Ухвала

від 26.01.2015 по справі 813/6756/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 р. Справа № 876/11409/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі №813/6756/14 за позовом Приватного науково-виробничого підприємства «ЛВ Маркет» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

02.10.2014р. Приватне науково-виробниче підприємство «ЛВ Маркет» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ), просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.08.2014р. №0000412204.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014р. позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ДПІ подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2014р. та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що фактичного постачання товару за договором про купівлю електромонтажної продукції №4102 від 09.01.2014р., укладеного між позивачем та ТзОВ «Семикс» не було, оскільки актом ДПІ у Печерському районі м.Києва від 03.04.2014р. встановлено відсутність у ТзОВ «Семикс» складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, трудових ресурсів. При цьому вбачається проведення ТзОВ «Семикс» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання. Також, судом не враховано висновки почеркознавчих експертиз, якими встановлено, що підпис від імені директора ТзОВ «Семикс» в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації, утворених шляхом застосування нової юридичної особи, протоколі загальних зборів учасників вказаного Товариства від 10.03.2014р., статуті Товариства виконано різними особами. Враховуючи вказане, реалізація товарів не відбулась, а правочини, укладені між позивачем та ТзОВ «Семикс» є безтоварними по ланцюгу до вигодо набувача.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі. Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи, що у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Приватне науково-виробниче підприємство ЛВ «Маркет» зареєстровано 12.03.2002р., взято на облік в органах державної податкової служби 08.04.2002р., перебуває на обліку в ДПІ. Основним видом економічної діяльності Підприємством є оптова торгівля іншими машинами й устаткування.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТзОВ «МАШТРЕЙД» за квітень 2012 року, з ПП «КОМПАНІЯ «ГОЛД МІЛД» за вересень 2012 року, з ТзОВ «Семикс» за період з 01.01.2014р. по 28.02.2014р. та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), отриманих від вищевказаних контрагентів, за результатом якої складено Акт від 04.08.2014р. №293/22-04/31896724, відповідно до висновку якого перевіркою встановлено порушення Підприємством, зокрема, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі-ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит за січень 2014 року на загальну суму 8 041,00 грн. по взаєморозрахунках з ТзОВ «Семикс».

За результатами перевірки на підставі Акта ДПІ 19.08.2014р. винесено податкове повідомлення-рішення №0000412204 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 10 051,00 грн. (основний платіж - 8 041,00грн., штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 2 010,00 грн.), з чим не погодилось Підприємство, звернувшись з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суду виходить з наступного.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за № 168/704.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Факт здійснення господарської операції Підприємством та його контрагентом ТзОВ «Семикс» підтверджується наявним в матеріалах справи Договором купівлі-продажу (поставки) товару №4102 від 09.01.2014р., видатковою накладною №РН-4011 від 09.01.2014р., податковою накладною №4011 від 09.01.2014р., товарно-транспортною накладною №ЛВ 000001 від 09.01.2014р.(а.с.51-55).

Предметом укладеного між Підприємством та ТзОВ «Семикс» договору купівлі-продажу (поставки) товару є електромонтажна продукція, відповідно до п. 2.1 якого поставка продукції здійснюється Продавцем на підставі погодженої сторонами Специфікації, у які вказується кількість та номенклатура продукції, що замовляється.

Відповідно до Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу (поставки) від 09.01.2014р. № 4102, сторони погодили продаж (поставку) товару: провід ПВ - 3 25 (КМ) та провід ПВ - 3 25 (КМ) на суму 48 246,00 грн. Згідно з п. 2 Специфікації № 1 поставка здійснюється на склад Покупця Продавцем за власний рахунок.

На виконання умов вказаного договору ТзОВ «Семикс» виписано видаткову накладну №РН-4011 від 09.01.2014р. та податкову накладну №4011 від 09.01.2014р. Оплату товару Підприємство здійснило відповідно до банківської виписки від 30.01.2014р. Також, на підтвердження якості поставленого товару, надано Сертифікат відповідності, зареєстрований за № UA1.032.0186095-11, дійсний з 09.12.2011р. до 17.05.2015р.

Висновки ДПІ, що господарські операції не носили реального характеру ґрунтуються на висновках Акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №1012/26-55-22-07/38348306 від 03.04.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Семикс», щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.01.2014р. по 28.02.2014р.»

У вказаному Акті встановлено, що на момент проведення звірки до ЄДР внесено запис про процедуру припинення діяльності Товариства. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). При цьому, первинні бухгалтерські та податкові документи при перевірці ТзОВ «Семикс» не надавались.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий Акт як доказ у справі судом не може братися до уваги, оскільки він не спростовує реальність господарських операцій, оскільки ним зафіксовано неможливість проведення зустрічної перевірки, а проведений аналіз господарської діяльності ТзОВ «Семикс» та його контрагентів не узгоджується з повноваженнями податкового органу по факту неможливості проведення зустрічної перевірки. Висновки безтоварності можуть бути зроблені лише на підставі аналізу первинних документів, що не дотримано.

Слід зауважити, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок господарюючого суб'єкта не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства, тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася. Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки. Окрім того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити жодних висновків про господарські операції, оскільки таким актом лише документується факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Даючи узагальнюючу правову оцінку наведеним доказам, колегія суддів зауважує, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з ПДВ є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам чинного законодавства. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданої господарської операції і підтверджувати обізнаність позивача про можливе сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента.

Колегією суддів також взято до уваги, що спірна господарська операція в судовому порядку недійсною не визнавалась, що дає підстави вважати, що така мала реальний характер.

Слід зауважити, що висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом чи третіми особами вимог закону.

Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Також згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦКУ, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Актом перевірки не підтверджено, що на момент здійснення господарських операцій контрагент Товариства не знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також що у нього не було Свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Товар, який був предметом правочинів, не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Аналізуючи чинне законодавство та встановлені обставини у справі колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте без дотримання вимог чинного законодавства, практики Європейського Суду з прав людини та принципів, передбачених ст..2 КАС України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі №813/6756/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А.Пліш

Повний текс Ухвали виготовлено 31.01.2015р.