОБА_1 товарів від постачальників здійснювалося за рахунок останніх та з використанням їх транспорту. При цьому з урахуванням невеликих обсягів замовлень і товарообігу у ФОП ОСОБА_1 не виникало необхідності у використанні складських приміщень. Натомість малогабаритні товари позивач зберігав у себе в помешканні, а великогабаритні товари передавав на короткострокове зберігання ФОП ОСОБА_5 з оформленням письмових розписок. Надалі такий товар реалізовувався невеликими партіями або окремими екземплярами іншим суб'єктам господарської діяльності на підставі письмових та усних правочинів. Транспортування товарів покупцям відбувалося самовивозом (тобто, за рахунок самих покупців). Додатково на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії договорів поставок та купівлі-продажу щодо реалізації товарів деяким покупцям та рахунків-фактур до них, листів підприємств-покупців з підтвердженням відомостей про придбання товарів і транспортування їх самотужки; договору про співпрацю від 05.01.2011р., укладеного між позивачем і ФОП ОСОБА_5 щодо надання підтримки з питань придбання та реалізації запчастин та товарів для транспортних засобів: письмових розписок ОСОБА_5 та ОСОБА_1 щодо прийняття на зберігання та отримання зі зберігання товарно-матеріальних цінностей; договору оренди від 13.05.2011р. № 02/4, укладеного між ФОП ОСОБА_5 (як Орендарем) та ТОВ «ДАР-С» (Орендодавцем) щодо платного строкового користування нежитловим приміщенням загальною площею 119,3 кв.м., за певною адресою.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій. Натомість відповідач не надав суду жодних документальних доказів, які б свідчили про те, що надані позивачем до матеріалів судової справи первинні документи були сфальсифіковані, та достовірність наведених в таких документах відомостей про господарські операції не спростував.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача на недоведеність реальності господарських операцій з поставок товарів ФОП ОСОБА_1 в 2011 році через відсутність товарно-транспортних накладних як належні. Оскільки товарно-транспортна накладна у відповідності до норм чинного законодавства (зокрема, Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджених Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, та Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306) призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій (аналогічні висновки наведені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014р. у справі № К/800/28931/14, від 30.10.2014р. у справі № К/9991/64001/12 та від 28.10.2014р. у справі № К/800/24404/13).

Також з наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв'язку між витратами ФОП ОСОБА_6 на придбання товарно-матеріальних цінностей (автотоварів) та здійсненням нею господарської діяльності (роздрібною торгівлею такими товарами).

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів поставко товарів.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у суб'єктів господарської діяльності (ФОП ОСОБА_2, ТОВ «АІС АЗЧ Маркет», ТОВ «Оріон-Плюс», ЗАТ «Декорт», ТОВ «УКРДРІМ», ТОВ «Спільне інвестування», ТОВ «Компанія Квік Дан», ТОВ «ТК «Акцепт», ТОВ «Авто-Альянс», ТОВ «Укравтозапчастина», ТОВ «Оптімум-Компані», ТОВ «Омега-Автопоставка», ПрАТ «Київоблагротехпостач») умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірних правочинів.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Так, з тексту Акта перевірки позивача не вбачається фактів недекларування та несплати як ФОП ОСОБА_1, так й її контрагентами-постачальниками товарів (за даними податкової звітності) сум податків за наслідками спірних господарських операцій.

Також, в ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ФОП ОСОБА_1 та суб'єкта господарська діяльності (ФОП ОСОБА_2, ТОВ «АІС АЗЧ Маркет», ТОВ «Оріон-Плюс», ЗАТ «Декорт», ТОВ «УКРДРІМ», ТОВ «Спільне інвестування», ТОВ «Компанія Квік Дан», ТОВ «ТК «Акцепт», ТОВ «Авто-Альянс», ТОВ «Укравтозапчастина», ТОВ «Оптімум-Компані», ТОВ «Омега-Автопоставка», ПрАТ «Київоблагротехпостач»), а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання письмових договорів і первинних документів неуповноваженими на те особами.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду, по-перше, будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення ФОП ОСОБА_1 або посадовим особам її контрагентів, безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних письмових правочинів, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень не довів правомірність виключення зі складу валових витрат ФОП ОСОБА_1 за 2011 рік сум витрат у розмірі 120 420,47 грн.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним і скасування спірного у справі податкового повідомлення - рішення від 04.12.2012р. № 0001371702.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 182,70 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби України, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, від 04 грудня 2012 року № 0001371702.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: 03065, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 182 (сто вісімдесят сім) грн. 70 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова