Ухвала

від 13.11.2014 по справі 826/6210/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6210/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

13 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ден» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Приватне підприємство «Ден» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000021501 та № 0000011501 від 10.01.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2014 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Ден» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість заявлених у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за лютий 2013 року, за результатами якої складено акт від 19.12.2013 року № 371/15-01-50/31246688.

Висновки акту перевірки слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 10.01.2014 року:

№ 0000021501, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 106 507,00 грн., та штрафна санкція у розмірі 26 626,75 грн.;

№ 0000011501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 749 993,00 грн., та штрафна санкція у розмірі 187 498,25 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Позивачем було подано декларацію з податку на додану вартість за лютий 2013 року, в якій у рядку 23 «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню» зазначено суму у розмірі 749 993,00 грн.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у позивача відсутнє право на зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2013 року, у зв'язку з придбанням товарів у ПП «Торгтех Групп» на загальну суму ПДВ 856 500, 00 грн. не в межах господарської діяльності.

На спростування вказаних тверджень апелянта та підтримуючи позиції суду першої інстанції щодо їх необґрунтованості апеляційна інстанція зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що ПП «Торгтех Групп» як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент вирішення справи є належним чином зареєстрованими в державних органах та постановлені на облік в органах статистики та органах доходів і зборів. При цьому основним видом діяльності вказаного підприємства є неспеціалізована оптова торгівля.

На підставі належним чином оформлених первинних документів: податкових накладних та видаткових накладних, позивачем було придбано у даного контрагента господарські товари, а саме вішалки для одягу, труби пластмасові, тканини, комплекти меблів, ножиці господарські по металу тощо на загальну суму податку на додану вартість 856 500 грн..

За ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

За таких обставин колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та ПП «Торгтех Групп», виконувались сторонами у повному обсязі.

Так, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, що товар, придбаний у ПП «Торгтех Групп» не знаходиться на складському приміщенні, яке орендує позивач.

Натомість, 11 березня 2013 року між ПП «Ден» (комітент) та ТОВ «ТБ «Амстор» (комісіонер) було укладено договір про надання продукції під реалізацію № 11/03/13, за умовами якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента здійснити в інтересах останнього угоди по продажу товару, перелік і ціна якого визначається в акті прийому-передачі. Комісіонер повинен за обумовлену цим договором винагороду продавати від свого імені цей товар протягом строку цього договору.

На виконання умов договору сторонами було підписано акт прийому-передачі, в якому визначено перелік, кількість, асортимент та ціни товару.

Отже, ПП «Ден» було придбано товар з метою його подальшої реалізації, тобто використано у власній господарській діяльності.

За ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 57 ЗУ «Про господарські товариства» визначено, що установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення та статут суб'єкта господарювання.

У відповідності до розділу 5 Статуту ПП «Ден» підприємство створюється з метою ведення підприємницької діяльності для отримання прибутку. Окрім того, п. 5.2 розділу 5 Статуту визначено види економічної діяльності, якими може займатися підприємство. Колегія суддів звертає особливу увагу , що відповідно до даного переліку позивач може здійснювати, зокрема діяльність у сфері торгівлі.

Згідно Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року № 457, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою системи національних класифікаторів. Основний принцип КВЕД полягає в об'єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів та послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи, а основним призначенням КВЕД є визначення та кодування основного та другорядних видів економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює сам по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий. Код виду діяльності не обов'язково є достатнім критерієм для укладення правочинів в межах основного виду економічної діяльності.

Крім того, спільним листом Державної реєстраційної Служби України № 72-7-25-12, Державної податкової служби України № 1006/5/1-1216, Державної служби статистики України № 14/4-12/47, Пенсійного фонду України № 1670/05-10 від 24.01.2012 року роз'яснено, що КВЕД використовується лише для представлення та аналізу статистичної, фінансової, митної, податкової, банківської та іншої економічної інформації, а також у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Наведене вище повністю спростовує доводи апелянта, що відповідно до виду економічної діяльності ПП «Ден» мали право здійснювати лише інші види діяльності з прибирання, оскільки жодним нормативним актом не передбачено, що підприємство не має право здійснювати інші види економічної діяльності (наприклад, як в даному випадку - торгівлі).

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, доводи апелянта щодо безтоварності господарських правовідносин не підтверджені відповідними доказами.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятих спірних повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 20.11.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.