Постанова

від 26.11.2014 по справі 922/2679/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа № 922/2679/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Беркути Н.М. (дов. № 02/07 від 01.07.2014р.)

відповідача - Савченко Д.С. (дов. № б/н від 01.08.2014р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс", м. Харків (вх. № 3189 Х/3)

на рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2014р. у справі № 922/2679/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінкомстандартсервіс", м. Калинівка, Вінницька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс", м. Харків

про стягнення коштів в розмірі 85 059,06 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2014р. по справі № 922/2679/14 (суддя Р.М. Аюпова) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 80635,00 грн., судовий збір в розмірі 1659,50 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій скаржник просить рішення у даній справі скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням секретаря третьої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2014р. - Потапенка В.І. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Горбачова Л.П.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2014р. апеляційну скаргу ТОВ «Агро-Пульс» прийнято до провадження, а розгляд справи призначено до розгляду на 25.11.2014р.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить вимоги апеляційної скарги відповідача про скасування рішення у даній справі щодо стягнення 80635,00 грн. залишити без задоволення, посилаючись на їх безпідставність. Однак при цьому, позивач просить рішення суду першої інстанції у даній справі в частині відмови у позові щодо стягнення пені в сумі 7104,95 грн. та 3% річних в сумі 1033,89 грн. скасувати і в цій частині прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду у даній справі слід частково скасувати, виходячи з наступних обставин.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі було укладено договір поставки за № 1802/2 від 18.02.2013р. та додаткова угода до нього від 18.02.2013р., що є його невід'ємною частиною (далі - Договір). Відповідно до умов Договору постачальник - ТОВ "Агро-Пульс" зобов'язався передати у власність покупця товар, ціна, кількість, асортимент якого вказані у накладних, а покупець - ТОВ "Вінкомстандартсервіс" зобов'язався прийняти даний товар та сплатити його повну вартість на умовах договору (аркуші справи 13-17).

Умовами Договору передбачено, що покупець здійснює 100% передплату за товар (пункт 4.2.). Строк дії договору встановлений сторонами до 01 квітня 2014 року (пункт 12.1.).

Згідно частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку - є господарським зобов'язанням.

Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму . До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 662, 664 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

В день підписання Договору відповідач виставив позивачу рахунок на оплату за № 46 від 18 лютого 2013 року на загальну суму 159385,00 грн. за поставку наступного товару: транспортер похилої камери "Славутич" у кількості 61 шт., ланцюг елеватора зернового "Славутич" - 60 шт., ланцюг елеватора колосового "Славутич" - 51 шт., тобто сторони узгодили ціну, кількість та асортимент товару (аркуш справи 18).

За наявними у справі матеріалами господарським судом правомірно встановлено, що на виконання умов Договору, позивач, як Покупець, здійснив 100% передоплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями: № 746 від 19 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 747 від 20 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 748 від 20 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 749 від 20 лютого 2013 року на суму 20000,00 грн., № 750 від 21 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 751 від 21 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 752 від 22 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 753 від 22 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 756 від 25 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 759 від 26 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 769 від 07 березня 2013 року на суму 20000,00 грн., № 768 від 07 березня 2013 року на суму 20000,00 грн., № 773 від 14 березня 2013 року на суму 9385 грн. Всього позивачем було перераховано в рахунок виконання умов Договору суму 159385,00 грн. (аркуші справи 26-38).

Проте відповідач в порушення умов Договору виконав свої зобов'язання з поставки товару лише частково на суму 78750,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № Б00000110 від 11 квітня 2013 року, № Б0000377 від 25 червня 2013 року та № 461 від 13 вересня 2013 року (аркуші справи 19-21) та актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2013р. по 11.03.2014р. (аркуш справи 22).

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу положень статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи те, що Договором строк поставки товару відповідачем не визначено, позивач в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України звернувся до TOB "Агро-Пульс" із відповідною вимогою про поставку товару, направивши листа 18 березня 2014 року вих. №03/08 (аркуш справи 23).

