Постанова

від 20.11.2014 по справі 826/16945/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/457

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 листопада 2014 року 15:27 № 826/16945/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТЕХНОЛОГІЇ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за участі представників сторін:

представника позивача Шевчук В.А.,

представників відповідача Радчук В.С., Денисенко О.Е.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20.11.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТЕХНОЛОГІЇ» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 15 вересня 2014 року 0006952203 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) (код платежу 3014010100) на загальну суму шість тисяч чотириста дев'яносто чотири гривні нуль копійок та акт № 4601/26-56-22-03-/37037586 від 29 вересня 2014 року про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА-ТЕХНОЛОГІЇ" з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю "Анкомтех Сервис" за період з 01.10.2012 по 31.03.2013.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/16945/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 20.11.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог та просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу відповідача № 949 від 15.08.2014, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ОПТІМА-ТЕХНОЛОГІЇ» (код ЄДРПОУ 37037586) з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Анкомтех Сервис» (код ЄДРПОУ 38337980) за період з 01.10.2012 по 31.03.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 29.08.2014 № 4601/26-56-22-03-09/37037586 (т. 1, арк. 9-17).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства (т. 1, арк. 17):

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 5195,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 29.08.2014 № 4601/26-56-22-03-09/37037586 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 15.09.2014:

- № 0006952203, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 6494,00 грн., з якої: за основним платежем - 5195,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1299,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 30).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали:

- постанова старшого прокурора відділу, радника юстиції прокуратури Запорізької області, від 28.03.2014 про призначення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності TOВ «Оптіма-Технології» (код за ЄДРПОУ 37037586) по взаємовідносинам із ТОВ «Анкомтех Сервис» (код за ЄДРПОУ 37813549) за період діяльності з 01.10.2012 по 31.03.2013 (т. 1, арк. 13).

Згідно даної постанови, досудовим розслідуванням встановлено, що в період 2012 - 2013 років ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, за попередньою змовою між собою, повторно, створили ряд фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності серед яких - ТОВ «Анкомтех Сервис» (код за ЄДРПОУ 37813549). Вказаною групою осіб, ТОВ «Анкомтех Сервис» використовувався з метою безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат підприємствам - контрагентам, оскільки, ОСОБА_8 надав свій паспорт та перереєстрував на своє ім'я ТОВ «Анкомтех Сервис» на пропозицію ОСОБА_4, не усвідомлюючи власної ролі у злочинній схемі.

- Акти ДПІ у Жовтневому районі ГУ Міндоходів у Луганській обл.: 1) № 60 від 04.11.2013 року про результати перевірки з питань дотримання податкового законодавства, 2) від 25.06.2013 № 19/22/38337980 про відсутність здійснення господарських операцій ТОВ «Анкомтех Сервис» (код ЄДРПОУ 38337980) за період 01.01.2013 р. по 31.01.2013 р. (т. 1, арк. 13).

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що операції купівлі-продажу TOВ «Оптіма-Технології» не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки, відсутні докази фактичного відвантаження товарно-матеріальних цінностей, надання робіт (послуг) в адресу ТОВ «Оптіма-Технології» та правомірності формування витрат та податкового кредиту ТОВ «Оптіма-Технології», а тому придбані товари, роботи (послуги) ТОВ «Оптіма-Технології» не можуть бути відображені у складі податкового кредиту ТОВ «Оптіма-Технології».

Однак, ТОВ «Оптіма-Технології» не погоджується з висновками перевірки та прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 15.09.2014 № 0006952203, а тому звернулося з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім цього, правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «Оптима-Технології» (покупець) та ТОВ «Анкомтех Сервис» (продавець), в особі директора ОСОБА_8 було укладено ряд договорів купівлі-продажу, а саме:

- від 25.10.2012 (т. 1, арк. 18);

- від 02.11.2012 (т. 1, арк. 20);

- від 07.11.2012 (т. 1, арк. 21);

- від 22.01.2013 (т. 1, арк. 19).

Згідно до умов даних договорів, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар (Гідромотор ГПР-Ф-630,гідронасос 313.56; Гідроциліндр ГЦТ-1-3-17-1350; Гідромотор ГПР-Ф-630 - 2 шт.; Гідроциліндр ГЦТ-160.80.700.301 - 2 шт.), а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар.

Відповідно до п. 4.1 розділу 4 договорів, здача-приймання товару провадиться уповноваженими представниками покупця і продавця.

Крім того, згідно п. 4.3 розділу 4 договору, датою передачі вважається дата одержання товару на складі вантажоодержувача.

На підтвердження реальності господарської операції за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: виписки банку (т. 1, арк. 31-34), видаткові накладні за підписом невстановленої особи, яка отримала товар (т. 1, арк. 35-38), податкові накладні за підписом ОСОБА_8 (т. 1, арк. 50-55).

