Постанова

від 12.11.2014 по справі 804/15872/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 р. Справа № 804/15872/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

при секретарі судового засідання Василенко К.Е.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Клименка Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення № 0004001703 від 11.06.2014 року,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0004001703 від 11 червня 2014 року, винесене Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 53138,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 26569,34 грн., а загалом, на суму 79708,01 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Держтранссервіс» (код за ЄДРПОУ 33248404) за період: березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року, серпень 2011 року, за результатами якої, складено акт від 14 травня 2014 року за №976/173/НОМЕР_2. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення форма «Р» № 0004001703 від 11 червня 2014 року, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 53138,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 26569,34 грн., а загалом, на суму 79708,01 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому, винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Від відповідача надійшло заперечення, в яких він посилається на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому, Державна податкова інспекція у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_7 ОСОБА_3 зареєстрований, як фізична особа-підприємець 18.11.2002р. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на обліку у відповідача як платник податків, що підтверджується Свідоцтвом № НОМЕР_8 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 28.04.2005р.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Держтранссервіс» (код за ЄДРПОУ 33248404) за період: березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року, серпень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- відсутність об'єктів оподаткування операцій з придбання товарів (послуг) у постачальника ТОВ «Держтранссервіс» з продажу цих товарів (послуг), покупцям, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 190 Податкового кодексу України, що призвело до порушення п. 198.1, п. 198,2, п, 198.3, п. 1986 ст. 198 Податкового кодексу України, чим занижено податок на додану вартість в розмірі 63210,57 грн. за період: березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року, серпень 2011 року;

- враховуючи вимоги ст. 102 Податкового кодексу України щодо строків давності та їх застосування, заниження податку на додану вартість за період: квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року, серпень 2011 року складає у сумі 53138,67 грн.

За результатами перевірки складено акт від 14 травня 2014 року за №976/173/НОМЕР_2 на підставі якого, винесено податкове повідомлення-рішення форма «Р» № 0004001703 від 11 червня 2014 року, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 53138,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 26569,34 грн., а загалом, на суму 79708,01 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивач 05 червня 2014 року подав власні письмові заперечення, які рішенням від 06 червня 2014 року за № 9487/10/04-65-1703, залишено без задоволення.

В порядку первинного оскарження, 25 червня 2014 року, позивач звернувся зі скаргою до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яку рішенням від 18 серпня 2014 року, залишено без задоволення.

При цьому, в рамках розгляду даної скарги відповідачем, за вказівкою ДПІ обласного рівня, було призначено та проведено позапланову документальну перевірку позивача з тих же питань, за результатами якої, складено акт від 28 липня 2014 року за № 641/173/НОМЕР_2, висновки якого, повністю відповідають висновкам акту від 14 травня 2014 року.

В порядку повторного оскарження було подано скаргу до Державної фіскальної служби України, рішенням якої від 11 вересня 2014 року, скаргу залишено без задоволення.

Фактично рішення Державної фіскальної служби України на адресу позивача поштовим засобом зв'язку надійшло 19 вересня 2014 року, а отже, суд вважає, що строк звернення з позовом до суду є таким, що не пропущено.

До початку проведення перевірки відповідачем на адресу позивача було направлено запит «Про надання документів та письмових пояснень» від 31 січня 2014 року за № 1717/10/04-65-17-03 по взаємовідносинам з ТОВ «Держтранссервіс».

На виконання вимог вищевказаного запиту, позивач листом № 01/02/14 від 24 лютого 2014 року надано до податкового органу наявну первинно-бухгалтерську документацію по взаємовідносинам з ТОВ «Держтранссервіс» за запитуваний період.

Основними видами діяльності позивача, є «діяльність автомобільного вантажного транспорту» (60.24.0), «організація перевезення вантажів» (63.40.0), «інші види діяльності» (99.9).

Як встановлено під час розгляду справи та вбачається з матеріалів справи, з метою здійснення власної господарської діяльності, позивач вступає в правовідносини з іншими суб'єктами господарювання, зокрема, з питання придбання паливо-мастильних матеріалів.

