Рішення

від 24.11.2014 по справі 903/921/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 листопада 2014 р. Справа № 903/921/14

За позовом приватного підприємства "Безпека-Центр"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРІС"

про стягнення 104 188,09грн.

Суддя Філатова С.Т.

За участю представників сторін:

від позивача: Галян В.Я., дов. від 23.09.2014р. №10-1

від відповідача: Бодрягов В.С., дов. від 05.10.2014р. №45-АД/14

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Безпека-Центр" звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРІС" про стягнення 112 524,70грн. в т.ч. 8 336,61грн. заборгованості за поставлені нафтопродукти згідно договору купівлі-продажу нафтопродуктів №12/09/13 від 12.09.2013р., 3 142,53грн. пені за несвоєчасну оплату товару згідно п. 5.3 договору, 3 983,66грн. штрафу згідно п. 5.3 договору, 96 532,98грн. відсотків за користування товарним кредитом згідно п. 5.4 договору, 528,92грн. річних згідно ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті переданого дизельного пального згідно умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів №12/09/13 від 12.09.2013р. з посиланням на п.п. 5.3, 5.4 договору купівлі-продажу нафтопродуктів №12/09/13 від 12.09.2013р., ст.ст. 536, 549, 694 ЦК України.

07.10.2014р. представник позивача звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковою оплатою заборгованості в розмірі 5 000,00грн. і просив стягнути з відповідача 107 524,70грн., в т.ч. 3 336,61грн. основного боргу, 3 142,53грн. пені, 3 983,66грн. штрафу, 96 532,98грн. відсотків за користування товарним кредитом, 528,92грн. річних. До заяви долучив платіжне доручення №199 від 26.09.2014р. на суму 5 000,00грн.

18.11.2014р. позивач звернувся з заявою про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 3 336,61грн., просив стягнути 104 188,09грн., в т.ч. 3 142,53грн. пені, 3 983,66грн. штрафу, 96 532,98грн. відсотків за користування товарним кредитом, 528,92грн. річних.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить вимогам законодавства, не порушує прав та інтересів відповідача, суд, керуючись ст.22 ГПК України, прийняв заяви представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, спір вирішується, виходячи з нової ціни позову - 104 188,09грн.

Відповідач у відзиві від 21.10.2014р. позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 3 336,70грн., пені - 3 142,53грн., штрафу - 3 983,66грн. визнав. Разом з тим заперечив нарахування відсотків за користування товарним кредитом, мотивуючи тим, що відповідно до п.п. 14.1.245 Податкового кодексу України товарний кредит це товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Законодавець передбачив вимоги, які ставляться до договорів, які передбачають поставку товарів на умовах товарного кредиту, зокрема, дані договори передбачають відстрочення (відстрочка, розстрочка) остаточних розрахунків на визначений строк; сторони у договорі обумовлюють відсоток за користування товарним кредитом; користування товарним кредитом передбачає правомірне використання чужих коштів під визначений процент.

Вважає, що договір купівлі-продажу нафтопродуктів №12/09/13 є типовим договором купівлі-продажу без умови відкладення платежу та відсотків за користування кредитом.

Встановлюючи відсотки за користування товарним кредитом, продавець в даному випадку передбачив відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків у вигляді стягнення відсотків за користування чужими коштами, про що свідчить і те, що ця норма міститься в розділі 5 "Відповідальність сторін", а не в розділі 3 "Ціна (вартість) товару та умови оплати товару".

Стверджує, що пункт 5.4 договору купівлі-продажу нафтопродуктів №12/09/13 передбачає саме сплату відсотків за прострочення розрахунків (відповідальність за несвоєчасне проведення платежів), а не сплату відсотків по товарному кредиту.

Ухвалами суду від 07.10.2014р., 21.10.2014р. розгляд справи згідно зі ст. 77 ГПК України відкладався у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

У судовому засіданні 18.11.2014р. оголошено перерву до 24.11.2014р. до 10.00год. для ознайомлення з поданими в судовому засіданні доказами.

Позивач у поясненнях (вх. №01-29/10591/14 від 07.11.2014р.) в обґрунтування позову послався на рішення господарського суду Волинської області від 05.11.2014р. по справі №903/1012/14 за позовом ТзОВ "ТОРІС" до ПП "Безпека- Центр" про визнання недійсним п. 5.4 договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 12.09.2013р., яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ТзОВ «ТОРІС».

Стверджує, що всі ознаки, притаманні товарному кредиту, знаходять своє відображення в п.5.4 договору, а саме: передача товару у власність; відстрочення розрахунків (п.3.5 договору); відсоток за користування (1,5%); строк, на який товарний кредит надається (до дня фактичної оплати суми заборгованості).

Вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що умови щодо сплати відсотків за користування товарним кредитом передбачені в розділі 5 договору "Відповідальність сторін", а не в інших розділах договору. Зі змісту договору вбачається, що лише у випадку невиконання взятих на себе зобов'язань покупцем настає відповідальність у вигляді стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, що повністю узгоджується з вимогами ст.526 ЦК України, ст. 199 та ч. 1 ст. 216 ГК України.

За жодних інших умов (крім невиконання зобов'язань) сплата вказаних відсотків договором не передбачена. Тобто за умови належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору, жодних вимог щодо сплати вказаних відсотків пред'явлено не було б.

Стверджує, що передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України.

В обґрунтування посилається на постанову Верховного Суду України від 30.05.2011 року №42/252 та постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відповідач у відзиві (№01-29/10944/14 від 18.11.2014р.) звернувся з клопотанням про зменшення розміру пені та штрафу на 90% у зв'язку з відсутністю збитків у позивача, надмірно великим розміром неустойки, виконанням зобов'язання відповідачем на 95% до моменту подачі позову та сплати основного боргу під час судового провадження, перевищення розміру неустойки над вартістю товару, складне матеріальне становище відповідача, відсутністю шкоди інтересам інших учасників господарських відносин.

Крім того, просив відмовити у стягненні відсотків за користування товарним кредитом, мотивуючи тим, що договором не визначено , що продаж товару буде здійснюватися на умовах товарного кредиту.

Вказав, що за своєю правовою природою "проценти", передбачені п.5.4 договору, такими не є, оскільки встановлюються і нараховуються не за рік, а за день, тому підпадають під визначення неустойки, а саме - пені відповідно до ст.549 ЦК України, частина третя якої встановлює, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В обґрунтування своєї позиції послався на постанови Верховного Суду України від 24.12.2013р. та Вищого господарського суду України №8/5025/1402/12, п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 № 01-8/211,

У додаткових поясненнях від 20.11.2014р. представник позивача заперечив доводи відповідача, вказавши, що факт підписання договору свідчить про те, що покупець погоджується з такими умовами про товарний кредит та зобов'язується сплатити нараховані йому відсотки за користування чужими грошовими коштами (п. 5.4 договору).

Такі види відповідальності, як невиконання грошових зобов'язань по оплаті за поставлений товар, так і сплата відсотків за користування товарним кредитом, були погоджені сторонами в п. 5 договору.

Правовими нормами (та тим більше умовами договору) не передбачений обов'язок продавця направляти відповідачу поштовим відправленням акт приймання - передачі послуг товарного кредиту.

Заява відповідача про його складне майнове становище, як виняткову обставину, яка впливає на можливість зменшення судом передбачених договором штрафних санкцій, є необгрунтованою, так як з наведених відповідачем доводів вбачається, що складне майнове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Зауважив, що допущене відповідачем прострочення грошових зобов'язань має негативний вплив на фінансовий стан ПП «Безпеки-Центр» та здійснювану ним господарську діяльність.

Представник відповідача клопотанням від 24.11.2014р. подав пояснення директора Титомира О.М. щодо обставин укладення договору та умов щодо оформлення товарного кредиту.

Судом пояснення не прийняті, як такі, що не відповідають вимогам ст. 32 ГПК України, згідно якої пояснення мають бути подані суду у судовому засіданні.

Суд зауважив, що директор товариства був присутнім в попередніх судових засіданнях і правом на дачу пояснень не скористався.

В судовому засіданні представники сторін підтвердили відсутність додаткових пояснень та доказів по справі (а.с. 114-115).

Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, -

ВСТАНОВИВ:

12.09.2014р. між приватним підприємством "Безпека-центр" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРІС" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №12/09/13 (а.с.10-11).

За умовами договору продавець зобов'язався передати дизельне пальне (товар) у власність покупця, а покупець прийняти товар та повністю оплатити його ціну (п.1.1 договору).

Сторони обумовили у п.п. 3.5, 3.6, 3.7 договору, що оплата вартості товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця. Оплата ціни (вартості) товару здійснюється на підставі рахунку, відомості чи електронної відомості, виставленими продавцем. Покупець здійснює 100% оплату вартості нафтопродукту по факту передачі товару на протязі двох банківських днів. Датою оплати вважається поступлення грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця. У разі наявності заборгованості по оплаті поставленого в рамках даного договору товару з боку покупця, продавець має право відмовити покупцю в поставці наступної узгодженої партії товару до моменту 100% погашення існуючої заборгованості за раніше поставлений товар.

