Постанова

від 19.11.2014 по справі 825/2174/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року Чернігів Справа № 825/2174/13-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Гайдука С.В.,

представника позивача Туки С.М.,

представника відповідача Гладченко Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-плюс» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

04.06.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-плюс» (далі - ТОВ «Чернігіввовна-плюс») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів в Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові) та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0000842200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 477214,00 грн. за основним платежем та 103297,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ТОВ «Чернігіввовна-плюс» у період з 01.01.2010 по 31.01.2011 мало господарські взаємовідносини з контрагентами: ПП «Енліль-М», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Фінансова акваторія». Так, між позивачем та вищевказаними контрагентами в усній формі укладались договори поставки товару. Сума коштів, сплачених ТОВ «Чернігіввовна-плюс» за отриманий товар, віднесена до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку. Придбаний ТОВ «Чернігіввовна-плюс» товар використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Енліль-М», ПП «Адріатика-Н» та ТОВ «Фінансова акваторія» позивачем правомірно включено до податкового кредиту. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 21.01.2013 № 172/22/32818144, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Чернігіввовна-плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість та податку па прибуток при здійсненні господарських операцій по взаємовідносинам з ПП «Енліль-М», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Фінансова акваторія» за період з 01.01.2010 по 31.01.2011, за результатами якої складено акт від 21.01.2013 № 172/22/32818144. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, в тому числі: п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми податку на прибуток підприємства всього у сумі 596518,00 грн., у тому числі за I квартал 2010 року в сумі 56875,00 грн., за II квартал 2010 року в сумі 38055,00 грн. за III квартал 2010 ріжу в сумі 41438,00 грн., за IV квартал 2010 року в сумі 380110,00 грн., за І квартал 2011 року в сумі 80040,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість всього на 477214,00 грн., в тому числі за березень 2010 року - в сумі 45500,00 грн., за травень 2010 року - 30444,00 грн., за вересень 2010 року - 33150,00 грн., за жовтень 2010 року - 130092,00 грн., за листопад 2010 року - на суму 90500,00 грн., за грудень 2010 року - 83497,00 грн. та за січень 2011 року - на суму 64032,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0000842200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 477214,00 грн. за основним платежем та 103297,00 грн. за штрафними санкціями. Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю з наступних підстав.

ТОВ «Чернігіввовна-плюс» (код ЄДРПОУ - 32818144) зареєстровано в якості юридичної особи 24.12.2003, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.06.2014 (а.с. 152-154 т. 2) та платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 33917463 (а.с. 17).

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі наказу від 11.01.2013 № 114, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Чернігіввовна-плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість та податку па прибуток при здійсненні господарських операцій по взаємовідносинам з ПП «Енліль-М», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Фінансова акваторія» за період з 01.01.2010 по 31.01.2011, за результатами якої складено акт від 21.01.2013 № 172/22/32818144. (а.с. 34-66 т. 1).

В вищезазначеному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, в тому числі:

- п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми податку на прибуток підприємства всього у сумі 596518,00 грн., у тому числі за I квартал 2010 року в сумі 56875,00 грн., за II квартал 2010 року в сумі 38055,00 грн. за III квартал 2010 ріжу в сумі 41438,00 грн., за IV квартал 2010 року в сумі 380110,00 грн., за І квартал 2011 року в сумі 80040,00 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість всього на 477214,00 грн., в тому числі за березень 2010 року - в сумі 45500,00 грн., за травень 2010 року - 30444,00 грн., за вересень 2010 року - 33150,00 грн., за жовтень 2010 року - 130092,00 грн., за листопад 2010 року - на суму 90500,00 грн., за грудень 2010 року - 83497,00 грн. та за січень 2011 року - на суму 64032,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, ТОВ «Чернігіввовна-плюс» звернулося до ДПІ у м. Чернігові з запереченнями на акт перевірки від 21.01.2013 № 172/22/32818144 (а.с. 67-71 т. 1).

ТОВ «Чернігіввовна-плюс» отримало відповідь на свої заперечення від 04.02.2013 № 1858/10/22-509, в яких, в частині визначення податку на додану вартість, ДПІ у м. Чернігові зроблено висновок, що аргументи викладені товариством в запереченні не містять обґрунтованих доводів (а. с. 72-76).

