Ухвала

від 13.11.2014 по справі 2а-2504/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року Справа № 94297/11/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Житлово-експлуатаційної організації №2 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2011 року у справі за поданням Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську до Житлово-експлуатаційної організації №2 про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в:

ДПІ в місті Івано-Франківську 01.07.2011 року звернулася в суд з поданням до Житлово-експлуатаційної організації №2, в якому просила стягнути податковий борг в розмірі 32 964,00 гривень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2011 року подання задоволено. Стягнуто на користь Державного бюджету України з рахунків у банках, що обслуговують Житлово-експлуатаційну організацію №2 податковий борг з сплати податку на додану вартість за квітень 2011 року в розмірі 32 964,00 гривень.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Житлово-експлуатаційна організація №2 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні подання відмовити. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що предметом стягнення в порядку провадження за ст.183-3 КАС України за даним поданням, є новостворений податковий борг за квітень 2011 року при наявності у ЖЕО №2 несплачених боргів з податку на додану вартість, про що свідчить облікова картка платника податків. Податкова вимога на суму боргу із податку на додану вартість за квітень 2011 p., як обов'язкова передумова для звернення до суду за стягненням цього боргу в порядку ст.183-3 КАС України, в адрес відповідача не направлялась.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, 30.07.1993 року відповідач зареєстрований як юридична особа, взятий на облік як платник податків, є платником податку на додану вартість та у відповідності до п.16.1.4 ст.16 Податкового кодексу України несе обов'язок по сплаті податків та зборів у строки та розмірах встановлених цим Кодексом.

Податковий борг ЖЕО №2 на загальну суму 32 964,00 грн. виник внаслідок несплати у встановлений законом строк самостійно задекларованих грошових зобов'язань з податку на додану вартість, а саме зобов'язання з податку на додану вартість за операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім імпорту товарів, що підтверджується податковою декларацією на додану вартість (а.с.9-10).

Відповідно до даних Державної податкової інспекції відносно податкового боргу на додану вартість податковою інспекцією надіслано відповідачу першу податкову вимогу форми «Ю1» №1/1922 від 14.02.2002 року та другу податкову вимогу форми «Ю2» №2/3210 від 22.03.2002 року (а.с.17-18).

Задовольняючи подання суд першої інстанції виходив з того, що податковий борг ЖЕО №2 в сумі 32 964,00 грн., тобто сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджена платником податків, станом на дату розгляду справи є непогашеним, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Податкова декларація, розрахунок, згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно, обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Оскільки податкові зобов'язання, про які зазначено вище, платник задекларував самостійно, то вони вважаються узгодженими.

Колегія суддів погоджується з висновком про відсутність спору щодо правовідносин, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 КАС України, так як податковий обов'язок зі сплати податку на додану вартість в розмірі 32 964,00 гривень самостійно узгоджений поданою відповідачем податковою декларацією від 20.05.2011 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо стягнення з Житлово-експлуатаційну організацію №2 податкового боргу зі сплати податку на додану вартість за квітень 2011 року в розмірі 32 964,00 грн.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Житлово-експлуатаційної організації №2 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 серпня 2011 року у справі №2а-2504/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук