Постанова

від 12.11.2014 по справі 904/5160/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2014 року Справа № 904/5160/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Широбокової Л.П. (доповідач)

суддів : Пруднікова В.В., Орєшкіної Е.В.

при секретарі судового засідання: Валяр М.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Гончаров Р.О. представник, довіреність № б/н від 25.06.2014р.;

від відповідача: Подопригора Д.Ю. представник, довіреність №26 від 21.10.2014р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2014р . у справі № 904/5160/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім

"Ельбор", м. Харків

до Приватного акціонерного товариства " Криворізький завод

гірничого обладнання ", м. Кривий Ріг Дніпропетровської

області

про стягнення 142 068,17 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2014р. у справі №904/5160/14 (суддя Бєлік В.Г.) позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ельбор" 112937,60 грн - основної заборгованості, 17 602,24 грн - пені, 11 528,33 грн - 3% річних, 2 841,36 грн - судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Криворізький завод гірничого обладнання" звернулося з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати вище зазначене рішення суду в повному обсязі. Витрати по сплаті судового збору покласти на Позивача. В обґрунтування апеляційної скарги стверджує, що Позивач не надсилав йому претензії, отже, не мав претензій щодо оплати поставленого товару; не надав передбачених договором документів про якість товару, тобто не виконав всіх умов договору, що позбавляє його правових підстав вимагати оплати товару; вважає, що Позивач навмисно подав до суду позовну заяву майже через три роки для отримання прихованої вигоди у вигляді штрафних санкцій у розмірі 29 130,57 грн. Стверджує, що 3% річних та інфляційні втрати не можуть стягуватися окремо від основного боргу, та є нероздільними у своєму застосуванні; позивач неправомірно здійснив їх нарахування за накладними, що ним вже оплачені. Просив застосувати положення статті 233 Господарського процесуального кодексу України та відмовити в позові в частині стягнення штрафних санкцій.

Позивач проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення залишити без змін. Зазначив, що строк виконання зобов'язання про оплату встановлений у п. 5.2 договору, оплата за поставлені ресурси проводиться протягом строку, що вказаний в специфікації, який обчислюється з моменту поставки ресурсів (45 календарних днів з моменту їх поставки), тому безпідставною є позиція скаржника стосовно відсутності предмета спору. Відповідач не виконав належним чином своє грошове зобов'язання в строки та в розмірі передбаченому п.п. 4.3., 5.1., 5.2., 5.3. договору та специфікацій до нього, внаслідок чого не сплатив за отримані ресурси кошти у розмірі 112 937,60 грн та ним правомірно нараховані пеня, річні та інфляційні втрати.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом при розгляді справи встановлені наступні обставини: 12.01.2011р. між Закритим акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" - покупець (надалі відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ельбор" - постачальник (надалі позивач) був укладений договір №465 на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити матеріали (далі - „Ресурси") на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п. 2.1. Договору, кількість, номенклатура Ресурсів вказуються в специфікаціях до цього Договору, які є невід'ємною його частиною (надалі - Специфікації). В період з 12.01.2011р. по 12.12.2012р. сторонами було узгоджено постачання ресурсів за специфікаціями № 1 - №25.

Таким чином, кожна із сторін, уклавши вказаний вище Договір поставки Ресурсів, взяла на себе зобов'язання, а саме Позивач поставити Ресурси, а Відповідач оплатити його в порядку та на умовах визначених Договором.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв ресурси, зокрема, за нижче наведеними видатковими накладними, прострочення оплати або заборгованість за якими є предметом спору:

- №РН-002254 від 28.10.2011р. на суму 44 622,24 грн, оплачено повністю 13.11.2012р.;

- №РН-002315 від 04.11.2011р. на суму 42 630,00 грн, оплачено частково в сумі 4700,00 грн - 14.12.2012р.;

- №РН-002458 від 23.11.2011р. на суму 3 382,27 грн, оплачено повністю 17.01.2013р.;

- №РН-002460 від 23.11.2011р. на суму 41 760,00 грн, оплачено частково в сумі 3000,00 грн - 14.12.2012р.;

- №РН-002490 від 25.11.2011р. на суму 32 010,48 грн, оплачено частково в сумі 3000,00 грн - 14.12.2012р.;

- №РН-002579 від 09.12.2011р. на суму 2 646,84 грн, не оплачено;

- №РН-002580 від 09.12.2011р. на суму 9 590,28 грн, оплачено частково в сумі 5000,00 грн - 17.01.2013р.

№РН-000272 від 20.02.2012р. на суму 65 760,00 грн; оплачено повністю - 13.11.2012р;.

- №РН-000447 від 16.03.2012р. на суму 2 073,60 грн, оплачено повністю 14.12.2012р.

Всього за спірними накладними було поставлено ресурсів на 244 475,71 грн.

Згідно з п. 5.2. Договору, оплата за поставлені ресурси проводиться протягом строку, що вказаний в Специфікації, який обчислюється з моменту поставки ресурсів. Відповідно до умов Специфікацій (п.5), оплата за отримані ресурси здійснюється покупцем протягом 45 календарних днів з моменту їх поставки (а.с.10-64). Датою поставки вважається дата поставки ресурсів, зазначена в видатковій накладній.

Відповідачем за поставлені згідно вище зазначених видаткових накладних ресурси оплачено 131 538,11 грн. Оплата підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з особового банківського рахунку позивача.

З наведеного вбачається, що між сторонами склалися правовідносини постачання, які регулюються ст. 265 Господарського кодексу України, що кореспондується із ст.712 Цивільного кодексу України та загальними положеннями Цивільного і Господарського кодексу України про купівлю-продаж і цивільно-правові зобов'язання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, позивач виконав свої зобов'язання щодо постачання ресурсів. З врахуванням умов п. 5 Специфікацій за всіма спірними накладними строки оплати є такими, що вже настали, а саме з 12.12.2011р. по 30.04.2012р., але відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконав частково з простроченням строків, визначених договором, та не в повному обсязі.

Заборгованість становить 112 937,60 грн, що підтверджується розрахунком позивача, актом звіряння розрахунків на 15.04.2013р., який підписаний обома сторонами (а.с.102). Доказів сплати цієї заборгованості відповідачем не надано.

В мотивувальній частині рішення суд першої інстанції безпідставно послався на всі видаткові накладні за договором, встановивши загальну суму поставок - 439 435,16 грн та суму оплати - 326 497,56 грн, оскільки вказані обставини не доведені матеріалами справи (у справі відсутні зазначені судом видаткові накладні та докази оплати), всі поставки не являються предметом спору (а лише 9 із зазначених судом 29) та встановлення цих обставин не впливає на предмет доказування щодо спірних вимог.

Крім того, суд першої інстанції невірно визначив перелік накладних, за якими наявне прострочення оплати чи заборгованість та які є предметом спору, а відтак, і невірно вказав загальну суму оплати за спірними накладними - 15 700,00 грн. Суд також помилково послався в мотивувальній частині на договір поставки №20090417/106 від 01.01.2009р. та заборгованість у розмірі 35 058,85 грн. (а.с. 134).

Разом з тим, допущені судом помилки при встановленні фактичних обставин справи не вплинули на правильність визначення суми заборгованості, та ним правомірно задоволені вимоги про стягнення 112 937,60 грн боргу.

В силу 216, 230, 231 Господарського кодексу України, 546, 610, 611 Цивільного кодексу України та умов, встановлених сторонами у п. 7.2. договору, якими передбачена сплата пені за прострочення оплати ресурсів у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді, позивач правомірно вимагає стягнути з відповідача пеню в сумі 17 602, 24 грн.

Перевіривши розрахунок позивача суд знаходить його вірним та пеня за період прострочення оплати з 13.12.2011р. по 27.10.2012р. у сукупності по кожній накладній з урахуванням здійснених оплат та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України становить 17 602, 24 грн.. Визначений сторонами розмір пені не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Щодо стягнення неустойки встановлена спеціальна позовна давність один рік та позивач заявив ці вимоги з пропуском спеціальної позовної давності.

Втім, в силу ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що Відповідачем не було подано заяви про застосування позовної давності, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовна давність не підлягає застосуванню та стягнув пеню - 17 602,24 грн..

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три відсотки річних за період прострочення з 13.12.2011р. по 09.07.2014р. у сукупності по кожній накладній з урахуванням здійснених оплат, складають 11 528,33 грн. В цій частині розрахунок вірно здійснений Позивачем та вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції, не зважаючи на те, що суд не встановив у своєму рішенні періоди нарахування пені та 3% річних.

Стосовно заперечень Відповідача апеляційний суд зауважує наступне.

Твердження скаржника щодо відсутності порушень умов договору з його боку колегією суддів відхиляються, оскільки строк оплати чітко встановлений у Специфікаціях. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог (п. 1.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Звернення з претензією до боржника є правом, а не обов'язком сторони, та не позбавляє останню права на звернення до суду.

Відсутність документів про якість товару, факт якої відповідач не довів жодними доказами, не впливає на строки оплати цього товару, який був прийнятий відповідачем без зауважень і претензії щодо відсутності документів ним не висловлювалися.

В суді першої інстанції Відповідач не заявляв про зменшення пені, доказів на підтвердження своїх доводів не надавав. Тому, підстави для застосування положень статті 233 Господарського кодексу України та зміни рішення в цій частині відсутні.

Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін.

Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44-49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2014 року у справі №904/5160/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцятиденного строку з дати її прийняття.

Повний текст постанови складено 17 листопада 2014р.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя В.В. Прудніков