Постанова

від 19.11.2014 по справі 911/1553/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 р. Справа№ 911/1553/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Чорної Л.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі судового засідання - Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: Шестаков Д.М., представник за довіреністю б/н від 03.01.2014р.;

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю №1579 від 01.04.2014р.;

Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. (підписано - 13.06.2014р.)

у справі №911/1553/14 (судя: Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКЦЕПТ ПЛЮС»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 110 011,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АКЦЕПТ ПЛЮС» (далі - позивач, орендодавець) звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - відповідач, орендар) про стягнення 110011,38грн., з яких: 92361,48грн. заборгованість з орендної плати згідно з Договором оренди №11 від 05.05.2011р. та 17649,90грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «АКЦЕПТ ПЛЮС», з посиланням на ст. ст. 526, 530, 546, 548, 549, 551, 610 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 283 ГК України, ст.ст. 1, 2, 22, 54, 55, 57 ГПК України, зазначав, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання за укладеним між сторонами Договором оренди №11 від 05.05.2011р. - не вносив орендну плату за період користування об'єктом оренди з 05 травня 2011 року по 31 грудня 2012 року, а тому заборгованість з орендної плати у розмірі 92361,48грн. підлягає примусовому стягненню з орендаря. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобовязання з оплати орендних платежів позивач також просив стягнути з орендаря пені в розмірі 17649,90грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.04.2014р. справу №911/1553/14 прийнято до провадження.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції не надав, явку представника свого не забезпечив.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКЦЕПТ ПЛЮС» - 92361 грн. 48 коп. боргу, 6781 грн. 61 коп. пені та 1982 грн. 87 коп. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Задовольняючи позов повністю в частині стягнення основного боргу, місцевий господарський суд між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКЦЕПТ ПЛЮС» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 виникли орендні правовідносини, проте оредар передбачену договором плату за користування орендованим приміщенням у спірний період безпідставно не сплачував. За несвоєчасне виконання орендарем грошових зобов'язань, на думку господарського суду, мало наслідком стягнення з боржника пені. Здійснивши власний розрахунок пені, з врахуванням норм чинного законодавства, місцевий господарський суд встановив, що заявлена до стягнення пеня за період з 15.01.2013р. по 25.04.2014р., нарахована з перевищенням шестимісячного строку нарахування встановленому п. 6. ст. 232 ГК України, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнив частково у розмірі - 6781,61грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач посилався на неповне дослідження судом першої інстанції обставин по справі, що мають значення для її розгляду, та невірне застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Так, скаржник заперечував проти мотивів, викладених в оскаржуваному рішенні, вказавши, що йому об'єкт оренди не був переданий; Договір оренди №11 від 05.05.2011р., будь-які додаткові угоди до вказаного договору, акт прийому-передачі в оренду Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 не підписувалися. З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі просив суд апеляційної інстанції призначити у справі почеркознавчу експертизу, та одночасно просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Кропивна Л.В. (головуючий), судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2014р. у справі №911/1553/14 (головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.), клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про поновлення строку на подання апеляційної скарги задоволено, відновлено Фізичній особі-підприємця ОСОБА_4 пропущений з поважних причин процесуальний строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 19.11.2014р.

У судове засідання 19.11.2014р. з'явились представники сторін.

У судовому засіданні 19.11.2014р. представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, який долучений до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.11.2014р. представник відповідача підтримав клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, заявлене в апеляційній скарзі.

У судовому засіданні 19.11.2014р. представник позивача заперечував проти клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши клопотання представника апелянта про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 року №01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз»).

В абзацах 3 та 4 п. 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 11.11.1998 року №02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз» (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 року №04-5/5) зазначено: судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначення відповідної судової експертизи».

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (стаття 101 вказаного Кодексу).

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів відхиляє клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки для встановлення фактичних даних по даній справі, що входять до предмету доказування непотрібні спеціальні знання. Встановлення давності вчинення підпису на Договорі оренди №11 від 05.05.2011р., акті прийому-передачі об'єкту оренди не є беззаперечною обставиною для констатації здійснення фактичних (реальних) дій з передачі орендованого приміщення, а може визначити лише часові рамки проставляння підпису на зазначеному документі без ідентифікації особи виконавця та без надання правової оцінки виконання Договору оренди №11 від 05.05.2011р.