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0000842200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 477214,00 грн. за основним платежем та 103297,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 77 т. 1).

19.02.2013 позивач оскаржив в адміністративному порядку вищевказане податкове повідомлення-рішення (а. с. 78-83).

За результатами розгляду скарги 18.04.2013 ДПС у Чернігівській області прийнято рішення № 812/10/10-215, яким скаргу ТОВ «Чернігіввовна-плюс» залишено без задоволення, а оскаржуване повідомлення-рішення залишено без змін (а. с. 84-89).

29.04.2013 ТОВ «Чернігіввовна-плюс» повторно оскаржило в адміністративному порядку дане податкове повідомлення-рішення з урахуванням рішення прийнятого за результатом розгляду скарги ДПС у Чернігівській області до ДПС України (а. с. 90-96). За результатами розгляду скарги 23.05.2013 року Міністерство доходів і зборів України прийнято рішення № 3306/6/99-99-10-01-15, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване повідомлення-рішення залишено без змін (а. с. 97-104).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Видами діяльності ТОВ «Чернігіввовна-плюс» за КВЕД є: 13.10 підготування та прядіння текстильних волокон, 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 152-154 т. 2).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з контрагентами: ПП «Енліль-М», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Фінансова акваторія».

ТОВ «Чернігіввовна-плюс» та ПП «Енліль-М» в усній формі уклали договори поставки вовни немитої та надання послуг по заготівлі вовни.

На виконання укладених договорів ПП «Енліль-М» власними силами на склад ТОВ «Чернігіввовна-плюс», що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Текстильників, 1, 29.03.2010, 31.05.2010, 21.10.2010, 08.11.2010 та 09.12.2010 поставлявся товар, а саме вовна немита. Підтвердженням здійснення даних поставок є рахунки-фактури: від 31.05.2010 № 31, від 21.10.2010 № 150, від 08.11.2010 № 205, від 09.12.2010 № СФ-0000223 (а.с. 106, 112, 115, 121 т. 1); видаткові накладі: від 29.03.2010 № 29/03, від 31.05.2010 № 31, від 21.10.2010 № 137, від 08.11.2010 № 192, від 09.12.2010 № РН-0000202 (105, 107, 113, 116, 122 т. 2) та податкові накладні: від 29.03.2010 № 29, від 31.05.2010 № 31, від 21.10.2010 № 149, від 08.11.2010 № 206, від 09.12.2010 № 217 (а.с. 105, 108, 114, 117, 123 т. 1).

Прийом поставленого товару відбувався майстром підприємства, на якого посадовою інструкцією покладено обов'язок здійснювати прийняття товару, який поставлявся на склад (а.с. 228 т. 2), що підтверджується актами прийому вовни немитої на склад сировини ТОВ «Чернігіввовна-плюс» (а.с. 229-232, 239-246 т. 2).

Що стосується послуг по заготівлі вовни немитої, які надавалися ПП «Енліль-М», суд зазначає наступне. Під час узгодження з ПП «Енліль-М» усіх істотних умов договору поставки, було досягнуто згоди, що вовна, яка буде поставлятися ТОВ «Чернігіввовна-плюс», повинна бути класирована та звільнена від обніжки, охвістя та обору та пресована у тюки вагою біля 100 кг, а ТОВ «Чернігіввовна-плюс» здійснить оплату відповідних послуг. Підтвердженням надання відповідних послуг є рахунки-фактури: від 17.09.2010 № СФ-0000095, від 17.11.2010 № 206, від 27.12.2010 № СФ-0000224 (109, 118, 124 т. 1), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-0000004, № 5, № ОУ-0000006 (а.с. 110, 119, 125 т. 1) та податкові накладні: від 17.09.2010 № 105, від 17.11.2010 № 207, від 27.12.2010 № 218 (а.с. 111, 120, 126 т. 1).

Суд встановив, що ТОВ «Чернігіввовна-плюс» та ПП «Адріатика-Н» в усній формі уклали договори поставки вовни немитої.

