Постанова

від 20.11.2014 по справі 802/3704/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 листопада 2014 р. Справа № 802/3704/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Богоноса М.Б.,

секретаря судового засідання: Слишинської Н.С.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача: Широкого С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) з адміністративним позовом до відповідача - управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (далі - УДПС України у Вінницькій області). У позовній заяві позивач просить:

1. визнати неправомірним та скасувати Наказ Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 246 від 18 серпня 2014 р. «Про результати проведення службового розслідування стосовно майора внутрішньої служби ОСОБА_1 та притягнення посадових осіб кримінально-виконавчої інспекції до дисциплінарної відповідальності»;

2. визнати неправомірним та скасувати Наказ Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 80 о/с від 19 серпня 2014 року по особовому складу, яким майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу КВІ Управління ДПС України у Вінницькій області за п. 64 «є» за порушення дисципліни;

3. визнати неправомірним та скасувати Наказ Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 91 о/с від 15 вересня 2014 року по особовому складу, яким майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу КВІ Управління ДПС України у Вінницькій області за п.64 «є» за порушення дисципліни;

4. поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області з 15 вересня 2014 року;

5. стягнути з відповідача Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 вересня 2014 року до моменту постановлення рішення у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у результаті проведення службового розслідування було видано Наказ № 246 від 18 серпня 2014 року яким його притягнуто до дисциплінарної відповідальності. В подальшому, згідно з наказом Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 80 о/с від 19 серпня 2014 року, його звільнено з посади заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу КВІ Управління ДПС України у Вінницькій області за п. 64 «є» «за порушення дисципліни». Підставою для звільнення став висновок службового розслідування від 18.08.2014 р. та наказ УДПтС України у Вінницькій області від 18.08.2014 р. № 246.

Відповідно до Наказу № 91 о/с від 15 вересня 2014 року позивач був звільнений у запас Збройних Сил України за п. 64 «є» за порушення дисципліни. Вказаним Наказом відповідач фактично змінив дату звільнення, оскільки на момент прийняття наказів від 18 серпня та 19 серпня 2014 року позивач перебував на лікарняному.

Підставою для прийняття вказаних вище наказів став висновок службового розслідування від 18.08.2014 р. За результатами проведеного службового розслідування у вину позивачу поставлено порушення антикорупційних обмежень, а саме вступ із підобліковою особою у позаслужбові стосунки, а саме ведення розмови щодо надання пільг у вигляді зміни графіка реєстрації за отримання дарунку нібито для потреб КВІ.

Позивач вважає зазначені висновки необґрунтованими. Крім того позивач зіслався на Постанову апеляційного суду Вінницької області від 07.10.2014 року якою відносно нього закрито провадження про корупційне правопорушення за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Крім того, позивач зазначив, що порушень службової дисципліни з його боку допущено не було, тому вважає накази відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Також, позивач просив зобов'язати відповідача поновити його на займаній посаді з 15 вересня 2014 року та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись при цьому, на обставини, які наведені у адміністративному позові. У наданих усних поясненнях позивач та його представник зазначили про необґрунтованість висновків відповідача щодо зустрічі ОСОБА_1 із підобліковою особою ОСОБА_6 та ведення із останнім розмов про надання будь яких пільг у вигляді зміни графіку реєстрації за отримання дарунку. При цьому позивач зазначив, що його зустріч із ОСОБА_6 за межами розташування службового приміщення носила випадковий характер.

Представник відповідача проти позову заперечував, аргументуючи свої заперечення тим, що УДПтС України у Вінницькій області, при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому представник відповідача зазначив, що приймаючи оскаржувані накази відповідач керувався висновками службового розслідування яким встановлено факт особистої недисциплінованості позивача, нехтуванням інтересами служби та недотримання п. 3.4.1, п. 7.2 Кодексу Етики та службової поведінки персоналу Державної кримінально виконавчої служби України.

