Постанова

від 20.11.2014 по справі 825/3393/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року Чернігів Справа № 825/3393/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Гайдука С.В.,

представника позивача Ларченко А.В.,

представника відповідача Кумановського О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер - Пак» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

23.10.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сівер - Пак» (далі - ТОВ «Сівер - Пак») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові) та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 № 0003322200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 26339,00 грн. за основним платежем.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ТОВ «Сівер - Пак» у травні 2011 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Укрексім». Так, між позивачем та вищевказаним контрагентом укладався договір купівлі-продажу. Сума коштів, сплачених ТОВ «Сівер - Пак» за отриманий товар, віднесена до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку. Придбаний ТОВ «Сівер - Пак» товар використаний в господарській діяльності, у зв'язку з чим отримано прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів до складу валових витрат. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 29.09.2014 № 2206/22/35606688, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Сівер - Пак» з питань достовірності повноти нарахування податку на додану вартість за період травень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Укрексім» та декларацій з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 29.09.2014 № 2206/22/35606688. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, в тому числі: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Сівер - Пак» занижено податок на прибуток за 2 кв. 2011 року на суму 26339,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Сівер - Пак» завищено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальному розмірі 22903,00 грн., в т.ч. за травень 2011 року на суму ПДВ 22903,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 № 0003322200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 26339,00 грн. за основним платежем. Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю з наступних підстав.

ТОВ «Сівер - Пак» (код ЄДРПОУ - 35606688) зареєстровано в якості юридичної особи 28.12.2007, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.10.2014 (а.с. 44-46).

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлення від 19.09.2014 № 2733 (а.с. 59), наказу від 19.09.2014 № 2702 (а.с. 58), відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Сівер - Пак» з питань достовірності повноти нарахування податку на додану вартість за період травень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Укрексім» та декларацій з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 29.09.2014 № 2206/22/35606688. (а.с. 14-24).

В вищезазначеному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, в тому числі: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Сівер - Пак» занижено податок на прибуток за 2 кв. 2011 року на суму 26339,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Сівер - Пак» завищено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальному розмірі 22903,00 грн., в т.ч. за травень 2011 року на суму ПДВ 22903,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 № 0003322200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 26339,00 грн. за основним платежем (а.с. 27).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Укрексім» (код ЄДРПОУ- 22900773).

За умовами договору купівлі-продажу від 10.09.2010 № 01-0910 ТОВ «Укрексім» (Продавець) зобов'язується передати товар, що йому належить, у власність ТОВ «Сівер - Пак» (Покупець), а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору. Ціна товару включає доставку до складу Покупця у м. Чернігові. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010, але в усякому разі до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У випадку, якщо жодна з сторін не заявить про свій намір розірвати договір до 20 грудня поточного року, даний договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік (а.с. 28-29).

Так, у травні 2011 року ТОВ «Сівер-Пак» придбало плівку ПЕТФ у ТОВ «Укрексім» відповідно до договору від 10.09.2010 № 01-0910, рахунку фактури від 27.05.2011 № 160 та видаткової накладної від 27.05.2011 № 160 на загальну суму 137420,40 грн., в т.ч. ПДВ 22903,40 грн. (а.с. 31, 32). Отримав товар безпосередньо директор ТОВ «Сівер-Пак» Гужов Д.В. на підставі довіреності від 27.05.2011 № 48 (а.с. 90).

Оплата зазначеного товару здійснена позивачем згідно банківських виписок: від 14.06.2011 № 371 на суму 11955,57 грн., від 27.09.2011 № 487 на суму 160000,00 грн., від 29.09.2011 № 488 на суму 76059,47 грн. (а.с. 34-36).

ТОВ «Укрексім» на даний товар виписано податкову накладну від 27.05.2011 № 160 на загальну суму 137420,40 грн., в.ч. ПДВ 22903,40 грн. (а.с. 33).

Придбана плівка ПЕТФ доставлялась ТОВ «Укрексім» в приміщення за адресою м. Чернігів, вул Широка, 2, яке ТОВ «Сівер - Пак» орендував на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 28.12.2009 № 28/п (а.с. 67).

Крім того, позивач мав необхідне обладнання для ведення господарської діяльності, що підтверджується договором оренди устаткування від 02.01.2012 № 03/01/2012, а саме автоматів термоформовочних АТ03 і АТ04 та компресора повітряного; актом прийому передачі (а.с. 79-80, 81).

Вищевказана плівка ПЕТФ списана згідно актів списання: від 30.06.2011 № СпТ-000043, від 30.06.2011 № СпТ-000033, від 30.06.2011 № СпТ-000039, від 30.06.2011 № СпТ-000036, від 30.06.2014 № СпТ-000035, від 30.06.2014 № СпТ-000034 на загальну суму 114517,00 грн. (а.с. 37-42).

Щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, які б, на думку ДПІ у м. Чернігові засвідчували факт перевезення даного товару, то судом встановлено, що відповідно до п. 4.3 договору купівлі-продажу від 10.09.2010 № 01-0910 ціна товару включає доставку до складу ТОВ «Сівер - Пак» у м. Чернігові. Таким чином, ніяких зобов'язань у ТОВ «Сівер-Пак» перед ТОВ «Укрексім» щодо перевезення товару не виникає, а, отже, наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковою.

В листі Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013 № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 «Щодо питань застосування реєстраторів розрахункових операцій, перевезення вантажів автомобільним транспортом, право на податковий кредит» зазначається, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей. Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що господарські операції між ТОВ «Сівер - Пак» та ТОВ «Укрексім» відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що підтверджується: карткою рахунку 201 ТОВ «Сівер - Пак» за 01.04.2011-01.07.2011 (а.с. 86-87); оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 контрагент ТОВ «Укрексім» за 2011 рік (а.с. 88); карткою рахунку 631 контрагенти ТОВ «Укрексім» 27.05.2011 за 2011 рік (а.с. 89); відомістю нарахування амортизації за травень-липень 2011 року (а.с. 70-72); податковою декларацією з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року (а.с. 97-99).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що укладені позивачем з контрагентом правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Укрексім» податковий орган посилається на акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 23.08.2011 № 583/23-1/22900773 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрексім» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за травень 2011 року (а.с. 54-57). Даним актом встановлено, що у ТОВ «Укрексім» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені угоди мають ознаки нікчемності.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім зазначеного в акті перевірки висновку ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/)

- ТОВ «Укрексім» (код 22900773), індивідуальний податковий номер - 229007726596 , дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 04.10.2012.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів і в того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ТОВ «Сівер - Пак» та контрагента ТОВ «Укрексім» укладені з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно, на підставі діючого законодавства зарахував до складу валових витрат суми, сплачені на виконання договірних зобов'язань ТОВ «Сівер - Пак», підтверджені належними первинними документами.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення Податкового кодексу України.

Крім того, суд звертає, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Декларація з податку на прибуток подається до податкового органу протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (пп. 49.18.2 Податкового кодексу України. Тобто, граничний строк подання декларації за II квартал 2011 року - 11 серпня 2011 року.

Декларація з податку на прибуток за II квартал 2011 року подана ТОВ «Сівер-Пак» до ДПІ у м. Чернігів 09.08.2011 (а.с. 97-99). Уточнюючий розрахунок до даної декларації не подавався, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

Отже, ДПІ у м. Чернігові мала право самостійно визначити суму грошового зобов'язання ТОВ «Сівер-Пак» за 2 квартал 2011 року не пізніше 11.08.2014 (1095 днів з дня граничного строку подання декларації), а оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0003322200 винесено податковим органом 13.10.2014, що є порушенням строку передбаченого п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 № 0003322200 прийняте ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 182,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 21.10.2014 № 230 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 182,70 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 13.10.2014 № 0003322200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер - Пак» (код ЄДРПОУ - 35606688) судовий збір в розмірі 182,70 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова