Ухвала

від 20.11.2014 по справі 2а-0770/802/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року м. Львів Справа № 9104/153235/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представника позивача - Ільницького П.М.,

представника відповідача - Сойми І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року по справі № 2а-802/12/0770 за позовом Приватного підприємства «СІО» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «СІО» (далі - ПП «СІО») звернулося до суду з адміністративним позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби (далі - Ужгородська МДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 17 лютого 2011 року № 60/2320/788.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Ужгородська МДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 15 лютого 2011 року № 64/23-2/22076788, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є помилковим.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 15 лютого 2011 року № 64/23-2/22076788, складеного за результатами документальної невиїзної перевірки ПП «СІО» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень-квітень 2010 року, Ужгородською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2011 року № 60/2320/788, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість на суму 219820.00 грн.

Підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме непідтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість через неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів по ланцюгу до виробника у зв'язку з відсутністю підприємств за місцезнаходженням.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а відтак, заявлені позивачем суми податку на додану вартість за березень 2010 року в розмірі 138385.00 грн. та за квітень 2010 року в розмірі 81435.00 грн., фактично сплачені ним, як отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах, постачальникам таких товарів та послуг, підлягають бюджетному відшкодуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), встановлений пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку на додану вартість фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право на податковий кредит у позивача виникає у зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг), що підтверджується податковими накладними. При цьому, датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати ним коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету.

Як встановлено судом першої інстанції, податковий кредит та право на заявлене у березні-квітні 2010 року бюджетне відшкодування, виникло в позивача у зв'язку з оплатою на користь ПП «ТОММетал» та ВКФ ТзОВ «Титан» вартості придбаних у них товарів (робіт, послуг).

Так, між позивачем та ПП «ТОММетал» були укладені наступні договори:

договір підряду від 16 жовтня 2009 року № 16-10/09, згідно з яким ПП «ТОММетал» зобов'язувався виконати роботи з будівництва виробничого корпусу (цеху) за адресою: вул. Заводська, 3, смт. В.Березний, Закарпатська область;

контракт підряду від 11 грудня 2009 року № 11/12/09, згідно з яким ПП «ТОММетал» зобов'язувався виконати роботи з облаштування бетонної підлоги у виробничому приміщенні та опорної стіни за адресою: вул. Заводська, 3, смт. В.Березний, Закарпатська область.

Реальність господарських операцій за вказаними договорами підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних, локальних кошторисів з розрахунком договірної ціни, рахунків-фактур, платіжних доручень, актів приймання виконаних підрядних робіт.

Також в матеріалах справи наявна ліцензія від 10 липня 2009 року серії АВ № 479515, видана інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області на право здійснення ПП «ТОММетал» господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

У ВКФ ТзОВ «Титан» позивач придбавав паливно-мастильні матеріали, зокрема дизпаливо та бензин марки «А-92», про що свідчать накладні, платіжні доручення, виписки з банківського рахунку позивача.

Фактична сплата позивачем сум податку на додану вартість за згаданими вище господарськими операціями відповідачем не заперечується.

Чинним законодавством не ставиться право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг), допущені ними певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Платник податку на додану вартість (покупець товару (робіт, послуг) на час здійснення господарської операцій з придбання товару (робіт, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Таким чином, з огляду на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 219820.00 грн. та виконання ним усіх передбачених законом умов щодо отримання відшкодування, висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є вірним.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року по справі № 2а-802/12/0770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 24 листопада 2014 року.