У судовому засіданні 20.11.2014 року допитано в якості свідка ОСОБА_6 У наданих показах свідок зазначив, що його засуджено вироком Борщівського районного суду Тернопільської області та звільнено від відбуванням покарання із випробуванням. За змістом вироку суду його зобов'язано кожну четверту п'ятницю місяця з'являтися для реєстрації до Кримінально - виконавчої інспекції.

25.07.2014 року він прибув із метою чергової реєстрації до кримінально виконавчої інспекції. Після того, у зв'язку із можливістю працевлаштування він 30.07.2014 року повторно прибув до КВІ клопотати про зміну графіку прибуття для реєстрації. Свідок зазначив, що із вказаним питанням він прибув на прийом до ОСОБА_1, який йому пояснив, що вирішити питання про зміну графіку реєстрації видається неможливим, оскільки ним (ОСОБА_6) порушено умови раніше встановленого графіку реєстрації. При цьому, позивач запропонував йому принести для долучення до матеріалів особової справи довідку характеристику із місця проживання для подальшого її врахування. У відповідь свідок повідомив, що таку довідку зможе принести у другій половині дня (30.07.2014 року). Проте після обіду 30.07.2014 року зустріч із позивачем в приміщенні КВІ не відбулася. На поставлене судом питання свідок відповів, що позивач не вимагав, а він (ОСОБА_6) не пропонував позивачу дарунків за вирішення питання щодо зміни графіку реєстрації.

При цьому свідок повідомив, що близько 12 год. 30.07.2014 року він придбав телевізор «BRAVIS LED-EH 1918513». Після цього став очікувати ОСОБА_1 у смт Літин в районі автовокзалу. Побачивши автомобіль позивача сів у нього і попросив позивача вирішити питання щодо зміни графіка реєстрації. Однак позивач відмовив йому, та сказав що внесення змін у графік реєстрації є неможливим. Після розмови яка тривала декілька хвилин він (ОСОБА_6) вийшов із автомобіля позивача, проте телевізор залишив у авто. Позивач наказав забрати телевізор, але в цей час прибули працівники правоохоронних органів.

Заслухавши пояснення представників сторін, покази свідка, надавши оцінку письмовим доказам, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Наказу № 16о/с від 06 березня 2012 року ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника начальника міжрайонного відділу КВІ УДД ПВП України у Вінницькій області (на даний момент Вінницького міжрайонного відділу КВІ Управління ДПС України у Вінницькій області).

01.08.2014 року прокуратурою Літинського району відносно ОСОБА_1 складено протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-а КУпАП та направлено до Літинського районного суду для розгляду по суті (а.с. 47-51).

Інформація про вказану подію стала підставою для проведення службового розслідування, за результатами якого оформлено Висновок службового розслідування по факту порушення службової дисципліни та норм професійної етики заступником начальника Вінницького міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області майором внутрішньої служби ОСОБА_1 від 15 серпня 2014 року (а.с. 39-44).

Із змісту висновку службового розслідування встановлено, що у вину позивачу поставлено одержання від громадянина ОСОБА_6 дарунку у вигляді телевізора «Бравіс» за вчинення дій в інтересах останнього. При цьому у висновку службового розслідування зокрема вказано, що ОСОБА_1 свідомо всупереч вимогам «Кодексу етики та службової поведінки персоналу КВС» (розділ 7 п. 7.2. - персонал ДКВС України зобов'язаний неухильно дотримуватись обмежень передбачених антикорупційним законодавством та Законом України «Про державну кримінально - виконавчу службу України», уникати дій, які можуть бути підставою підозрювати у корупції) в робочий час зустрівся з підобліковою особою - засудженим за межами розташування службового приміщення та вступив із ним у позаслужбові стосунки, а саме вів розмови щодо можливого сприяння у зміні періодичності явки на реєстрацію за отримання дарунку нібито для потреб КВІ (а.с. 41). Такі дії позивача відповідачем кваліфіковано як порушення обмежень передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та вчинення адміністративного корупційного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП (а.с. 39-40).

На основі задокументованих висновком службового розслідування фактів, рекомендовано вирішити питання про притягнення позивача до суворої дисциплінарної відповідальності за недостатню особисту правосвідомість, зухвале ігнорування вимог антикорупційного законодавства, нормативно - правових актів Державної пенітенціарної служби України, порушення норм професійної етики працівників ДКВСУ, які забороняють вступ у позаслужбові стосунки із засудженими, їх родичами та близькими, а також низький рівень морально - етичних особистих якостей (а.с. 43).

На підставі висновку службового розслідування УДПтС України у Вінницькій області 18 серпня 2014 року видано наказ № 246 «Про результати службового розслідування стосовно майора внутрішньої служби ОСОБА_1 та притягнення посадових осіб кримінально - виконавчої інспекції до дисциплінарної відповідальності», яким ОСОБА_1 за особисту недисциплінованість, нехтування інтересами служби та недотримання п. 3.4.1 п. 7.2 Кодексу етики та службової поведінки звільнено із органів Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с.10-12).

Крім того, у відповідності до Наказу № 80 о/с від 19 серпня 2014 року позивач був звільнений з посади заступника начальника Вінницького міського відділу кримінально - виконавчої інспекції УДПтС України у Вінницькій області з 21 серпня 2014 року у запас Збройних Сил України на підставі п. 64 «є» (за порушення дисципліни). Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено висновок службового розслідування від 18.08.2014 р. та наказ УДПтС України у Вінницькій області від 18.08.2014 р. № 246. Останнім робочим днем згідно Наказу зазначено 21 серпня 2014 року (а.с. 13).

У зв'язку із перебуванням позивача на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності та довідкою (а.с. 110-112) наказом від 15 вересня 2014 року внесено зміни до наказу від 19.08.2014 року № 80 о/с в частині дати звільнення та обчислення вислуги років. Зокрема датою звільнення позивача зазначено 15 вересня 2014 року (а.с. 14). Підставою для прийняття вказаного наказу вказано висновок службового розслідування від 18.08.2014 року, наказ від 18.08.2014 року № 246, листок непрацездатності АГІ № 544714 від 21 серпня 2014 року та довідка про тимчасову непрацездатність № 2198 (а.с. 14).

Надаючи оцінку оскаржуваним наказам, та іншим позовним вимогам ОСОБА_1 суд виходить із наступного.

Правовідносини, пов'язані з проходженням публічної служби в органах Державної пенітенціарної служби України регулюються Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.

Як видно із оскаржуваних наказів, нормативною підставою для їх прийняття став підпункт «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та висновок про порушення позивачем службової дисципліни.

Судом встановлено, що підпунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Поняття службової дисципліни, дисциплінарного проступку і підстави звільнення з органів внутрішніх справ наведені в Дисциплінарному статуті органів внутрішніх справ України, затвердженому Законом України від 22.02.2006 р. N 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до статей 1 і 2 Дисциплінарного статуту (в редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин) службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно ст.7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Одним із видів дисциплінарних стягнень, яке може накладатися на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, є звільнення з органів внутрішніх справ (стаття 12 Дисциплінарного статуту).

Згідно із статтею 14 Дисциплінарного статуту такий вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту ОВС, який визначає, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.

Службове розслідування в органах внутрішніх справ - це комплекс заходів, які здійснюються в межах відомчої компетенції з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, встановлення ступеня вини особи, яка його вчинила.

Згідно ст.26 Дисциплінарного статуту ОВС України, дисциплінарне стягнення повинно відповідати тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини, а при визначенні виду і міри покарання беруться до уваги: характер проступку, його наслідки, обставини, за яких його було вчинено, попередня поведінка винного, його ставлення до служби, стаж служби і рівень кваліфікації.

Тому, одним із завдань службового розслідування є саме забезпечення правильного застосування чинних нормативних актів задля недопущення притягнення невинних до відповідальності.