13 травня 2014 року вих. № 1305/1 відповідач направив відповідь на адресу TOB "Вінкомстандартсервіс", в якій підтвердив наявність перед позивачем заборгованості за недопоставлений товар в загальній сумі 80635,00 грн. Одночасно вказавши, що зважаючи на складну політичну ситуацію в країні не має змоги здійснювати поставки товару TOB "Вінкомстандартсервіс" та в повній мірі виконати свої зобов'язання.

Підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду у відповідності до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України стало невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором щодо поставки товару на суму 80635,00 грн., вартість якого була попередньо сплачена позивачем.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по поставці оплаченого товару на загальну суму 80635,00 грн. в строк, встановлений у вимозі від 18.03.2014р., оскільки відповідач дану вимогу отримав, але поставку оплаченого товару в строк до 01.04.2014р. не здійснив.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, дослідивши всі обставини в їх сукупності, оцінивши надані сторонами докази, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог TOB "Вінкомстандартсервіс" та стягнув з відповідача на користь позивача суму попередньої оплати вартості товару в розмірі 80635,00 грн., яку продавець одержав, але не передав товар покупцю товар у встановлений строк.

Також позивач, звертаючись до суду з даним позовом, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо здійснення поставки у власність позивача товару у строк до 01.04.2014р., вартість якого була передплачена останнім, ТОВ "Вінкомстандартсервіс" просив суд стягнути на свою на користь пеню в розмірі 7104,95 грн., що передбачена пунктом 7.4. Договору.

Розглянувши вказану вимогу господарський суд вирішив, що вона задоволенню не підлягає з огляду на те, що умовами Договору не передбачено стягнення неустойки (пені) за повернення передплати.

Проте з такими висновками не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки пунктом 7.4. Договору передбачено нарахування пені саме у випадку несвоєчасного виконання постачальником (відповідачем) своїх зобов'язань по поставці товару у вигляді подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення поставки товару.

Колегія суддів визначає, що в даному випадку сторони саме таким чином забезпечили виконання зобов'язання з боку відповідача у випадку прострочення ним поставки товару та мали на увазі нарахування санкцій від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки поставки товару, обмеживши їх нарахування подвійною обліковою ставкою НБУ. Вказані дії сторін відповідають однієї із основних засад цивільного законодавства - свободі договору (ст.ст. 3, 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України умови (зміст) договору визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними, якщо інше прямо не передбачено законодавством. У таких випадках певні умови договору бувають обов'язковими, і сторони не можуть відступити від приписів законодавства.

Сторони вправі вільно домовлятися про свою відповідальність за порушення договірних зобов'язань, самостійно обирати форми такої відповідальності. Так, якщо це неустойка, то її розмір визначається сторонами з можливістю його збільшення або зменшення в разі, якщо неустойка визначається законом (ч. 2 ст. 551 ЦК).

Головним правилом, що діє у сфері застосування принципу свободи договору, є встановлене у ст. 6 ЦК України, яким визначається співвідношення актів цивільного законодавства і договору. Згідно із цією статтею запроваджується загальний підхід про можливість сторін договору відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Позивач на підставі п. 7.4 договору та положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України нарахував відповідачеві 7104,95 грн. пені (розрахунок ціни позову до заяви про уточнення вимог, аркуш справи 79-82) за прострочення поставки товару за період з 01.04.2014р. до 03.09.2014р., з урахуванням періодів прострочення, обмеженого строку на стягнення пені та обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Договір про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені укладено в письмовій формі відповідно до положень вищезазначених норм.

Розрахунок пені перевірено апеляційним господарським судом за допомогою калькулятора санкцій апаратного комплексу «Ліга-Закон». Розрахунок виконано позивачем вірно лише в частині нарахування пені в сумі 7011,93 грн.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково, без урахування умов Договору та приписів чинного законодавства, відмовив в задоволенні позовних вимог позивача в цій частині, а тому вимоги про стягнення пені в сумі 7011,93 грн. підлягають задоволенню. Щодо вимог про стягнення пені в сумі 93,02 грн., то в задоволенні вимог в цій частині слід відмовити, в зв'язку з неправильним розрахунком.

