Постанова

від 12.11.2014 по справі 826/16202/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/426

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2014 року 14:58 № 826/16202/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Тур Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКОМП СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за участі представників сторін:

представників позивача Матвійчук Д.В., Пустовіт А.С.,

представника відповідача Фокіна В.О.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12.11.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОКОМП СЕРВІС» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень від 23.06.2014 № 0008972213 та № 0008982213.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/16202/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 12.11.2014 представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу відповідача № 271 від 19.05.2014, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 34694129) з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету ПДВ та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ "Логос Сервіс" (код ЄДРПОУ 38105211) за період з 01.12.2012 по 31.12.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 30.05.2014 № 1126/22-13/34694129 (т. 1, арк. 16-24).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства (т. 1, арк. 33):

- п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми ПДВ в розмірі 75572,00 грн.;

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 58906,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 30.05.2014 № 1126/22-13/34694129 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 23.06.2014:

- № 0008982213, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 113358,00 грн., з якої: за основним платежем - 75572,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 37786,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 25);

- № 0008972213, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 88359,00 грн., з якої: за основним платежем - 58906,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 29453,00 грн. за платежем: податок на прибуток підприємств (т. 1, арк. 27).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали:

- постанова від 12.03.2014 (т. 1, арк. 19 (на звороті)-20), згідно якої слідчим управлінням фінансових розслідувань у ДПІ у Шевченківському районі Головного управління у м. Києві проводиться досудове розслідування кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Таким чином, досудовим розслідуванням встановлено, що невідомі особи з метою прикриття незаконної діяльності, вчинення фіктивного підприємництва, перебуваючи на території м. Києва, зареєстрували на підставних осіб ряд суб'єктів господарювання з ознаками «фіктивності», організували схему їх незаконної діяльності, серед яких ТОВ "Логос Сервіс" (код ЄДРПОУ 38105211).

Згідно акту перевірки встановлено, що будучи допитаним за обставинами справи гр. ОСОБА_4 (т. 2, арк. 52-57), який згідно реєстраційних даних був засновником та директором ТОВ "Логос Сервіс" повідомив, що реєстраційних документів не підписував, статут підприємства не розробляв та не підписував, розрахункових рахунків ТОВ "Логос Сервіс" (код ЄДРПОУ 38105211) в установах банку не відкривав, картки зі зразками підписів не підписував, документи фінансово-господарської діяльності (податкові, видаткові накладні, договори, контракти та інші документи) ТОВ "Логос Сервіс" не підписував. Заяви до ДПІ у Печерському районі Головного управління у м. Києві про видачу свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Логос Сервіс" не подавав. Громадянина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 не призначав та ніколи з ним знайомий не був. Податкову звітність ТОВ "Логос Сервіс" не складав та не підписував, печатку підприємства не отримував, довіреності кому-небудь і представництво ТОВ «Логос Сервіс» від свого імені не видавав.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що правочини здійснені між ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» та ТОВ "Логос Сервіс" мають ознаки нікчемності, а первинні документи не мають юридичної сили.

Однак, ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» не погоджується з висновками перевірки та прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями від 23.06.2014 № 0008982213 та № 0008972213, а тому звернулося з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» та ТОВ "Логос Сервіс" (виконавець), в особі директора ОСОБА_5 було укладено договір про надання послуг від 01.02.2013 № 3-02К (т. 1, арк. 29).

Згідно до умов даного договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного договору інформаційно-консультаційні послуги з наступних питань:

- підготовка документації, згідно тендерних пропозицій відкритих торгів державних закупівель;

- консультування з питань участі у відкритих торгах державних закупівель;

- питання з планування участі у відкритих торгах державних закупівель.

На підтвердження реальності господарської операції за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: акти здачі-прийняття робіт за підписом ОСОБА_5 від імені директора ТОВ "Логос Сервіс" та податкові накладні за підписом ОСОБА_5 від імені директора ТОВ "Логос Сервіс" (т. 1, арк. 30-33).

Крім цього, позивач надав суду докази щодо використання у власній господарській діяльності наданих контрагентом інформаційно-консультаційних послуг (т. 1, арк. 48-117).

Однак, із наданих доказів вбачається лише, що ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» брало участь у відкритих торгах з держаних закупівель та укладало договори щодо надання послуг, проте, жодним чином із наданих доказів не можливо встановити, що ТОВ "Логос Сервіс" надавало ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» інформаційно-консультаційні послуги для участі у відкритих торгах з держаних закупівель.

Таким чином, відсутні належні докази щодо надання працівниками ТОВ "Логос Сервіс" інформаційно-консультаційних послуг, оскільки, відсутні будь-які письмові звіти щодо наданих консультацій, відсутні проекти підготовленої документації для позивача, як і відсутній план щодо вирішення питань необхідних для участі у відкритих торгах державних закупівель.

У зв'язку з чим, із наданих позивачем доказів не можливо встановити реальність операції між ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» та ТОВ "Логос Сервіс".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт надання ТОВ "Логос Сервіс" інформаційно-консультаційних послуг.

Крім того, між ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» та ТОВ "Логос Сервіс" (підрядник), в особі директора ОСОБА_5 було укладено договір на надання робіт з обслуговування та ремонту комп'ютерної та офісної техніки від 01.02.2013 № 2-02К (т. 1, арк. 36-37).

Згідно до умов даного договору, підрядник зобов'язується за письмовим завданням замовника виконувати роботи та надавати послуги на умовах, викладених у договорі, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати виконувані роботи та надавані послуги, які зазначені в п. 1.2 договору.

На підтвердження реальності господарської операції за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: акти здачі-прийняття робіт за підписом ОСОБА_5 від імені директора ТОВ "Логос Сервіс" та податкові накладні за підписом ОСОБА_5 від імені директора ТОВ "Логос Сервіс" (т. 1, арк. 38-39).