Так, 01 січня 2011 року між ФОП ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Держтранссервіс» укладено договір «купівлі-продажу нафтопродуктів № 01/01-1», відповідно до умов якого (п.1.1.), продавець приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.

На виконання вказаного договору, позивачем було придбано у ТОВ «Держтранссервіс» дизельне пальне протягом січня, березня, квітня, травня, червня 2011 року.

Паливно-мастильні матеріали (дизельне паливо класу «F») передано на підставі:

- видаткових накладних: № РН-0000004 від 25 січня 2011 року, № РН-0000020 від 12 березня 2011 року, № РН-60312-3 від 31 березня 2011 року, № РН-60311-5 від 05 квітня 2011 року, № РН-60315 від 22 квітня 2011 року, № РН-60316 від 29 квітня 2011 року, № РН-60334 від 17 травня 2011 року, № РН-60348 від 30 травня 2011 року, № РН-60347 від 31 травня 2011 року, № РН-60346 від 31 травня 2011 року, № РН-60388 від 30 червня 2011 року;

- податкових накладних: № 50 від 31 травня 2011 року, № 51 від 31 травня 2011 року, № 45 від 30 травня 2011 року, № 58 від 17 травня 2011 року, № 31 від 22 квітня 2011 року, № 43 від 29 квітня 2011 року, № 35 від 31 березня 2011 року, № 4 від 12 березня 2011 року, № 4 від 25 січня 2011 року, № 63 від 30 червня 2011 року;

- платіжних доручень.

Дані по правовідносинам з придбання дизельного пального у ТОВ «Держтранссервіс» позивачем в повному обсязі відображено у звітності з податку на додану вартість, та підтверджується додатками № 5 до декларацій за звітні періоди 2011 року.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при перевірці використано акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Держтранссервіс»за № 28/08-31-22/33248404 від 02 серпня 2013 року, складеного ДПІ у Хортинському районі м. Запоріжжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів, як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких, є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких, передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (далі - Положення), первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто, перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що посилання відповідача в акті перевірки позивача на акт від 02 серпня 2013 року за № 28/08-31-22/33248404 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Держтранссервіс» є безпідставним, адже податковим законодавством не передбачено право податкового органу при складанні акту перевірки одного платника податків, приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушення з боку позивача. Дана позиція також відображена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 року № К/9991/32048/12.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, у власній господарській діяльності використовував вантажний автотранспорт, а саме: Краз 256Б1, д/н НОМЕР_3, Краз 256Б1, д/н НОМЕР_4, Краз 258, д/н НОМЕР_5, Краз 258, д\н НОМЕР_9, МАЗ 5516, д\н НОМЕР_12, МАЗ 5516, д/н НОМЕР_6, Краз 256Б1, д/н НОМЕР_11, Краз 256Б, д\н НОМЕР_10.

Придбане у ТОВ «Держтранссервіс» дизельне пальне використано, як розхідний матеріал при експлуатації вищевказаного вантажного автотранспорту при наданні послуг з переміщення вантажів.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких, позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, тощо). Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, а придбані позивачем товари та послуги використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само, позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Податковий кодекс України, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконував усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленного податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010р., від 31.01.2011р.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні, також наголосив, що такий висновок "узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також, сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Також, суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав проти України".

Так, у п. 37 рішення вказується: "Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності, які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких, останні могли б ґрунтувати свої відмови".

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 КАС України, вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Тобто, доводи на які посилается податковий орган в акті перевірки позивача та запереченнях не відповідають обставинам справи та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими у судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивач повністю виконав свої зобов'язання перед його контрагентом, що підтверджено зазначеними вище доказами та правомірно сформував показники податкової звітності, відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві, є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з чим, присудити з державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судовий збір в сумі 182,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України, при вирішені справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірність своїх дій не доведена, а позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже, підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення № 0004001703 від 11.06.2014 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0004001703 від 11.06.2014 року винесене Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 53 138,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 26 569,34 грн., а загальна сума складає - 79 708,01 грн.

Присудити з державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судовий збір в сумі 182,70 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Постанова не набрала законної сили 12.11.14 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді І.О. Лозицька І.О. Лозицька Ф.В.Рагімов