Відповідач в обґрунтування доводів апеляційної скарги та підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення в частині стягнення 80635,00 грн. суми попередньої сплати вартості товару за Договором № 1802/2 від 18.02.2013р. посилається на те, що після отримання вимоги від 18.03.2014р. відповідач надіслав позивачу відповідь від 13.05.2014р., в якій пропонував шляхи вирішення ситуації із заборгованістю, зокрема пропонувалося здійснити повернення продавцю - ТОВ "Вінкомстандартсервіс", поставленого ТОВ "Агро-Пульс" товару за договором № 1802/1 на суму 80635,00 грн., так як зазначений товар має суттєві недоліки у якісних характеристиках, про що відповідачем зазначалося окремо у вимозі про повернення товару. За таких умов, на думку скаржника, стане можливим здійснити зарахування зустрічних грошових вимог. Проте, відповідач зазначає, що такий варіант вирішення спірної ситуації був позивачем проігнорований. Крім того, після подання даної позовної заяви, відповідачем було запропоновано позивачу мирний варіант вирішення спору, на тих самих умовах, про які сторони домовились ще у грудні 2013 року, в зв'язку з чим відповідач 20.08.2014р. направив повторного листа позивачу з двома екземплярами додаткової угоди про продовження строку дії договору та умови поставки товару для підписання. В зв'язку з тим, що строк дії договору було продовжено до 15.07.2015р., відповідач вважає строк дії спірного Договору ще незакінченим, а тому позивач не має права вимагати стягнення коштів.

Проте колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи конкретні обставини цієї справи, а також умови Договору не може прийняти ці доводи відповідача до уваги в якості підстав для скасування рішення в частині стягнення суми попередньої оплати в розмірі 80635,00 грн., з огляду на таке.

При вирішення даного господарського спору господарським судом з'ясовано, що текст спірного договору було розроблено останнім та підписано за місцем його знаходження в м. Харкові. Під час підписання сторони не звернули увагу на помилку в номері даної угоди, в зв'язку з чим у TOB "Агро-Пульс" договір поставки № 1802/2 від 18 лютого 2013 року рахується під номером 1802/3.

Надаючи правову оцінку цим обставинам справи, господарським судом в судовому засіданні при розгляді справи по суті встановлено і це не заперечується відповідачем, між сторонами у справі було укладено лише дві угоди: № 1802/1, відповідно до якої зобов'язання виконані у повному обсязі, а також № 1802/2, за якою розглядається даний спір. Таким чином договір № 1802/3 на який посилається відповідач та договір № 1802/2, на який посилається позивач - це один договір.

За таких обставин, посилання відповідача на обставини щодо можливості проведення заліку взаємних розрахунків з позивачем за договорами № 1802/1 та № 1802/2 нічим не обґрунтовані та спростовуються вищенаведеним, адже зобов'язання за угодою № 1802/1 виконані сторонами у повному обсязі.

Крім того, умовами договору дійсно передбачено що він діє до 01.04.2014р. і Договором не встановлена та не передбачена можливість автоматичної пролонгації його дії на новий строк.

Враховуючи вказані умови і той факт, що сторони окремо не погоджували продовження дії договору, дія його дійсно закінчилась 01.04.2014р.

Докази обопільного узгодження щодо продовження терміну дії спірного Договору та/або відповідної письмової двосторонньої зміни умов поставки товару відповідачем не надані і у справі вони відсутні. Слід зауважити, що само по собі направлення на адресу позивача для підписання додаткової угоди про продовження дії спірного Договору та зміни умов поставки не може вважатись фактом узгодження з позивачем у встановленому чинним законодавством порядку внесення означених змін до Договору поставки.

При цьому колегія суддів вважає необхідним зазначити, що припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

З викладеного вбачається що після закінчення дії цього Договору зобов'язання відповідача щодо поставки решти не поставленого у встановлені договором строки товару продовжували існувати та не припинились до відмови в односторонньому порядку позивача від отримання решти товару у зв'язку з простроченням строку поставки, в порядку частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України, положеннями якої керується TOB "Вінкомстандартсервіс" у позовній заяві.