Мета службового розслідування полягає в тому, щоб повністю, об'єктивно та всебічно встановити: обставини (час, місце) і наслідки правопорушення, з приводу якого було призначено розслідування; осіб, винних у правопорушенні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявність причинного зв'язку між неправомірним діянням особи, щодо якої призначено службове розслідування, та його наслідками; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; вимоги законів чи інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів або службових обов'язків, що були порушені; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки працівника ОВС і його ставлення до вчиненого.

Із наявного у матеріалах адміністративної справи висновку службового розслідування від 15.08.2014 року встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних наказів про звільнення позивача із посади заступника начальника Вінницького міського відділу кримінально - виконавчої інспекції УДПтС України у Вінницькій області та із органів внутрішніх справ стала зустріч позивача у робочий час підобліковою особою - засудженим за межами розташування службового приміщення та вступив із ним у позаслужбові стосунки, а саме ведення розмови щодо можливого сприяння у зміні періодичності явки на реєстрацію за отримання дарунку нібито для потреб КВІ. Підставою для таких висновків стали отримані під час службового розслідування пояснення ОСОБА_1

Зокрема, згідно наданих під час службового розслідування пояснень від 30.07.2014 р., позивач зазначив, що 30.07.2014 ближче до обіду він знаходився в своєму службовому кабінеті, в цей час до нього зайшов підобліковий ОСОБА_6 Останній запитав про можливість зміни днів явки на реєстрацію у зв'язку із зміною місця працевлаштування. На дане питання ОСОБА_1 відповів, що це все вирішується лише згідно вимог чинного законодавства. Після отримання відповіді ОСОБА_6 залишив службовий кабінет ОСОБА_1

Через певний проміжок часу ОСОБА_6 зателефонував до ОСОБА_1 та запитав де знаходиться останній, на що ОСОБА_1 повідомив що він перебуває в районі автовокзалу смт. Літин. В подальшому ОСОБА_6 прийшов до вказаного місця та без дозволу ОСОБА_1 сів у його автомобіль, при цьому вів розмову про ті обставини які обговорювалися вранці. Потім ОСОБА_6 сказав що просить допомоги в вирішені питання про можливість зміни днів явки на реєстрацію та нічого не пояснюючи залишивши в автомобілі ОСОБА_1 картону коробку швидко залишив транспортний засіб. Не розуміючи дій ОСОБА_6 та з метою уникнення незрозумілої ситуації ОСОБА_1 вигукнув ОСОБА_6, щоб той забрав свої речі, однак останній не відреагував. Після даних подій, завівши автомобіль ОСОБА_1 хотів від'їхати із вказаного місця, однак цього не зміг з роботи оскільки його автомобіль був заблокований співробітниками Літинського РВ УМВС у Вінницькій області.

Комісія із проведення службового розслідування критично оцінила отримані від позивача пояснення, оскільки такі містили розбіжності із тими, які надавалися під час складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення від 01.08.2014 року про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-а КУпАП. При цьому, розбіжність у поясненнях комісією розцінено як намагання уникнути позивачем відповідальності за вчинений проступок (а.с. 41).

Суд звертає увагу, що на момент складання Висновку службового розслідування (15.08.2014 року) в ОСОБА_6 пояснення не відбирались, оскільки наявні у матеріалах справи пояснення ОСОБА_6 датовані 19.08.2014 року, тобто оформлені після складання та затвердження (18.08.2014 року) висновків службового розслідування.

З поміж іншого, факт зустрічі позивача із ОСОБА_6 відповідачем при прийнятті наказів які оскаржуються розцінено як особисту недисциплінованість та недотримання п. 3.4.1, п. 7.2 Кодексу етики та службової поведінки персоналу Державної кримінально - виконавчої служби України.

Суд критично оцінює такі висновки проведеного відносно позивача службового розслідування з огляду на наступне.

Так, згідно п.п. 3.4.1. Кодексу етики та службової поведінки персоналу Державної кримінально - виконавчої служби України (в подальшому Кодекс етики), персонал ДКВС України відповідно до складеної присяги та у рамках виконання службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе зобов'язання в тому числі бути прикладом безумовного дотримання вимог чинного законодавства та службової дисципліни, залишатись за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби.

