Постанова

від 28.10.2014 по справі 808/5349/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року о/об 15год. 24 хв.Справа № 808/5349/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., при секретарі судового засідання Білоусі А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Агрофірма «Бондарь» до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000802201, № 0000822201 від 15 листопада 2013 року,

за участю:

від позивача - Бондарь Ю.А. (паспорт НОМЕР_1)

від відповідача - Бойко Є.К. (довіреність №2/10/33-10-019 від 16.01.14)

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Агрофірма «Бондарь» (далі по тексту позивач або ПП «Агрофірма «Бондарь») до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000802201 від 15 листопада 2013 року з податку на додану вартість на суму 290 968 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000822201 від 15 листопада 2013 року з податку на прибуток на суму 8 403 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 15 жовтня 2013 року по 23 жовтня 2013 року Токмацькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області було проведено документальну позапланову виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 червня 2012 року по 31 серпня 2013 року. За проведення перевірки 30 жовтня 2013 року складено Акт перевірки №524/22/37435874. На підставі Акту перевірки податковим органом стосовно Приватного підприємства «Агрофірма «Бондарь» винесено податкове повідомлення рішення № 0000802201 від 15 листопада 2013 року та податкове повідомлення-рішення № 0000822201 від 15 листопада 2013 року. Позивач зазначає що такі дії податкового органу не відповідають діючому законодавству України, а податкові повідомлення рішення є такими безпідставними та неправомірними.

В судовому засіданні представник Приватного підприємства «Агрофірма «Бондарь» позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях та зазначив, що необхідною умовою для підтвердження статусу платника ФСП є дотримання вимог п.301.1 ст.301 ПКУ щодо питомої ваги доходу від сільськогосподарського товаровиробництва більш, ніж 75% від загальної суми доходу за попередній рік. Представник відповідача зазначає, що ПП «Агрофірма «Бондарь» за період, що перевірявся не відповідає критеріям сільськогосподарського підприємства у зв'язку з тим, що підприємство не є постачальником виробленої сільськогосподарської продукції на орендованих основних фондах - землях, так як договори оренди на земельні ділянки площею 843,2146 га не пройшли державну реєстрацію, через що в розумінні податкового кодексу України є не укладеними.

Відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) сторонам проголошено вступну та резолютивну частину постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Відповідно до статті 41 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, вивчивши наявні матеріали та фактичні обставини справи, перевіривши їх наявними у справі доказами, суд з'ясував наступне.

Відповідно до Свідоцтва №200098589 Серія НБ №024760 Приватне підприємство «Агрофірма «Бондар» зареєстроване як сільськогосподарське підприємство, як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01 червня 2012 року.

На підставі Наказу №487 Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 11 жовтня 2013 року на приватному підприємстві «Агрофірма «Бондарь» проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 червня 2012 року по 31 серпня 2013 року.

Перевірка проводилась з 15 жовтня 2013 року по 23 жовтня 2013 року. Термін проведення перевірки продовжувався з 22 жовтня 2013 року по 23 жовтня 2013 року на підставі Наказу № 508 Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 21 жовтня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- статті 15, частини 4 статті 4, статей 4 - 6, 11, частини 3 статті 16, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-ХІУ (із змінами та доповненнями), ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, ст. 648 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-ІV, п.16 Типового договору, п.4 ст.22 «Земельного кодексу України» від 25.10.2001р. № 2768-ІІІ (зі змінами та доповненнями) ст.18 Закон України «Про оренду землі», ст.125 Земельного кодексу України, ст.14, ст. 155, ст.302, ст.308 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого питома вага вартості сільськогосподарських товарів і послуг) ПП Агрофірма «Бондарь» становить менше 50 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно, у зв'язку з чим підприємство повинно сплачувати податки на загальних підставах.

