Ухвала

від 17.11.2014 по справі 816/3370/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2014 р.Справа № 816/3370/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Бартош Н.С. , Старостіна В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2014р. по справі № 816/3370/14

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (далі - відповідач, СТОВ «Україна»), в якому просив стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (37460 Гребінківський район, с. Овсюки, код ЄДРПОУ 03771896) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (36014, м. Полтава, вул. Зигіна, буд. 1, одержувач УДКСУ у Гребінківському районі, код 37714540 р/р 31219230700089 в ГУДКСУ в Полтавській області МФО 831019) адміністративно-господарські санкції у розмірі 20137,96 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1031,68 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2014 року відмовлено в задоволенні позову.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2014 року по справі № 816/3370/14 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що норматив для працевлаштування інвалідів для СТОВ "Україна" складає 4 особи, фактично на підприємстві були працевлаштовані 3 штатних працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Таким чином, на підприємстві відповідача не було зайнято одне робоче місце, що призначалося для забезпечення працевлаштування інваліда. Позивач розцінив даний факт як невиконання нормативу та нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 20137,96 грн, а через їх несвоєчасну сплату нарахував 1031,68 грн пені за період прострочення з 16.04.2014 по 21.08.2014 включно.

СТОВ "Україна" у 2013 році були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також подавалися до Гребінківського районного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН із зазначенням вільних вакансій для інвалідів. Загалом підприємством в 2013 році з метою працевлаштування осіб із обмеженими можливостями до Гребінківського районного центру зайнятості було подано 12 звітів за формою №3-ПН (копії звітів наявні у матеріалах справи), проте, заявлені в звітах вакансії охоронників та ветеринарного лікаря Гребінківським районним центром зайнятості інваліди для працевлаштування до СТОВ "Україна" не направлялися.

Листом від 21.07.2014 № 379 Гребінківський районний центр зайнятості підтвердив той факт, що відповідачем в установленому законодавством порядку подавалися до центру зайнятості звіти за формою №3-ПН із зазначенням вільних вакансій для інвалідів, проте інваліди для працевлаштування в 2013 році до СТОВ "Україна" не направлялися у зв'язку з транспортною недоступністю, відмов у працевлаштуванні зі сторони підприємства не було.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, безпідставно відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, а тому в останнього не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних потреб реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" витікає, що підприємства зобов'язані не лише створювати робочі місця для інвалідів, а і повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, які спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" Державна служба зайнятості має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Підприємства, установи і організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 3 статті 18-1 Закону вказує, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до п.2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", затвердженого постановою КМ України N 70 від 31.01.2007р. інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з копіями Звітів про наявність вакансій Форми 3-ПН протягом 2013 року відповідачем до Гребінківського районного центру зайнятості надавалась інформація (Звіт про наявність вакансій Форми 3-ПН) про наявні вакантні робочі місця для працевлаштування інвалідів у кількості, яка перевищує норматив, встановлений чинним законодавством.

Позивач не надав суду доказів, які б свідчили про те, що підприємство відповідача відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені центром зайнятості.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць.

Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене, у зв'язку із виконанням відповідачем передбачених законодавством заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, шляхом подання звітів за формою № 3-ПН "Про наявність вакансій", колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо виконання підприємством вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, та як наслідок, безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення суми адміністративного господарських санкцій.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, в порушення вищезазначених вимог, не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного районного суду від 10.10.2014 року по справі № 816/3370/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2014р. по справі № 816/3370/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О. Судді (підпис) (підпис) Бартош Н.С. Старостін В.В.