На виконання укладеного договору ПП «Адріатика-Н» власними силами на склад ТОВ «Чернігіввовна-плюс», що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Текстильників, 1, 17.09.2010 та 11.10.2010 поставлено товар, а саме вовна немита. Підтвердженням здійснення даних поставок є рахунки-фактури від 17.09.2010 № 292 та від 11.10.2010 № 458 (а.с. 127, 130 т. 1), видаткові накладі від 17.09.2010 № 292 та від 11.10.2010 № 458 (а.с. 128, 131 т. 1), податкові накладні від 17.09.2010 № 292 та від 11.10.2010 № 458 (а.с. 129, 132 т. 1).

Прийом поставленого товару відбувався майстром підприємства, на якого посадовою інструкцією покладено обов'язок здійснювати прийняття товару, який поставлявся на склад (а.с. 228 т. 2), що підтверджується актами прийому вовни немитої на склад сировини ТОВ «Чернігіввовна-плюс» (а.с. 233-238 т. 2).

Судом встановлено, що ТОВ «Чернігіввовна-плюс» та ТОВ «Фінансова акваторія» в усній формі уклали договір поставки вовни немитої.

На виконання укладеного договору ТОВ «Фінансова акваторія» власними силами на склад ТОВ «Чернігіввовна-плюс», що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Текстильників, 1, поставлено товар, а саме вовна немита, підтвердженням здійснення даних поставок є рахунок-фактура від 14.01.2011 № СФ-0000027 (а.с. 133 т. 1), видаткова накладна від 14.01.2011 № РН-0000024 (а.с. 134 т. 1) та податкова накладна від 14.01.2011 № 33 (а.с. 135 т. 1).

Прийом поставленого товару відбувався майстром підприємства, на якого посадовою інструкцією покладено обов'язок здійснювати прийняття товару, який поставлявся на склад (а.с. 228 т. 2), що підтверджується актами прийому вовни немитої на склад сировини ТОВ «Чернігіввовна-плюс» (а.с. 247-250 т. 2).

Придбана у вищезазначених контрагентів вовна (за період з 01.08.2010 по 31.08.2010, за період з 01.10.2010 по 29.10.2010, за період з 01.11.2010 по 30.11.2010, за період з 01.12.2010 по 31.12.2010, за період з 03.01.2011 по 31.01.2011) подана на виробництво, що підтверджується довідками про подачу сировини на виробництво та актами списання (а.с. 189-203 т. 1).

Отримання вовни немитої від ТОВ «Фінансова акваторія», ПП «Адріатика-Н», ПП «Енліль-М» та використання її в господарській діяльності позивача відображено в бухгалтерському обліку ТОВ «Чернігіввовна-плюс», що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку, журналами-ордерами і відомостями по рахунку та податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сум утриманого з них податку (а.с. 162-188 т. 1, а.с. 158-198 т.2).

Щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, які б, на думку ДПІ у м. Чернігові, засвідчували факт перевезення даного товару, то судом встановлено, що поставка товару відбувалась за рахунок контрагентів, тому товарно-транспортні накладні у позивача правомірно відсутні.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинному на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представниками позивача доказів вбачається, що укладені позивачем з контрагентом правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ПП «Енліль-М» податковий орган посилається на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 23.01.2012 № 81/23-420/35674653 про неможливість проведення позапланової виїзної документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Енліль-М» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні правових взаємовідносин з ТОВ «Корн Агро Трейд», ТОВ «Матіас», ТОВ «Грейт Мікс», ПП «Макма-Плюс», ТОВ «Рубікон», ПП «Миколаїв Шампіньйон», ПП «Контракт агро плюс СКМ» за період з 2009 р. по І півріччя 2010 р. При здійсненні виходу за юридичною адресою для вручення направлення на перевірки та копії наказу ДПІ у Центральному районі на проведення перевірки встановлено, що директор Федоров В.О. відсутній за юридичною адресою (м. Миколаїв, проспект Леніна, буд. 107) (а.с. 44-50 т. 2).