- підпунктів 133.11, п.133.1 ст.133, п.п.134.1.1, п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.4, п.135.5 ст.135, п.137.1, п.137.2, п.137.4, п.137.10, п.137.16 ст.137, п.149.1 ст.149 п.138.1, п.138.4, п.138.5, п.138.6, п.138.8, п.138.9, -.138.10, п.138.12 ст. 138 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями) внаслідок чого ПП «Агрофірма «Бондарь» за період з 01 червня 2012 року по 31 грудня 2012 року занижено (не задекларовано) податок на прибуток у сумі 6178 гри., у тому числі за III квартал 2012р. - 1170 грн.. за IV квартал 2012 року -5008 грн.;

- пункт 49.18 статті 49 розділу II Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, що призвело до неподання Декларацій з податку на прибуток за період: з 01.01.2012 по 31.03.2012 з 01.01.2012 по 30.06.2012, з 01.01.2012 по 30.09.2012 з 01.01.2012 по 31.12.2012;

- пункт 185.1 ст.185, п. 186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.209.1, п.209.6, п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-1У (із змінами та доповненнями) внаслідок чого ПП «Агрофірма «Бондарь» заниженого податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за загальною декларацією на загальну суму 129319 грн., в т. ч.: за вересень 2012року на суму 1115 грн., за жовтень 2012 року на суму 1687 грн., за листопад 2012р. на суму 1403 грн., за грудень 2012 року на суму 1679 грн., за лютий 2013 року на суму 746 грн., за квітень 2013р. на суму 27689 грн., за травень 2013 року на суму 95000 грн.

За результатами перевірки податковим органом складено Акт перевірки №524/22/37435874 від 30 жовтня 2013 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Агрофірма «Бондарь», з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 червня 2012 року по 31 серпня 2013 року.

На підставі Акту перевірки Токмацької об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області стосовно позивача винесено податкове повідомлення-рішення № 0000802201 від 15 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 129319 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 161649 грн.

Крім того, 15 листопада 2013 року стосовно позивача податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000822201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 6178 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 2225грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями Приватне підприємство «Агрофірма «Бондарь» звернулася із позовом до суду.

Перевіривши наявні матеріали та фактичні обставини справи, вислухавши пояснення та доводи правових позицій представника позивача та представника відповідача, суд вважає позовні вимоги, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає та регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Пунктом 301.1 статті 301 Податкового кодексу України встановлено, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

За приписами пункту 302.1 статті 302 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (пункт 209.6 статті 206 ПК України).

Пунктом 308.4 статті 308 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарська продукція для цілей визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва поділяється на чотири види: 1) продукція рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 2) продукція рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 3) продукція тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 4) продукція, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

При цьому віднесення сільськогосподарської продукції до кожного з наведених видів пов'язане як із властивостями цієї продукції (як-от продукція рослинництва чи тваринництва), так і з певними вимогами щодо способу створення такої продукції.

Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

З огляду на викладене, для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

При визначенні змісту поняття знаходження сільськогосподарських угідь на праві власності чи користування у платника фіксованого сільськогосподарського податку суд виходить з такого.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.233 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Підпункт 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за змістом пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Суд звертає увагу, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

За правилами частини другої статті 20 Закону України від 06.10.98 № 161-XIV «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Тобто, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас суд зауважує, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, суд також звертає увагу, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Отже, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений статтею 301 Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Суд звертає увагу, що з урахуванням викладеного, у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового.

При цьому суд зазначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України.

Стаття 44 ПК України встановлює обов'язок платників податків для цілей оподаткування вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З огляду вищевикладене, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

Також суд вважає за необхідне звертає увагу відповідача на те, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Виходячи з аналізу вищевикладеного, суд зазначає, що контроль за дотриманням форми договору (при здійсненні суб'єктом господарювання господарських правовідносин) та методик його реєстрування в державних органах, покладено на іншого суб'єкта владних повноважень до функцій якого віднесено такий контроль.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В контексті вищевикладеного суд звертає увагу на те, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості, закріплений в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при винесенні рішення про анулювання дозволу) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути мотивованим.

У спірних правовідносинах відповідачем було порушено принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки не було системно проаналізовано обставин спірних правовідносин, не було вжито відповідних заходів, які відповідач уповноважений вживати.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню, оскільки відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України присудженню на користь позивача підлягають понесені ним та документально підтверджені судові витрати відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 94, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Агрофірма «Бондарь» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Токмацькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області:

- з податку на додану вартість № 0000802201 від 15 листопада 2013 року на суму 290968 грн.;

- з податку на прибуток № 0000822201 від 15 листопада 2013 року на суму 8403 грн.

Судові витрати у розмірі 599,00 грн. (п'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 00 копійок) повернути на користь Приватного підприємства «Агрофірма «Бондарь» (ЄДРПОУ 37435874) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.

Суддя Д.В. Татаринов