Пунктом 7.2 Кодексу етики передбачено, що персонал ДКВС України зобов'язаний неухильно дотримуватись обмежень передбачених антикорупційним законодавством та Законом України «Про державну кримінально - виконавчу службу України», уникати дій, які можуть бути підставою підозрювати його у цьому.

Аналізуючи наведені норми Кодексу етики на які є посилання у висновку службового розслідування від 15.08.2014 року та оскаржуваному наказі від 18.08.2014 року, суд доходить висновку, що позивачу при звільненні у вину фактично поставлено порушення обмежень передбачених антикорупційним законодавством України.

Слід звернути увагу, що протокол про адміністративне правопорушення від 01.08.2014 року складений відносно ОСОБА_1 по факту вчинення адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-а КУпАП був підставою для прийняття Літинським районним судом Вінницької області 12 вересня 2014 року постанови, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-5 КУпАП України.

Попри те, Постановою апеляційного суду Вінницької області від 7 жовтня 2014 року Постанову Літинського районного суду Вінницької області від 12 вересня 2014 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 172-5 ч. 1 КУпАП скасовано, а провадження по справі закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 15-16). Постанова апеляційного суду набрала законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Зазначеною вище постановою апеляційного суду Вінницької області від 7 жовтня 2014 року встановлено, що ОСОБА_6 звернувся до заступника Вінницького МРВ КВІ ОСОБА_1 з проханням перенести дні явки до Літинського РП КВІ, оскільки має намір виїхати в м. Київ для працевлаштування. ОСОБА_1 сказав зайти в обід і він скаже чи можна перенести дні явки. З метою заохочення заступника Вінницького МРВ КВІ ОСОБА_6 вирішив зробити йому подарунок у вигляді телевізора. Після того, він зустрів свого товариша, який порадив звернутися до працівників міліції та написати заяву, що і було зроблено. ОСОБА_1 нічого не вимагав. Через деякий час він зібрався їхати на зустріч з ОСОБА_1, побачив його автомобіль, сів до нього, та вручив йому телевізор в якості презента. Однак ОСОБА_1 сказав, що йому нічого не потрібно та нічим допомогти йому не зможе. В цей час до ОСОБА_6 зателефонували, через що він вийшов з автомобіля. ОСОБА_1 кричав, щоб він забрав телевізор.

Як зазначалося вище, підставою для звільнення позивача стало те, що він в робочий час зустрівся з підобліковою особою - засудженим за межами розташування службового приміщення та вступив із ним у позаслужбові стосунки, а саме вів розмови щодо можливого сприяння у зміні періодичності явки на реєстрацію за отримання дарунку нібито для потреб КВІ.

Натомість рішенням апеляційного суду Вінницької області від 7 жовтня 2014 встановлено, що зустріч позивача із ОСОБА_6 хоча і мала місце, проте умислом позивача не охоплювалась, оскільки встановлено, що 30.07.2014 року перша зустріч між позивачем та ОСОБА_6 мала місце в першій половині дня в робочому кабінеті ОСОБА_1 Під час зустрічі позивач сказав зайти в обід 30.07.2014 року. Тобто, жодних домовленостей позивача із ОСОБА_6 про зустріч у неробочому місці з метою обговорення того чи іншого питання та отримання дарунку не встановлено. Тому висновок службового розслідування від 15.08.2014 року в частині констатації факту зустрічі позивача у робочий час підобліковою особою - засудженим за межами розташування службового приміщення та вступив із ним у позаслужбові стосунки, а саме ведення розмови щодо можливого сприяння у зміні періодичності явки на реєстрацію за отримання дарунку нібито для потреб КВІ є необґрунтованими, необ'єктивними та не можуть бути законною підставою для прийняття оскаржуваних наказів.

Вказаний висновок ґрунтується також на інших доказах, які досліджені судом при розгляді даної справи.

Так зокрема встановлено, що ОСОБА_6 є засудженим вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2014 року (а.с. 103-105). Вироком звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 роки. Крім того на засудженого покладено обов'язок періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально виконавчої інспекції.

Дні реєстрації ОСОБА_6 встановлені Постановою від 02.04.2014 року про встановлення днів явки на реєстрацію (а.с. 106). Днем явки встановлено четверту п'ятницю місяця.

Як видно із листка реєстрації у липні 2014 року з метою реєстрації ОСОБА_6 прибув 25.07.2014 року (а.с. 107).

Щодо прибуття ОСОБА_6 до Літинського РП КВІ 30.07.2014 року, то судом встановлено, що метою візиту стало висловлення клопотання про зміну графіку реєстрації. Факт прийому ОСОБА_6 облікований у встановленому порядку, зокрема відповідний запис внесено до журналу обліку особистого прийому громадян (а.с. 29-31).

Згідно п. 4.14. Розділу 4 Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань від 19.12.2003 р., стосовно засуджених осіб, на яких судом покладено обов'язок періодично з'являтися на реєстрацію, виноситься відповідно до статті 13 Кримінально-виконавчого кодексу України постанова про встановлення днів явки на реєстрацію від одного до дванадцяти разів на квартал, з якою вони ознайомлюються під підпис, після чого заводиться листок реєстрації. Періодичність явки на реєстрацію може змінюватися працівником інспекції в залежності від поведінки засудженої особи, виконання нею обов'язків. Про зміну періодичності явки на реєстрацію працівником інспекції виноситься нова постанова.

Тому суд констатує, що факт прибуття 30.07.2014 року ОСОБА_6 з метою висловлення звернення про зміну графіку реєстрації ґрунтується на нормах чинного законодавства, яке передбачає за певних умов зміну періодичності реєстрації.

Із пояснень позивача встановлено, що при зустрічі із ОСОБА_6 30.07.2014 року йому було роз'яснено, що змінити графік реєстрації на даний момент не можливо, оскільки в минулому мав місце факт порушення останнім періодичності прибуття для реєстрації. Проте, запропоновано ОСОБА_6 надати довідку - характеристику із місця проживання, оскільки такий документ повинен періодично надаватися для долучення до матеріалів особової справи засудженого. ОСОБА_6 сказав, що таку довідку подасть у другій половині дня 30.07.2014 року. Крім того позивач зазначив, що про зустріч із ОСОБА_6 30.07.2014 року поза межами робочого місця не домовлявся. При цьому позивач пояснив, що його зустріч із ОСОБА_6 30.07.2014 року в районі автовокзалу с.м.т. Літин Вінницької області носила випадковий характер. На запитання суду про мету перебування в районі автовокзалу с.м.т. Літин позивач пояснив, що прямував до с. Кожухів Літинського району з метою здійсненні контролю за порядком відбування покарання у виді громадських робіт ОСОБА_8

Судом перевірено вказану обставину на підставі досліджених у судовому засіданні письмових доказів, та встановлено, що дійсно громадянин ОСОБА_8, 30.07.2014 року згідно встановленого графіку відбував громадські роботи у с. Кожухів в період із 14.00 по 18.00 (а.с. 92-96).

Свідок ОСОБА_6 у наданих показах зазначив, що у зв'язку із можливістю працевлаштування 30.07.2014 року він прибув до КВІ на прийом до ОСОБА_1 клопотати про зміну графіку прибуття для реєстрації. ОСОБА_1 йому пояснив, що вирішити питання про зміну графіку реєстрації видається неможливим, оскільки ним (ОСОБА_6) порушено умови раніше встановленого графіку реєстрації. При цьому, позивач запропонував йому принести для долучення до матеріалів особової справи довідку характеристику із місця проживання для подальшого її врахування. У відповідь свідок повідомив, що таку довідку зможе принести у другій половині дня (30.07.2014 року).