Проте, позивачем не було надано до суду докази транспортування товару, оскільки, згідно видаткових накладних склад ТОВ «Анкомтех Сервис» знаходився у м. Луганську, в той час як ТОВ «Оптима-Технології» знаходиться в м. Києві.

Крім цього, позивачем не надано докази, що товар від ТОВ «Анкомтех Сервис» отримала уповноважена особа ТОВ «Оптима-Технології», оскільки видаткові накладні від позивача містять лише підпис невстановленої особи без розшифровки підпису (ПІБ) та без зазначення посади і номеру та дату довіреності на особу, яка підписала накладні, як і не надано довіреність, виписану для отримання товару або витяг із журналу виданих довіреностей на товаристві.

Крім того, позивачем було надано суду оборотно-сальдові відомості (т. 1, арк. 39-40), акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (т. 1, арк. 41-49) та фотографії Гідроциліндра ГЦТ-160.80.700.301.00, Гідромотора ГПР-Ф-630, гідронасоса 313.56, Гідроциліндра ГЦТ-1-3-17-1350 (т. 1, арк. 56-61) з яких вбачається, що вище перелічені засоби були наявні у ТОВ «Оптима-Технології», однак, не можливо встановити, що ТОВ «Оптима-Технології» придбало даний товар саме у ТОВ «Анкомтех Сервис».

Крім іншого, як було встановлено судом, договори та податкові накладні від імені ТОВ «Анкомтех Сервис» підписані ОСОБА_8 .

Однак, суд звертає увагу позивача, що згідно постанови старшого прокурора відділу, радника юстиції прокуратури Запорізької області від 28.03.2014 досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 перереєстрував на своє ім'я ТОВ «Анкомтех Сервис» на пропозицію ОСОБА_4, не усвідомлюючи власної ролі у злочинній схемі.

Відтак, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт купівлі товару у ТОВ «Анкомтех Сервис».

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту .

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом, оскільки, договори та податкові накладні від імені директора ТОВ «Анкомтех Сервис» підписані ОСОБА_8 , який, згідно постанови старшого прокурора відділу, радника юстиції прокуратури Запорізької області від 28.03.2014 перереєстрував на своє ім'я ТОВ «Анкомтех Сервис» на пропозицію ОСОБА_4, після чого ОСОБА_4 заволодів печаткою та реєстраційними документами товариства та з використанням печатки, бланків, розрахункових рахунків безпідставно формував податковий кредит підприємствам - контрагентам (т. 1, арк. 13).

Відтак, ОСОБА_8 фінансово-господарської діяльності товариства не вів, оскільки, печатка та реєстраційні документи ТОВ «Анкомтех Сервис» знаходилися у ОСОБА_4

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ «Оптима-Технології» та ТОВ «Анкомтех Сервис» не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з ТОВ «Анкомтех Сервис» договори та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Крім того, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість .

Відповідно до п. 16 Порядку № 1379, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця . Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:

відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

порушення порядку заповнення податкової накладної ;

податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Таким чином, суд погоджується з висновком державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ, оскільки, сама лише наявність у ТОВ «Оптима-Технології» податкових накладних, виписаних від імені його контрагента не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, пов'язаних із господарською діяльністю товариства.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 15 вересня 2014 року 0006952203 не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування акта № 4601/26-56-22-03-/37037586 від 29 вересня 2014 року про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА-ТЕХНОЛОГІЇ" з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю "Анкомтех Сервис" за період з 01.10.2012 по 31.03.2013 суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 62.1.3 п.6.2.1 ст.62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Не є предметом документальної планової перевірки питання трансфертного ціноутворення, визначені статтею 39 цього Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як вбачається з акту перевірки, копія наказу від 15.08.2014 року № 949 була вручена директору ТОВ «Оптіма-Технології» Акімовій - Терновській М.П., та направлення від 15.08.2014 року № 913 пред'явлено для ознайомлення директору ТОВ «Оптіма-Технології» Акімовій - Терновській М.П.

Згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Суд звертає увагу позивача, що акт перевірки є службовим документом, у якому зафіксовано відповідні порушення податкового законодавства та який жодним чином не порушує прав та інтересів позивача.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 17КАС України, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства та матеріали справи, суд дійшов висновку, що акт перевірки від 29.08.2014 № 4601/26-56-22-03-09/37037586 не створює жодних юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення для позивача, а лише фіксує порушення норм чинного законодавства платника податків.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 29.08.2014 № 4601/26-56-22-03-09/37037586 не підлягає задоволенню.

Крім цього, суд звертає увагу позивача, що достатнім способом захисту порушених прав та інтересів, а також їх відновлення, є позовна вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 вересня 2014 року 0006952203, яке породжує підстави для зміни майнового стану ТОВ «Оптіма-Технології».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат відповідача, а тому вони стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТЕХНОЛОГІЇ» повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТЕХНОЛОГІЇ» (код ЄДРПОУ 37037586) решту суми судового збору у розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25 листопада 2014 року.