Постанова

від 24.11.2014 по справі 904/3303/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2014 року Справа № 904/3303/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.,

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Бобиль В.В., довіреність,

від відповідача: Портянко Г.А., довіреність,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Бізон"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.09.2014р.

у справі № 904/3303/14 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Трансавтоматика"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Бізон"

про стягнення 320 000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Трансавтоматика" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Бізон" про стягнення 320000 грн. неустойки за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2014р. (суддя Золоторьова Я.С.) у задоволенні позову відмовлено з підстав ненадання позивачем доказів відмови відповідача від укладення основного договору купівлі-продажу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.09.2014р. (колегія суддів у складі: Паруснікова Ю.Б., Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.) рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за попереднім договором, що унеможливило укладення основного договору в обумовлений строк.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Бізон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, заявило вимоги про скасування вказаної постанови та залишення рішення суду першої інстанції в силі.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04.06.2013р. між сторонами у справі укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого відповідач (продавець) зобов'язався продати, а позивач (покупець) - купити за 800000 грн. виробничу базу, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, 50, загальною площею 1198 м 2 (площа земельної ділянки 0,1959 га), яка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого 22.07.1998р.

У силу п.п. 3.1.1, 4.1.1, 6.1 попереднього договору як продавець, так і покупець зобов'язались укласти основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором, тобто до першого жовтня 2013 року включно в приміщенні відповідної нотаріальної контори.

Відповідно до п. 1.3 попереднього договору на момент його підписання об'єкт належав до об'єктів незавершеного будівництва; основний договір купівлі-продажу мав бути укладеним на цей об'єкт після отримання продавцем правовстановлювального документа, зареєстрованого в Державній реєстраційній службі України.

Згідно з п. 3.1.5 попереднього договору відповідач зобов'язався за свій рахунок до укладення основного договору та його нотаріального посвідчення ввести відповідний об'єкт в експлуатацію згідно з нормами чинного законодавства України, оформивши його як об'єкт завершений будівництвом. А відповідно до п. 3.1.6 відповідач зобов'язався у визначений п. 6.1 строк підготувати, оформити та надати документи, необхідні для укладення основного договору, а так само документи, які підтверджують виконання п. 3.1.5 попереднього договору.

У відповідності до п. 5.1 попереднього договору в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна та своєї платіжної спроможності позивач зобов'язався перерахувати на розрахунковий рахунок відповідача суму гарантійного платежу в розмірі 80000 грн. після підписання та нотаріального посвідчення цього договору протягом двох банківських днів. У момент розрахунків за основним договором зазначена сума буде зарахована в належний з покупця платіж за основним договором.

У п. 2.1 попереднього договору сторони узгодили, що ціну 800000 грн. покупець сплачує продавцю до підписання та нотаріального посвідчення основного договору за вирахуванням гарантійного платежу на розрахунковий рахунок відповідача.

Відповідно до п. 5.3 попереднього договору у випадку відмови від продажу об'єкта цього договору продавцем він зобов'язується повернути покупцю протягом 3 банківських днів з дати, встановленої п. 6.1 цього договору суму гарантійного платежу та сплатити покупцю неустойку в розмірі 320000 грн.

На виконання викладених умов попереднього договору позивач перерахував відповідачу гарантійний платіж у розмірі 80000 грн. Основний договір у встановлений строк укладено не було, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією №107 від 15.04.2014р. з вимогою у семиденний строк з моменту отримання претензії перерахувати заборгованість у розмірі 400000 грн., яка складається з гарантійного платежу в сумі 80000 грн. та неустойки в сумі 320000 грн. Відповідач повернув позивачу гарантійний платіж у розмірі 80000 грн., але неустойку не сплатив, тому позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній праві про її стягнення.

У відповідності до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Господарський кодекс України у ст. 182 передбачає, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що жодна зі сторін не направляла другій стороні пропозицію щодо укладення договору в строк до 01.10.2013, тому зобов'язання сторін щодо укладення основного договору припинились. Проте, обмежившись висновками щодо ненаправлення сторонами відповідної пропозиції, суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини щодо вчинення сторонами дій, передбачених укладеним між ними попереднім договором, зокрема, не встановив наявність чи відсутність у діях відповідача ознак відмови від продажу відповідного об'єкту.

Суд апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнив, виходячи з того, що згідно з п. 3.1.6 попереднього договору обов'язок з підготовки, оформлення та надання документів, необхідних для укладення основного договору, як і підготовка документів, які підтверджують виконання продавцем п. 3.1.5 цього договору покладено на відповідача. Невиконання останнім цього обов'язку унеможливило укладання сторонами основного договору в обумовлений строк.

Ненадання відповідачем документів, необхідних для укладення основного договору, суд апеляційної інстанції розцінив як відмову відповідача від продажу об'єкту, оскільки за відсутності цих документів позивач був позбавлений можливості укласти основний договір. При цьому суд встановив, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності станом на 10.02.2014р. ТОВ "Фірма Бізон" зареєструвало право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, будинок 50, лише 08.02.2014р. Вказана обставина, за висновком суду апеляційної інстанції, підтверджує факт неможливості надання відповідачем документів, необхідних для укладення основного договору, в строк до 01.10.2013р..

За умовами попереднього договору передбачено сплату неустойки відповідачем саме у випадку відмови від продажу об'єкта попереднього договору. Дійшовши висновку про виникнення у позивача права на неустойку через невиконання відповідачем у встановлений строк своїх обов'язків, передбачених п.п. 3.1.5, 3.1.6 попереднього договору, суд апеляційної інстанції не з'ясував, які саме дії відповідача свідчать про відмову його від продажу відповідного об'єкту, що не можна ототожнювати з його бездіяльністю або невиконанням умов попереднього договору з певних причин.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ст.ст. 4 3 , 4 7 , 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 108, 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Бізон" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2014р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.09.2014р. у справі №904/3303/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Карабань В.Я.

Судді Жаботина Г.В.

Ковтонюк Л.В.