На виконання умов договору продавець передав покупцю дизельне паливо по видатковим накладним №0000000041 від 30.09.2013р., №0000000034 від 31.10.2013р., №0000000028 від 30.11.2013р., №00000000028 від 31.12.2013р., №000000027 від 31.01.2014р., №0000000032 від 28.02.2014р. на загальну суму 307 186,61грн. (а.с. 13-18).

Передача товару стверджується відмітками про отримання на накладних та не заперечено відповідачем.

За період з 30.09.2013р. по 17.09.2014р. відповідачем здійснено оплату за паливо на суму 298 850,00грн., що стверджується платіжними дорученнями №751 від 30.09.20103р., №755 від 07.10.2013р., №760 від 11.10.2013р., №765 від 18.10.2013р., №779 від 07.11.2013р., №787 від 15.11.2013р., №790 від 19.11.2013р., №791 від 19.11.2013р., №804 від 28.11.2013р., №809 від 06.12.2013р., №811 від 09.12.2013р., №812 від 10.12.2013р., №821 від 18.12.2013р., №824 від 24.12.2013р., №825 від 26.12.2013р., №9 від 22.01.2014р., №12 від 27.01.2014р., №22 від 06.02.2014р., №30 від 14.02.2014р., №33 від 21.02.2014р., №84 від 22.05.2014р., №96 від 16.06.2014р., №101 від 24.06.2014р., №128 від 31.07.2014р., №147 від 19.08.2014р., №194 від 17.09.2014р. (а.с. 19-45).

Під час провадження у справі відповідач сплатив 8 336,61грн. основного боргу, що стверджується платіжними дорученнями №22 від 06.02.2014р. та №267 від 17.11.2014р. (а.с. 78-80), внаслідок чого позивач звертався до суду із заявами про зменшення розміру позовних вимог від 07.10.2014р. вхід. №01-123/181/14 (а.с. 52-54), від 18.11.2014р. вхід. №01-123/224/14, які прийняті судом згідно ст. 22 ГПК України.

Позивач просить стягнути 3 142,53грн. пені за період з 22.02.2014р. по 23.09.2014р. та 3 983,66грн. штрафу згідно п. 5.3 договору.

У відповідності зі ст.ст.610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Сторони у п. 5.3 договору №12/09/13 від 12.09.2014р. погодили, що у випадку неналежного виконання грошових зобов'язань з боку покупця, останній повинен сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони у п. 5.3 договору обумовили, що нарахування пені здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання і не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Зважаючи на викладене, пеня в розмірі 3 142,53грн. за період з 22.02.2014р. по 23.09.2014р. підставна та підлягає до стягнення.

Крім того, сторони у п. 5.3 договору №12/09/13 від 12.09.2014р. передбачили, що у випадку непогашення грошової заборгованості протягом більше як 10 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, покупець зобов'язаний додатково (крім пені) сплатити на користь продавця штраф в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Дана правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду України "Про стягнення боргу" №3-88гс11 від 09.04.2012р., №3-24гс12 від 27.04.2012р., що є обов'язковими для судів в силу ст. 111 28 ГПК України.

Сторони у договорі №12/09/13 від 12.09.2014р. (п. 5.3) передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки у формі штрафу.

Договір недійсним в частині п. 5.3 не визнавався.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене, підставні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 983,66грн. 10% штрафу за прострочення платежу в період з 21.02.2014р. по 23.09.2014р. згідно ст.ст. 230-231 ГК України, ст.ст. 549, 627 ЦК України та п. 5.3. договору.

Судом прийнято визнання позову відповідачем в частині стягнення 3 142,53грн. пені, 3 983,66грн. штрафу (відзив відповідача від 21.10.2014р. вхід. №01-29/9954/14, а.с. 66-68) згідно ст.ст. 22, 78 ГПК України, як таке, що не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Водночас, судом відхилена заява відповідача про зменшення розміру пені та штрафу (відзив від 18.11.2014р. вхід. №01-29/10944/14), як не обґрунтована належними доказами .

Процесуальне законодавство, зокрема п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, передбачає право господарського суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, штрафу, пені, які підлягають стягненню.

Тому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.

Вказана правова позиція викладена Вищим господарським судом України у п.3.17.4 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідач не навів і не обґрунтував підстав для зменшення розміру пені жодними доказами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Крім того, позивач звернувся з вимогою про сплату 96 532,98грн. відсотків за користування товарним кредитом за період з 21.02.2014р. по 23.09.2014р. згідно п.5.4 договору купівлі-продажу нафтопродуктів №12/09/13 від 12.09.2013р.