Викладене свідчить, що сторони узгодили та пов'язують кінцевий момент нарахування пені не з датою закінчення дії договору, а з датою виконання відповідачем його зобов'язань щодо поставки товару в повному обсязі, тобто передбачили можливість стягнення пені до здіснення поставки товару в повному обсязі в незалежності від закінчення дії договору, що узгоджується з приписами ст.ст. 3, 6, 627, 628 ЦК України (Свобода договору та вільне волевиявлення) та ч.6 ст. 232 ГК України (Можливість встановлення договором іншого строку нарахування штрафних санкцій).

Що стосується заявлених позивачем вимог про повернення суми попередньої оплати непоставленого товару, позивач має право на її повернення з огляду на положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивачем у зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1033,89 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

Перевіривши відповідність заявлених позивачем вимог в цій частині вимогам чинного законодавства, умовам Договору та заявленій позивачем вимозі про поставку товару, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1033,89 грн. не підлягає задоволенню, а у позові в цій частині правильно відмовлено господарським судом, з огляду на те, що в даному випадку повернення попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України, а є наслідком порушення відповідачем умов Договору поставки. Крім того, укладеним між сторонами Договором, а також вимогою за вих. № 03/08 від 18.03.2014р., їх нарахування не передбачено, а тому правові підстави для задоволення позову в частині стягнення розміру 3 % річних в сумі 1033,89 грн. у судів відсутні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката за надання правової допомоги, господарський суд правильно відмовив у позові в цій частині, оскільки за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 ті частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. З документів, доданих до позовної заяви та до уточнення до позовної заяви, вбачається, що представник TOB "Вінкомстандартсервіс", Беркута Наталія Михайлівна, діє на підставі довіреності, виданої TOB "Вінкомстандартсервіс", а також договору про надання юридичних послуг, укладеного між TOB "Вінкомстандартсервіс" та TOB "Юридична фірма "Міжнародний центр", а не на підставі договору про надання юридичних послуг адвокатом чи витягу з договору з адвокатським об'єднанням, як цього вимагає законодавство. Отже, представник TOB "Вінкомстандартсервіс" у даному судовому провадженні виступає не як адвокат, а як директор TOB "Юридична фірма "Міжнародний центр", тобто як суб'єкт підприємницької діяльності, який надає правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством. Крім того, відповідно до рахунку-фактури №1 від 16.07.2014 року та платіжного доручення №1156 від 17.07.2014 року, які позивачем надано на підтвердження витрат на правову допомогу, не зазначено, які саме послуги позивачу надано за договором про надання юридичних послуг. Відсутнє будь-яке посилання на те, що ці витрати здійснено позивачем за представництво його інтересів у господарському суді по даній справі та за складання відповідних процесуальних документів. З документів вбачається лише те, що TOB "Юридична фірма "Міжнародний центр" надало TOB "Вінкомстандартсервіс" юридичну послугу у кількості 1 (одна) шт.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України встановлює правила допустимості доказів і згідно вказаної норми закону обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності його заперечень проти позовних вимог щодо покладення на нього відповідальності у вигляді повернення попередньої оплати вартості товару в сумі 80635,00 грн. та пені в сумі 7011,93 грн. за невиконання умов договору щодо поставки товару. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2014р. року у справі № 922/2679/14 в частині задоволення позову на суму 80635,00 грн.

Враховуючи часткове скасування рішення суду у даній справі, колегія суддів вважає необхідним здійснити перерозподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс", м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2014р. у справі № 922/2679/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 7011,93 грн. за невиконання умов Договору № 1802/2 від 18.02.2013р. щодо поставки товару та 167,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви - скасувати, та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс" (61161, м. Харків, вул. З"єднана, 18, кв. 2, код 38000049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінкомстандартсервіс" (22400, Вінницька область, м. Калинівка, вул. Возз"єднання, 11, кв. 39, код 36071584) суму пені за невиконання умов договору щодо поставки товару за період з 01.04.2014р. по 03.09.2014р. в розмірі 7011,93 грн. та 167,50 грн. понесених витрат по сплаті судового збору при подачі позову.

В іншій частині рішення господарського суду у даній справі залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 26.11.14

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Горбачова Л.П.