Щодо обставин зустрічі із позивачем в районі с.м.т. Літин Вінницької області із позивачем свідок пояснив, що про таку попередньо із позивачем не домовлявся. Також зазначив, що близько 12 год. 30.07.2014 року він придбав телевізор «BRAVIS LED-EH 1918513». Після цього став очікувати ОСОБА_1 у смт Літин в районі автовокзалу. Побачивши автомобіль позивача сів у нього і повторно попросив позивача вирішити питання щодо зміни графіка реєстрації. Однак позивач відмовив йому, та сказав що внесення змін у графік реєстрації є неможливим. Після розмови яка тривала декілька хвилин він (ОСОБА_6) вийшов із автомобіля позивача, проте телевізор залишив у авто. Позивач наказав забрати телевізор, але в цей час прибули працівники правоохоронних органів.

Отже, із змісту наданих свідком показів, судом також встановлено, що позивач із ОСОБА_6 про зустріч в неробочому місці з метою ведення розмови про надання певних пільг попередньо не домовлялися. Крім того судом не встановленого того, що позивач висловлював намір в отриманні дарунка за вчиненні в інтересах засудженого ОСОБА_6 будь яких дій чи прийняття рішень.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши зміст наданих позивачем, представником позивача, представником відповідача пояснень, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що такі у своїй сукупності спростовують висновок службового розслідування про те, що ОСОБА_1 свідомо в супереч вимогам «Кодексу етики та службової поведінки персоналу КВС» в робочий час зустрівся з під обліковою особою - засудженим за межами розташування службового приміщення та вступив із ним у позаслужбові стосунки, а саме вів розмови щодо можливого сприяння у зміні періодичності явки на реєстрацію за отримання дарунку нібито для потреб КВІ.

Таким чином, правові підстави для висновку про порушення позивачем трудової дисципліни та для звільнення його із займаної посади та зі служби в органах внутрішніх справ згідно п.п. «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ відсутні. Отже, оскаржувані накази відповідача в частині, що стосується інтересів ОСОБА_1 які прийняті на підставі незаконних висновків про порушення останнім трудової дисципліни підлягають скасуванню.

При цьому, слід звернути увагу на те, що в силу ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Суд зауважує, що предметом оскарження є Наказ Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 246 від 18 серпня 2014 р. «Про результати проведення службового розслідування стосовно майора внутрішньої служби ОСОБА_1 та притягнення посадових осіб кримінально-виконавчої інспекції до дисциплінарної відповідальності». Із змісту оскаржуваного наказу встановлено, що такий стосується й інших окрім позивача осіб. Тому, враховуючи норму ч. 2 ст. 11 КАС України, наказ підлягає скасуванню лише в частині, що стосується інтересів позивача у справі ОСОБА_1

Крім того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зіслався на протиправність наказів № 80 о/с від 19 серпня 2014 року та № 91 о/с від 15 вересня 2014 року. Разом із тим, до матеріалів справи долучено витяги із вказаних наказів лише в тій частині, що стосується інтересів позивача. Тому і предметом скасування, з огляду на ч. 2 ст. 11 КАС України, є вказані накази щодо звільнення позивача із служби та займаної посади відповідно.

Вирішуючи позовну вимогу про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керується нормою п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ, згідно якої, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

Із змісту оскаржуваних наказів та записів у трудовій книжці позивача встановлено, що його звільнено із посади: «заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області». Тому, враховуючи, що за результатами розгляду даної справи судом визнано звільнення позивача незаконним, такий підлягає поновленню саме на вказаній посаді.

Згідно абзацу 10 п. 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Враховуючи зазначену рекомендацію Пленуму при прийнятті рішення у даній адміністративній справі, суд виходить із того, що останній робочий день позивача припадав на 15.09.2014 року. Саме вказана дата зазначена в Наказі Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 91 о/с від 15 вересня 2014 року як день із якого позивача звільнено із посади і 15.09.2014 року у трудову книжку позивача зроблено запис про звільнення.

Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 241-1 Кодексу законів про працю України, строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Суд зазначає, що норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню при вирішенні даного питання, оскільки ані Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, ані Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України його не врегульовують.