Згідно п.5.4 договору у випадку неоплати покупцем поставленого товару в строк, визначений п.3.5 договору, товар вважається таким, що поставлений покупцю на умовах товарного кредиту, починаючи з дня поставки і включаючи цей день. У такому випадку на прострочену суму нараховуються відсотки в розмірі 1,5% за кожен день неоплати товару, починаючи з дня поставки товару (і включаючи цей день) та до дня його фактичної оплати. Факт підписання цього договору свідчить про те, що покупець погоджується з такими умовами про товарний кредит та зобов'язується сплачувати нараховані йому відсотки за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 3.5 договору покупець здійснює 100% оплату вартості нафтопродукту по факту передачі товару протягом двох банківських днів.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до ст. 1057 ЦК України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.14.1.245 ст.14 Податкового кодексу України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент . Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

З огляду на викладене слідує, що товарний кредит характеризують дотримання наступних умов: 1) відстрочення остаточних розрахунків; 2) визначений строк; 3) процент; 4) передачу права власності.

Таким чином, якщо сторони укладають договори купівлі-продажу на умовах товарного кредиту це передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.

В даному випадку сторони у договорі у розділі "відповідальність сторін" передбачили сплату відсотків, починаючи з дня поставки та до дня фактичної оплати, що не можна вважати визначеним сторонами строком, виходячи зі змісту ст.ст. 251, 252 ЦК України, згідно яких строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Відсотки за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 5.4) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована відповідно до пункту 5.3 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 24.12.2013р. №3-37гс13, від 01.07.2014р. №3-31гс14, Вищого господарського суду України від 21.01.2014р. по справі №8/5025/1402/12, Рівненського апеляційного господарського суду від 14.05.2013р. по справі №8/5025/1402/12.

Зважаючи на зміст п.п. 3.5, 5.4 договору, сторони обумовили відповідальність за невиконання зобов'язань по оплаті, а не умови кредитування відповідача і за своєю природою вказані відсотки є також неустойкою, що вже була предметом судового розгляду у даній справі, тому у стягненні 96 532,98грн. відсотків за користування товарним кредитом слід відмовити.

Суд не приймає доводи позивача, що нарахування відсотків за користування товарним кредитом передбачає невиконання зобов'язань по оплаті, як такі, що суперечать визначенню товарного кредиту, наведеному в п. 14.1.245 ст. 14 Податкового кодексу України.

Решта доводів позивача не спростовують висновок суду, що сторонами у договорі обумовлено відповідальність за невиконання зобов'язань, а не умови товарного кредиту.

шРешта доводів позивача не спростовують висновок суду, що сторонами у договорі обу

Суд не приймає і заперечення відповідача щодо відсутності первинних бухгалтерських документів по оформленню господарської операції по товарному кредиту та укладенню договору у вересні 2013р. як не обґрунтовані та такі, що спростовані долученими доказами - договором, підписаним відповідачем, доказами відпуску та оплати з посиланням на договір.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, не оспореними відповідачем, позивачем відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 528,92грн. річних за період з 21.02.2014р. по 23.09.2014р.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних, суд вважає, що останні підставні, нараховані у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України та підлягають до задоволення згідно зі ст. 625 ЦК України.

Оскільки спір в частині задоволених вимог до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 153,10грн. (пропорційно сумі задоволених вимог) слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Разом з цим, позивачу у відповідності до положень п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню з державного бюджету 166,73 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №1799 від 24.09.2014р. (оригінал зазначеного платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи - а.с. 5), у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 193, 230-232 ГК України, ст.ст. 536, 549, 610-612, 629, 692, 694, 1057 ЦК України, п. 14.1.245 ст. 14 Податкового кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

в и р і ш и в:

1 . Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРІС" (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Кутузова, 152 Код ЄДРПОУ 13363454) на користь приватного підприємства "Безпека-Центр" (43020, м. Луцьк, вул. Рівненська, буд. 123/21, код ЄДРПОУ 36064413) 3 142,53грн. пені, 3 983,66грн. штрафу, 528,92грн. річних, 153,10грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 7 808,21грн.

3. У позові про стягнення 96 532,98грн. відсотків за користування товарним кредитом відмовити.

4. Управлінню державної казначейської служби України у місті Луцьку у відповідності до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернути приватному підприємству "Безпека-Центр" (43020, м. Луцьк, вул. Рівненська, буд. 123/21, код ЄДРПОУ 36064413) з державного бюджету 166,73грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №1799 від 24.09.2014р. (оригінал платіжного доручення №1799 від 24.09.2014р. знаходиться в матеріалах справи).

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено

26.11.2014р.

Суддя С.Т. Філатова