Крім того, слід зазначити, що відповідач особисто з оригіналом своєї печатки у судове засідання 19.11.2014р. не з'явився, що робить для суду неможливим визначити обсяг необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів, а також здійснення перевірки (огляд) матеріалів, які підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи, в тому числі з урахуванням належного відображення ознак об'єктів і зразків.

Фактично, подання відповідачем клопотання без доказів, достатніх для проведення експертних досліджень, свідчить про намір останнього лише затягнути вирішення спору по суті, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

У судовому засіданні 19.11.2014р. представник відповідача підтримав доводи апеляційного оскарження і просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У судовому засіданні 19.11.2014р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржуваний судовий акт без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 05 травня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКЦЕПТ ПЛЮС» (далі - позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - відповідач, орендар) був укладений Договір оренди №1 (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування частину приміщення та прилеглої території АЗС загальною площею 150 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 3.1 договору, майно вважається переданим Орендодавцем та прийнятим орендарем з дати підписання акту приймання-передачі. Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти майно (у разі відсутності будь-яких зауважень щодо відповідності майна умовам даного договору) впродовж трьох днів з дати підписання даного договору.

Строк оренди згідно Договору відповідно до пункту 4.1. встановлюється з дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту початку роботи, який підписується після встановлення Орендарем робочого обладнання та проведення пусконалагоджувальних робіт по 30 квітня 2012 року.

Відповідно до розділу 5. «Орендна плата» орендна плата за користуванням майном встановлюється сторонами в наступному розмірі:

за перший та другий місяці оренди - 416,66 грн., крім того ПДВ, 20 %, 83,34 грн., разом - 500,00 грн.;

за третій місяць оренди - 5833,33 грн., крім того ПДВ, 20 %, 1166,67 грн., разом - 7000,00 грн.;

починаючи з четвертого місяця оренди та до кінця строку оренди - 6666,67 грн., крім того ПДВ, 20 %, 1333,33 грн., разом - 8000,00 грн.; (п. 5.1.1.-5.1.3. договору).

Розмір орендної плати може змінюватися за взаємною згодою сторін. Розмір орендної плати може бути змінений у разі зміни податкового законодавства, в частині, що істотно впливає на умови даного Договору. Зміну орендної плати сторони погоджують Додатковою угодою до даного Договору. (п. 5.3.)

Орендар має право вносити орендну плату наперед за будь-який строк у розмірі, що визначається на момент оплати.(п. 5.4.)

Початком перебігу строку, за який вноситься орендна плата, вважається день підписання Сторонами Акта приймання-передачі Майна в оренду, а закінченням цього строку - день підписання Сторонами Акта приймання-передачі Майна з оренди.(п.5.6.)

31 січня 2012р. між сторонами була підписана Додаткова угода №1 до Договору оренди №11 від 05.05.2011р., якою строк оренди був збільшений до 31 грудня 2012 року, а орендна плата за користування майном з 01.02.2012р. по 30.09.2012р. була визначена у розмірі 1000, грн., з 01.10.2012р. по 31.10.2012р. - 8000,00 грн.

На доведення передачі у строкове платне користування частини приміщення та прилеглої території АЗС загальною площею 150 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, позивач посилався на Акт приймання-передачі до Договору оренди №11 від 05.05.2011р. (а.с. 17, т.1).

Заперечуючи доводи позивача про належне виконання орендодавцем зобов'язань з передачі орендарю речі в оренду і, загалом, вчинення сторонами правочину оренди, апелянт стверджував, що Договір оренди №11 від 05.05.2011р., Акт приймання-передачі об'єкту оренди від 05.05.2011р. та Додаткову угоду №1 від 31.01.2012р. він не підписував і для встановлення цієї обставини просив призначити судову почеркознавчу експертизу.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Договір оренди №11 від 05.05.2011р., Акт приймання-передачі об'єкту оренди від 05.05.2011р. та Додаткова угода №1 від 31.01.2012р. підписані сторонами без будь - яких зауважень і застережень та скріплені печатками, в тому числі і печаткою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