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ПП «Адріатика-Н» податковий орган посилається на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 14.02.2011 № 159/23-300/35674680 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Адріатика-Н» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин платниками податків - контрагентами за період з квітень - травень, липень - листопад 2010 року, яким встановлено порушення ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (а.с. 25-38 т. 2).

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Фінансова акваторія» податковий орган посилається на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 28.03.2011 № 365/23-300/36955396 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта ТОВ «Фінансова акваторія» за січень 2011 року, яким встановлено, що у ТОВ «Фінансова акваторія» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби згідно з ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, угоди з контрагентами за період січень 2011 року вбачаються як такі, що мають ознаки «нікчемності» (а.с. 39-43 т. 2).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, представник відповідача в судовому засідання посилається на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2012 у справі № 1-811/11, яким визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України ОСОБА_5 (ТОВ «Аквілон-Юг»), визнано винним у скоєнні злочинів передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України ОСОБА_6 (ТОВ «Грейт-Мікс»); визнано винним у скоєнні злочинів передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України ОСОБА_7 (ПП «Николаев Шампиньон», TOB «Рубікон-К») (а.с. 25, 45-48 т. 3).

Суд звертає увагу, що копії сторінок вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2012 у справі № 1-811/11, яку надав представник ДПІ у м. Чернігові в судовому засіданні, не завірена належним чином, тому Чернігівським окружним адміністративним судом зроблено запит від 24.09.2014 до Центрального районного суду м. Миколаєва про надання належним чином завіреної копії вироку від 21.03.2012 у справі № 1-811/11 з відміткою про набрання законної сили (а.с. 31 т. 3).

На адресу суду надійшла відповідь Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.10.2014 з витребуваними документами (а.с. 37-40 т. 3).

Проте, з належним чином завіреної копії вироку, отриманої Чернігівським окружним адміністративним судом від Центрального районного суду м. Миколаєва на запит від 24.09.2014 вбачається, що справа № 1-811/11 жодним чином не пов'язана з ТОВ «Аквілон-Юг», ТОВ «Грейт-Мікс», ПП «Николаев Шампиньон», TOB «Рубікон-К» та ТОВ «Чернігіввовна- плюс».

Суд зауважує, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Чернігіввовна- плюс» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011 вже перевірялосься ДПІ у м. Чернігові, про що складено акт перевірки від 16.02.2012 № 728/23/32818144. Зазначеним актом перевірки ДПІ у м. Чернігові встановлено лише порушення вимог п. 3.1 ст. 3, пп. 4.1.5, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму податкового зобов'язання у розмірі 12309,00 грн., яку товариство сплатило до бюджету у повному обсязі (а.с. 217-254 т. 1).

Суд звертає увагу, що постановою від 06.09.2013 закрито кримінальне провадження, яке було порушено за фактом проведеної відповідачем перевірки та винесенням оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0000842200. Як вбачається зі змісту даної постанови, в ході проведення слідчих та оперативно-розшукових заходів СУ ФР ГУ Міндоходів у Чернігівській області було підтверджено проведення господарських операцій ТОВ «Чернігіввовна-плюс» з ПП «Енліль-М», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Фінансова акваторія», що й стало підставою для закриття кримінального провадження (а.с. 200-205 т. 2).

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім зазначеного в акті перевірки висновку ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/):

- ПП «Енліль-М» (код - 35674653), індивідуальний податковий номер - 356746514037, дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 16.03.2011;

- ПП «Адріатика-Н» (код - 35674680), індивідуальний податковий номер - 356746814031, дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 16.03.2011;

- ТОВ «Фінансова акваторія» (код - 36955396), індивідуальний податковий номер - 369553906083, дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 02.07.2014.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів і в того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ТОВ «Чернігіввовна-плюс» з контрагентами ПП «Енліль-М», ПП «Адріатика-Н», ТОВ «Фінансова акваторія» укладені з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (а.с. 105, 108, 111, 114, 117, 120, 123, 126, 129, 132, 135 т. 1).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0000842200 прийняте ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 2294,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 03.06.2013 № 2657 (а.с. 2 т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 2294,00 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 07.02.2013 № 0000842200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-плюс» (код ЄДРПОУ - 32818144) судовий збір в розмірі 2294,00 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова