Постанова

від 18.11.2014 по справі 813/6756/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року № 813/6756/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кедик М.В.,

за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представника позивача Кунащук І.В.,

представника відповідача Слуцького Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного науково-виробничого підприємства «ЛВ Маркет» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

приватне науково-виробниче підприємства «ЛВ Маркет» (далі - позивач, ПНВП «ЛВ Маркет») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Личаківському районі м. Львова), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.08.2014 року № 0000412204.

В обґрунтування позовних вимог ПНВП «ЛВ Маркет» зазначає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 04.08.2014 № 293/22-04/31896724 про нереальність господарських операцій із ТОВ «Семикс» є безпідставними, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентом, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував. Вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідачем прийняте безпідставно, тому просить суд його скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, подала додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у запереченні. Зазначив, що позивачем не здійснювалися господарські операції з ТОВ «Семикс», а отже безпідставно сформовано податковий кредит за січень 2014 року, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно і підстав для його скасування немає, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, якими такі обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини справи.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова у період з 22.07.2014 по 28.07.2014 проведено позапланову виїзну перевірку ПНВП «ЛВ Маркет» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТОВ «Маштрейд» (ЄДРПОУ 37956799) за квітень 2012 року, з ПП «Компанія «Голд Мілд» (ЄДРПОУ 34061307) за вересень 2012 року, з ТОВ «Семикс» (ЄДРПОУ 38348306) за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг) або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), отриманих від вищезазначених контрагентів, про що 04.08.2014 складено акт № 293/22-04/31896724 (далі - акт перевірки).

Згідно акта перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну 8041 грн, у тому числі за січень 2014 року в сумі 8041 грн по взаєморозрахунках з ТОВ «Семикс».

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 16.11.2011 виставлено податкове повідомлення-рішення № 0000412204 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1051,00 грн (основний платіж - 8041 грн, штрафна (фінансова) санкція - 2010 грн).

Вказані у акті порушення ґрунтуються на висновках податкового органу про порушення ПНВП «ЛВ Маркет» податкового законодавства в частині господарських відносин з ТОВ «Семикс» на підставі того, що згідно з даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту станом на 04.08.2014 існує розбіжність податкового кредиту.

Не погодившись із винесеним повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1 - 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій із ТОВ «Семикс» позивачем долучено до матеріалів справи первинні документи бухгалтерського обліку.

Дослідивши долучені до справи письмові докази, суд встановив наступні обставини щодо формування податкового кредиту та взаємовідносин позивача з ТОВ «Семикс».

Між ПНВП «ЛВ Маркет» та ТОВ «Семикс» укладено договір купівлі-продажу (поставки) товару від 09.01.2014 № 4102, предметом якого є продаж електромонтажної продукції.

Відповідно до п. 2.1 договору поставка продукції здійснюється Продавцем на підставі погодженої сторонами Специфікації, у які вказується кількість та номенклатура продукції, що замовляється.

Відповідно до Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу (поставки) від 09.01.2014 № 4102, сторони погодили продаж (поставку) товару: провід ПВ - 3 25 (КМ) та провід ПВ - 3 25 (КМ) на суму 48246,00 грн. Згідно з п. 2 Специфікації № 1 поставка здійснюється на склад Покупця Продавцем за власний рахунок.

На підставі видаткової накладної від 09.01.2014 № РН-4011 ТОВ «Семикс» здійснило поставку товару: провід ПВ - 3 25 (КМ) та провід ПВ - 3 25 (КМ) на суму 48246,00 грн, у тому числі ПДВ 8041,00 грн.

На зазначену продукцію ТОВ «Семикс» виписало позивачу податкову накладну № від 09.01.2014 4011 та надало сертифікат відповідності, зареєстрований за № UA1.032.0186095-11 дійсний з 09.12.2011 до 17.05.2015.

Оплату придбаного товару позивач здійснив відповідно до банківської виписки від 30.01.2014.

На підтвердження факту поставки товару позивачем також надано товарно-транспортну накладну від 09.01.2014 № 000001.

Отже, матеріалами справи підтверджується укладення господарського договору між ПНВП «ЛВ Маркет» та ТОВ «Семикс», факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, в доведення отримання відповідачем зазначених первинних документів з питань взаємовідносин з ТОВ «Семикс», ще до початку перевірки, позивачем надано:

- запит ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 14.04.2014 № 5123/10/22-04 про надання пояснень та їх документальних підтверджень;

- відповідь ПНВП «ЛВ Маркет» від 06.05.2014 № 35 з додатками: договір від 09.01.2014, додаток до договору (специфікація), видаткова та товаро-транспортна накладні, податкова накладна, банківська виписка;

- повідомлення про вручення відповідачу відповіді ПНВП «ЛВ Маркет» від 06.05.2014 № 35.

Дослідивши Акт перевірки, суд приходить до висновку, що викладені в ньому обставини порушень позивачем податкового законодавства сформовані не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, а на підставі аналізу акта іншого податкового органу. Висновки Акта перевірки зводяться лише до констатації тверджень, що господарські операції ПНВП «ЛВ Маркет» не мали реального товарного характеру. Підставою для таких висновків став акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів України у м. Києві від 03.04.2014 року № 1012/26-55-22-07/38348306 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Семикс» (код ЄДРПОУ 38348306).

При цьому, суд звертає увагу, що вказаним актом не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем, а встановлено виключно неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Семикс». Окрім того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити жодних висновків про господарські операції, оскільки таким актом лише документується факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій між ПНВП «ЛВ Маркет» та ТОВ «Семикс» суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме документам первинного бухгалтерського обліку.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами, а правомірність виставленого податкового повідомлення-рішення відповідач не довів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Суд присуджує з Державного бюджету України, відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 19.08.2014 року № 0000412204.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного науково-виробничого підприємства «ЛВ Маркет» (м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 176, ЄДРПОУ 31896724) 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.

Постанова у повному обсязі складена 24.11.2014 року.