Отже, виходячи із того, що в наказі про звільнення зазначено «звільнити з 15 вересня 2014 року», позивач вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення. Оскільки строк звільнення починається з 15 вересня, наступний за ним день - 16 вересня, а 15 вересня 2014 року вважається останнім робочим днем позивача.

Цей висновок повністю узгоджується із п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.1993 р. № 58, у якому прямо зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Тобто день звільнення - це останній день, коли позивач перебував на службі. В такому разі день із якого ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді є 16.09.2014 року, а не 15.09.2014 року як зазначено у позовній заяві.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення в користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд бере до уваги норму п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ, згідно якої, у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

У абзаці 5 п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Визначаючи розмір грошового забезпечення втраченого позивачем у зв'язку із вимушеним прогулом, суд виходить із того, що період вимушеного прогулу становить 66 днів - із 16.09.2014 року по 20.11.2014 року (день прийняття постанови суду).

Згідно наданої довідки № 6/7112 від 24.10.2014 року, виданої управлінням Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 на момент звільнення становить 89,90 грн. (а. с. 38). Суд звертає увагу, що при зазначенні вказаної суми прописом відповідачем вказано вісімдесят дев'ять гривень та 75 коп., проте у судовому засіданні, в тому числі із пояснень представника відповідача встановлено, що правильною слід вважати суму 89 грн. 90 коп.

У зв'язку з чим з управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області підлягає стягненню на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення (середній заробіток) за час вимушеного прогулу в сумі 5933 грн. 40 коп. Вказана сума утворюється шляхом множення кількості днів вимушеного прогулу на розмір середньоденного заробітку.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує в тому числі чи є підстави допустити негайне виконання постанови.

Згідно п. 2-3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи наведені норми процесуального закону, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення в його користь грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць - 2697 грн. слід допустити до негайного виконання.

Вирішуючи питання про розподіл понесених сторонами у справі судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Статтею 87 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на правову допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 87 КАС України).

Враховуючи, що спір у справі виник у трудових правовідносинах, позивач в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнявся від сплати судового збору.

Проте, позивачем заявлено до відшкодування суму судових витрат у виді витрат на правову допомогу в розмірі 2000 грн. (а.с. 25а-27).

Вирішуючи питання про наявність підстав для присудження в користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу суд керується ч. 1 ст. 90 КАС України, в силу якої, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. 3 ст. 90 КАС України).

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Розмір мінімальної заробітної плати у 2014 році становить 1218 гривень.

Кількість відпрацьованих представником позивача - адвокатом ОСОБА_2 годин у судовому засіданні визначена виходячи із даних журналів судових засідань. Сума понесених витра на правову допомогу (2000 грн.) підтверджується угодою № 1 від 29 травня 2014 року.

На підставі зазначених вихідних даних встановлено, що заявлена до відшкодування сума не перевищує встановлену Законом граничну суму, а тому, виходячи із вимог ст. 94 КАС України, підлягає стягненню із Державного бюджету України в користь позивача.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 Наказу управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 246 від 18 серпня 2014 року «Про результати проведення службового розслідування стосовно майора внутрішньої служби ОСОБА_1, та притягнення посадових осіб кримінально - виконавчої інспекції до дисциплінарної відповідальності».

Визнати протиправним та скасувати Наказ управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 80 о/с від 19 серпня 2014 року «По особовому складу» в частині звільнення в запас Збройних Сил України майора внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області.

Визнати протиправним та скасувати Наказ управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 91 о/с від 15.09.2014 року «По особовому складу» в частині внесення змін до Наказу управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області від 19 серпня 2014 року № 80 о/с щодо дати звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області із 16.09.2014 року.

Стягнути із управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 08562559) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5933 грн. 40 коп. (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять три гривні 40 копійок).

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Вінницького міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області допустити до негайного виконання.

Постанову суду в частині стягнення із управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 08562559) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме 2697 грн. (дві тисячі шістсот дев'яносто сім гривень) допустити до негайного виконання.

Стягнути із Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Богоніс Михайло Богданович