При цьому, доказів про те, що печатка відповідача вибула з його володіння в результаті злочинних дій третіх осіб, суду не надано, відсутні також докази втрати, викрадення печатки відповідача, відтиск якої міститься на вказаних документах, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Орендар Договір оренди №11 від 05.05.2011р. та Додаткову угоду №1 від 31.01.2012р. у судовому порядку недійсними не визнавав, а тому в силу презумпції правомірності правочину, встановлену ч. 1 ст. 204 ЦК України, Договір оренди та Додаткова угода до нього є правомірними.

Доводи орендаря, який, користуючись річчю і не вносячи плати за користування нею, посилається на не підписання ним тексту договору, судом до уваги братися не повинні.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як встановлено колегією суддів, об'єкт оренди був переданий у користування відповідачу, прийнятий ним без зауважень; сторонами по справі досягнута згода про розмір плати за таке користування і погоджені інші істотні умови Договору, а тому слід дійти висновку, що сторони зв'язані зобов'язанням, яке, в силу ст.ст. 509, 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України, є для них обов'язковим і від якого жодна із сторін довільно відмовитися не може.

Згідно частини першої та п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами Договору чітко визначений строк здійснення орендних платежів, а саме в пункті 5.2. Договору передбачено, що орендна плата за користування майном встановлюється в національній валюті України та оплачується Орендарем щомісячно у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця, в строк до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним.

Орендар у спірний період - з 05.05.2011р. по 31.12.2012р. - користувався об'єктом оренди, але орендні платежі вніс не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 92361,48грн.

За таких обставин справи, висновок суду першої інстанції з приводу того, що відповідач в порушення взятих на себе за Договором зобов'язань у період з 05.05.2011р. по 31.12.2012р. допустив заборгованість з орендних платежів у розмірі 92361,48грн. і добровільно існуючу заборгованість не погасив, є документально доведеним та постановленим при вірному застосуванню судом норм матеріального права та при об'єктивній оцінці матеріалів справи.

Поряд з цим, слід погодитися з судом першої інстанції у тому, що орендодавець вправі нараховувати пені за час прострочення виконання орендарем зобов'язань з орендної плати у відповідності до пункту 8.3. Договору.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявленої до стягнення пені, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що виконаний позивачем розрахунок пені на суму 17649,90грн. є необґрунтованим, тоді як вірним є нарахування пені, здійсненої судом першої інстанції у розмірі 6781,61грн.

За наслідками повторного розгляду справи судова колегія не знайшла підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (відповідача).

Пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р. визначено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Як випливає з позовної заяви, ціна позову становила 110011,38грн.

Між тим, судом першої інстанції задоволено позов частково на суму 99 143,09 грн. (92 361,48грн. боргу + 6 781,61грн. пені).

Як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги, скаржник просив скасувати рішення місцевого господарського суду.

Пунктом 2.15. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013р. визначено, що законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду виходячи саме з оспорюваної суми. При цьому оспорюваною є та сума, із стягненням якої не погоджується особа, що подає скаргу; ця сума може співпадати з ціною позову (якщо рішення оскаржується в повному обсязі) або не співпадати (якщо рішення оскаржується в певній частині майнових вимог).

Оскільки, відповідач оскаржував рішення, яким задоволено позов частково в частині стягнення суми у розмірі 99 143,09 грн., то судовий збір за подання апеляційної скарги мав бути сплачений у сумі 991, 43грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, скаржником при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14 згідно Квитанції №35475 від 17.10.2014р. було сплачено судовий збір у розмірі 1011,26грн., тобто у більшому ніж передбачено законом розмірі.

Пункт 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь відповідача підлягає поверненню сума надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 19 грн. 83 коп.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14 без змін.

2.Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в сумі 19,83грн. (дев'ятнадцять гривень вісімдесят три копійки) згідно Квитанції №35475 від 17.10.2014р. у зв'язку з подачею апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2014р. у справі №911/1553/14.

3.Матеріали справи №911/1553/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Л.В. Чорна

Л.Г. Смірнова