Крім цього, позивач надав суду оборотно-сальдову відомість по рахунку: 10 щодо використання у власній господарській діяльності наданих контрагентом послуг щодо обслуговування оргтехніки (т. 1, арк. 116).

Однак, із наданих доказів вбачається лише, що у ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» наявна оргтехніка, проте, жодним чином із наданих доказів не можливо встановити, що ТОВ "Логос Сервіс" надавало ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» послуги щодо обслуговування відповідної оргтехніки.

Крім того, умовами договору визначено, що підрядник зобов'язується надавати послуги за письмовим завданням замовника, яке суду так і не було надано.

Таким чином, відсутні належні докази щодо надання працівниками ТОВ "Логос Сервіс" послуг щодо обслуговування оргтехніки.

У зв'язку з чим, із наданих позивачем доказів не можливо встановити реальність операції між ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» та ТОВ "Логос Сервіс".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт надання ТОВ "Логос Сервіс" послуг щодо обслуговування оргтехніки.

Крім того, між ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» та ТОВ "Логос Сервіс" (рекламіст), в особі директора ОСОБА_5 було укладено договір про надання рекламних послуг від 10.01.2013 № 1-Р (т. 1, арк. 40).

Згідно до умов даного договору, рекламодавець доручає, а рекламіст зобов'язується виконати роботи з рекламування послуг ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» шляхом надання послуг промоутерів з січня 2013 року по грудень 2013 року, обсяг: рекламні листівки у кількості 10000 шт. на місяць.

На підтвердження реальності господарської операції за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: додатки до договору, акти здачі-прийняття наданих послуг за підписом ОСОБА_5 від імені директора ТОВ "Логос Сервіс" та податкові накладні за підписом ОСОБА_5 від імені директора ТОВ "Логос Сервіс" (т. 1, арк. 41-47).

Крім цього, позивач надав суду зразок рекламної листівки, яку розповсюджували працівники/наймані особи ТОВ "Логос Сервіс", як доказ використання у власній господарській діяльності наданих контрагентом послуг промоутерів (т. 1, арк. 115).

Однак, із наданих доказів вбачається лише, що у ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» наявна рекламна листівка, проте, жодним чином не можливо встановити, що ТОВ "Логос Сервіс" надавало ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» послуги щодо обслуговування відповідної промоутерів щодо розповсюдження відповідної рекламної листівки.

Таким чином, відсутні належні докази щодо надання працівниками ТОВ "Логос Сервіс" послуг промоутерів.

У зв'язку з чим, із наданих позивачем доказів не можливо встановити реальність операції між ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» та ТОВ "Логос Сервіс".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт надання ТОВ "Логос Сервіс" послуг промоутерів.

Крім того, із витягу з ЄДР (т. 1, арк. 127-128) вбачається, що 30.09.2013 ТОВ "Логос Сервіс" було припинено за рішенням засновників, в той час встановлено, що засновником ТОВ "Логос Сервіс" був ОСОБА_4, а керівником ОСОБА_5.

Проте, суд звертає увагу позивача, що згідно протоколу допиту свідка встановлено, що будучи допитаним за обставинами справи гр. ОСОБА_4 повідомив, що реєстраційних документів не підписував, статут підприємства не розробляв та не підписував, розрахункових рахунків ТОВ "Логос Сервіс" (код ЄДРПОУ 38105211) в установах банку не відкривав, картки зі зразками підписів не підписував, документи фінансово-господарської діяльності (податкові, видаткові накладні, договори, контракти та інші документи) ТОВ "Логос Сервіс" не підписував. Заяви до ДПІ у Печерському районі Головного управління у м. Києві про видачу свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Логос Сервіс" не подавав. Громадянина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 не призначав та ніколи з ним знайомий не був. Податкову звітність ТОВ "Логос Сервіс" не складав та не підписував, печатку підприємства не отримував, довіреності кому-небудь і представництво ТОВ «Логос Сервіс» від свого імені не видавав.

Таким чином, вбачається, що гр. ОСОБА_4 не має жодного відношення до ТОВ "Логос Сервіс" та не уповноважував гр. ОСОБА_5 діяти від імені директора ТОВ "Логос Сервіс".

Відтак, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності повноважень у ОСОБА_5 підписувати договори та первинні документи від імені директора ТОВ "Логос Сервіс", оскільки, гр. ОСОБА_4, який є засновником даного товариства, спростовує своє відношення до ТОВ "Логос Сервіс" та до гр. ОСОБА_5.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту .

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом, оскільки, договори, акти та податкові накладні від імені директора ТОВ "Логос Сервіс" підписані гр. ОСОБА_5 , однак, в матеріалах справи відсутні докази, що дана особа мала повноваження підписувати первинні документи від імені директора ТОВ "Логос Сервіс", оскільки, засновник товариства спростовує своє відношення до ТОВ "Логос Сервіс".

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» та ТОВ "Логос Сервіс" не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з ТОВ "Логос Сервіс" договори та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Крім того, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість .

Відповідно до п. 16 Порядку № 1379, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця . Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:

відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

порушення порядку заповнення податкової накладної ;

податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Таким чином, суд погоджується з висновком державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, оскільки, сама лише наявність у ТОВ «АВТОКОМП СЕРВІС» податкових накладних та актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), виписаних від імені його контрагента не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення витрат до валових витрат позивача, пов'язаних із господарською діяльністю товариства.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат відповідача, а тому вони стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКОМП СЕРВІС» повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКОМП СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 34694129) решту суми судового збору у розмірі 3630,90 грн. (три тисячі шістсот тридцять грн. 90 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14 листопада 2014 року.