Постанова

від 18.11.2014 по справі 911/3226/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2014 р. Справа№ 911/3226/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Шевченка Е.О.

Синиці О.Ф.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2»

на рішення Господарського суду Київської області

від 15.09.2014 року

у справі № 911/3226/14 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартин Укр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2»

про стягнення 63 572,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.09.2014 року по справі № 911/3226/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартин Укр» 59 204,88 грн. основної заборгованості, 1 479,30 грн. пені та 1 744,00 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Край-2» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2014 року по справі № 911/3226/14 скасувати в частині стягнення 59 204,88 грн. основного боргу та 1 479,30 грн. пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 року по справі № 911/3226/14 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2014 року.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, будь-яких клопотань з цього приводу суду не надали.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з абз. 1 п. 3.9.2 вищезазначеної постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 року про прийняття апеляційної скарги до провадження надсилалась сторонам за адресами вказаними у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції по даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 18.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мартин Укр» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки № 2041 (далі - Договір).

За умовами Договору, постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця (Додаток № 1 «Бланк замовлення») та товаросупровідною документацією.

Відповідно до п. 2.1. Договору, постачальник повинен поставляти товари вчасно, до відповідного філіалу представництва, магазину покупця, який вказаний у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням, Договором та законодавством.

Відповідно до п. 2.7 Договору право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від позивача до відповідача з моменту, коли товари поставлено відповідачу вивантаженим на приймальну платформу магазину, і сторони підписали накладну, що засвідчує те, що товари були отримані відповідачем.

Згідно з п. 2.9 Договору позивач буде вважатися таким, який виконав зобов'язання поставки товару, якщо він поставив товари в магазин, зазначений у замовлені відповідача, із усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором, і якщо внаслідок прийняття було встановлено, що товари повністю відповідають вимогам, передбаченим законодавством України, умовам замовлення відповідача та цьому договору.

Згідно з п. 3.1 Договору позивач поставляє, а відповідач оплачує товари за цінами, зазначеними у прас-листі, затвердженому сторонами.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що відповідач здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок позивача, зазначений у ст. 9 цього договору, протягом терміну платежу зазначеного у п. 1.1 додатку № 3 «Спеціальні умови», за умови, що сума платежу не менше 50, 00 грн., та що позивач надасть належним чином оформленні рахунки та накладні на адресу відповідача, яка вказана у ст. 9. Якщо позивач не надасть рахунки та накладні вчасно, відповідач має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні документів. Відповідач зобов'язаний попередити позивача про недоліки у одержаних рахунках-фактурах та/чи накладних. Платіжне зобов'язання вважається виконаним відповідачем після списання коштів з його банківського рахунку.

Пунктом 1.1. Додатку № 3 до Договору поставки № 2041 від 18.06.2013 року передбачено, що покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах покупця протягом 10 банківських днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкції покупця) на адресу покупця, яка вказана в статті 9 Договору, протягом не більше ніж 7 днів з дня поставки. Якщо у постачальника є борги по документам, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки наданих документів.

Пунктом 8.1 Договору визначено, що він укладений строком до 31 грудня 2014 року. Строк дії цього договору автоматично подовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж на 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання умов Договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 90 347,58 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, підписаними та скріпленими печатками обох сторін, копії яких наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що відповідачем була здійснена лише часткова оплата вартості поставленого товару на суму 28 000,00 грн., повернуто частину поставленого товару на суму 343,20 грн., а також те, що між позивачем та відповідачем було проведено залік зустрічних однорідних вимог (по заборгованостям, що сформувались за надання маркетингових послуг, згідно п. 3.3. Договору та п. 1.1. Додатку № 3 «Спеціальні умови») на загальну суму 2 800,00 грн., станом на 01.06.2014 року вартість прийнятого не неоплаченого відповідачем товару склала 59 204,38 грн.

У порядку досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлялися претензії з вимогою оплатити поставлений товар від 31.03.2014 р. № 20 та від 16.05.2014 р. № 27, які залишені відповідачем без відповіді та належного реагування.

Зважаючи на вищенаведене, позивач, звертаючись до суду першої інстанції, просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 59 204,38 грн. та 4 368,15 грн. пені.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було частково задоволено позовні вимоги, а саме, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартин Укр» 59 204,88 грн. заборгованості за поставлений товар та 1 479,30 грн. пені.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Край-2», не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк оплати за поставлений товар настав, оскільки Товариству з обмеженою відповідальністю «Край-2» не надано рахунки для оплати оскаржуваної суми заборгованості за поставлений товар.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями скаржника, зважаючи на наступне.

У своєму відзиву на позовну заяву, що міститься в матеріалах справи, відповідач не заперечує факт отримання товару від позивача, однак заперечує проти задоволення позову, у зв'язку з ненаданням позивачем рахунків на оплату товару, що на його думку є простроченням кредитора.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Слід зазначити, що рахунок-фактура - є документом (не первинним), який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку-фактури не є умовою в розумінні ст. 212 ЦК України, що може перешкодити оплаті товару та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність чи відсутність рахунку-фактури або доказів його виставлення не звільняє відповідача від обов'язку сплатити заборгованість за отриманий товар.

Крім того, у п. 3.3 Договору умовою оплати поставленої продукції окрім рахунків-фактур також є наявність накладних (первинний документ), підпис яких зі сторони відповідача свідчить про перехід до нього права власності на товар (п. 2.7 Договору), а отже і виникнення обов'язку щодо оплати товару.

Таким чином, відповідачем не вказано ґрунтованих підстав, які б звільняли його від сплати решти поставленого товару.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 59 204,38 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 368,15 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.8. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Враховуючи наявність заборгованості, вірний період нарахування, провівши повторний арифметичний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про часткове задоволення розміру пені, а саме за період з 24.05.2014 року по 10.07.2014 року у розмір 1 479,30 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 59 204,88 грн. заборгованості за договором поставки від 18.06.2013 року № 2041 та 1 479,30 грн. пені.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2014 року по справі № 911/3226/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Край-2» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2014 року по справі № 911/3226/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 911/3226/14 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді Е.О. Шевченко

О.Ф. Синиця

Повний текст рішення складено 24.11.2014 року.