Ухвала

від 25.11.2014 по справі 826/11456/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11456/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

25 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Костюк Л.О.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агенство Люкс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламне агенство Люкс» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2014 року №0004032203 та №0004042203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.11.2011 року по 28.03.2014 року, за результатами якої 04.04.2014 року складено акт №115/1-26-50-22-03-38008163.

В ході перевірки контролюючим органом виявлено, зокрема, порушення Позивачем вимог пп.44.1 ст.44, п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та встановлено відсутність надання послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.05.2013 року по 30.11.2013 року щодо придбання Позивачем послуг у постачальника ТОВ «Старксервіс» та наданням Позивачем послуг на адресу контрагентів-покупців не підтверджується.

25.04.2014 року контролюючим органом відносно Позивача прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0004042203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість позивачу в розмірі 801 500,00 грн, в т.ч. за основним платежем - 641 200,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 160 300,00 грн;

№0004032203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 761 425,00 грн, в т.ч. за основним платежем - 609 140,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 152 285,00 грн.

Вищевказаних висновків податковий орган дійшов на підставі даних акту Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва №1066/26-55-22-08/38292311 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Старксервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2012 по 28.02.2014», яким засвідчено неможливість встановлення місцезнаходження ТОВ «Старксервіс», ненадання первинних документів, що свідчить про відсутність взаєморозрахунків, руху активів.

Також в акті перевірки Відповідач посилався на ухвалений Шевченківським районним судом м.Києва 24 вересня 2013 року вирок у справі №761/22932/13-к, яким ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, оскільки зазначена особа зареєструвала на ім'я і за участі ОСОБА_4 ТОВ «Старксервіс», що дало змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність у формі «фіктивне підприємництво». Згідно протоколу допиту свідка від 02.04.2014 року директор товариства ОСОБА_5 не мав відношення до реєстрації даного товариства, яке створено за відсутності мети здійснення підприємницької діяльності.

Зазначене, на думку контролюючого органу, свідчить про нікчемність укладених між Позивачем та його контрагентом правочинів.

Так, між Позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено ряд договорів, а саме: №59 від 01.07.2013 року, №27 від 24.01.2013 року, №23 від 01.02.2013 року, №12 від 15.01.2013 року, №42 від 28.03.2013 року, №55 від 17.04.2013 року, №36 від 02.04.2013 року, №148 від 17.02.2012 року, №37 від 14.03.2013 року, №39 від 18.03.2013 року, предметом яких є надання маркетингових послуг, дослідження телевізійної аудиторії, моніторингу ефіру радіостанцій, телевізійних каналів.

Згідно п.44.1 ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно положень ст.198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами п.201.1 ст.201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну,

Положеннями п.201.10 ст.201 Кодексу закріплено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За визначенням ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.1.ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження виконання вищевказаних договорів в матеріалах справи містяться копії актів про надання послуг №1504 від 31.05.2013 року, №1505 від 31.05.2013 року, №1850 від 27.06.2013 року, №1851 від 27.06.2013 року, №2229 від 31.07.2013 року, №2546 від 30.08.2013 року, №2545 від 30.08.2013 року, №2544 від 30.08.2013 року, №2928 від 30.09.2013 року, №3186 від 31.10.2013 року, №3182 від 31.10.2013 року; податкових накладних №638 від 31.05.2013 року, №639 від 31.05.2013 року, №241 від 27.06.2013 року, №242 від 27.06.2013 року, №279 від 31.07.2013 року, №196 від 30.08.2013 року, №195 від 30.08.2013 року, №194 від 30.08.2013 року, №198 від 30.09.2013 року, №188 від 31.10.2013 року, №184 від 31.10.2013 року; платіжних доручень №198 від 13.08.2013 року, №321 від 11.10.2013 року, №256 від 10.09.2013 року, №255 від 10.09.2013 року, №254 від 10.09.2013 року, №364 від 10.06.2013 року, №363 від 11.11.2013 року, №366 від 12.06.2013 року, №141 від 10.07.2013 року, №142 від 10.07.2013 року, №364 від 10.06.2013 року; звіти, оформлені по результатам проведених досліджень.

Вказані документи належним чином оформлені, підтверджують реальність здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, а тому є первинними в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Представник апелянта в судовому засіданні вказав на те, що зауважень до оформлення первинних документів контролюючий орган немає.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідальність за сплату до бюджету грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість несе кожна конкретна особа - платник податку, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що посилання контролюючого органу на неможливість проведення зустрічної звірки, перевірки контрагента Позивача не є безумовним свідченням відсутності господарських операцій, оскільки такий висновок ґрунтується не на підставі аналізу і перевірки первинних документів. Самі ж заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних та інших бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, однак без фактичного вчинення таких дій, не можуть вважатися діями по проведенню зустрічної звірки.

Згідно ч.4 ст.72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, наявність вироку у кримінальній справі відносно посадової особи контрагента Позивача не є безумовною підставою для висновку про порушення Позивачем податкового законодавства, оскільки норма ст.72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої встановлено відповідний вирок. Тому обов»язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2014 року у справі №К/800/54849/13.

Крім того. постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року у справі №826/5015/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року, адміністративний позов ТОВ «Старксервіс» задоволено, зокрема, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва по оформленню результатів зустрічних звірок у формі акту від 03.04.2014 року №1066/26-55-22-08/38292311 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2012 року по 28.02.2014 року.

Судом під час розгляду вказаної справи встановлено, що у період з 01.11.2012 року по 28.02.2014 року директором даного товариства був ОСОБА_5, який жодним чином не причетний до обставин, встановлених вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к.

Будь-яких доказів у підтвердження наявності зв»язку порушень, допущених контрагентом Позивача, з формуванням Позивачем даних податкового обліку за наслідками господарських операцій з ТОВ «Старксервіс» в матеріалах справи не міститься.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Троян Н.М.

Костюк Л.О.

Ухвала складена в повному обсязі 28 листопада 2014 року.

.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.