Ухвала

від 20.11.2014 по справі 826/2207/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/32533/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року

у справі № 826/2207/14

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі також - позивач, ФОП ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 січня 2014 року №002031701 та №0002021701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2014 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 27 січня 2014 року №002031701 та №0002021701.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2014 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 27 січня 2014 року №0002031701( збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 396648,92 грн., з яких 317319,14 грн. за основним платежем, та 79 329,78 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0002021701 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 467 810,36 грн., з яких 311873,59 грн. за основним платежем, та 155936,77 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 10 січня 2014 року №11/26-52-17-01/НОМЕР_1, про порушення позивачем вимог підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 , пунктів 177.2 , 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого, занижено чистого доходу у 2012 року на загальну суму 1 880 907,90 грн., та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 317319,14 грн.; частин 1, 5 статті 203 , частин 1, 2 статті 215 , частини 1 статті 216 , статей 228 , 626 , 629 , 650 , 655 , 658 , статті 662 Цивільного кодексу України у зв'язку з відсутністю реального факту здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_4 та контрагентами - постачальниками: ТОВ «Оллерус Буд», ТОВ «Техно-Торг», ПП «Гранд-Сервіс», ТОВ «Діаманд Делюкс» та ТОВ «Монолітпроект-Реконструкція»; пункту 188.1 статті 188 , пункту 198.6 статті 198 , пункту 200.1 статті 200 ПК України у зв'язку з відсутністю об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) постачальниками: ТОВ «Оллерус-Буд», ТОВ «ТехноТорг», ПП «Гранд-Сервіс», ТОВ «Діаманд Делюкс» та ТОВ «Монолітпроект-Реконструкція» занижено податку на додану вартість в сумі 311873,59 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту та витрат суми коштів, сплачених на користь ТОВ «Оллерус Буд», ТОВ «Техно-Торг», ПП «Гранд-Сервіс», ТОВ «Діаманд Делюкс» та ТОВ «Монолітпроект-Реконструкція», оскільки угоди позивача із зазначеними суб'єктами господарювання є нікчемними, тобто такими, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що ними обумовлені.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до підпункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З наведених законодавчих положень слідує, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на підтвердження господарської операції з TOB «Гранд Сервіс» щодо купівлі-продажу медіаконвектора позивачем надано видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні та платіжні доручення.

Реальне здійснення господарських операцій господарських операцій позивача з ТОВ «Техно Торг» (бренд «Розетка») щодо придбання телефонного апарату підтверджується рахунком-фактурою, видатковою накладною, податковою накладною, платіжним дорученням.

Фактичне здійснення господарських операцій з метою виконання умов договору підряду від 29 листопада 2011 року № 01/11.29, укладеного позивачем та ТОВ «Оллерус-Буд», згідно з яким підрядник зобов'язується виконати комплекс будівельно-монтажних робіт по об'єкту «будівництво телефонної каналізації та прокладання - монтаж волокно-оптичних кабелів зв'язку ОСОБА_4 до нових абонентів по АДРЕСА_1, підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Щодо господарських відносин позивача з TOB «Монолітпроект- реконструкція» попередніми судовими інстанціями встановлено, що 7 листопада 2012 року між ФОП ОСОБА_4 (Замовник) та ТОВ «Монолітпроект- реконструкція» (Підрядник) було укладено договір № СЧ-0711 на будівельно-монтажні роботи. Відповідно до умов вказаного договору Підрядник зобов'язується виконати комплекс будівельно-монтажних робіт по об'єкту «Будівельно-монтажні роботи із побудови волоконно-оптичних мереж та підключення абонентів до обладнання зв'язку ОСОБА_4 в с. Романків Обухівського району Київської області». На підтвердження фактичного виконаних робіт позивачем надано акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТOB «Діаманд Делюкс» (Підрядник) 11 липня 2012 року укладено договір на будівельно-монтажні роботи № 12/07-11, згідно з умовами якого підрядник зобов'язується виконати комплекс будівельно-монтажних робіт по об'єкту «Будівельно-монтажні роботи із прокладання кабелю волоконно-оптичних ліній та підключення абонентів до обладнання зв'язку ОСОБА_4 в с. Іванковичі Васильківського району Київської області». На підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано акти виконаних робіт, податкові накладні, та платіжні доручення.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, з урахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, Вищий адміністративний суд України погоджується із правовими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції позивача його контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Щодо посилань ДПІ на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, як обставини, що свідчить про допущення позивачем порушень законодавства у сфері оподаткування слід зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Вказані посилання не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій та позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат, в разі підтвердження фактичного виконання договорів відповідними первинними документами.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України .

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко