Постанова

від 24.11.2014 по справі 911/2788/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа№ 911/2788/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Шевченка Е.О.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Воронов П.О. - директор;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Будтехносервіс"

на рішення господарського суду Київської області від 12.09.2014

у справі № 911/2788/14 (суддя: Третьякова О.О.)

за позовом Приватного підприємства "Техновент-систем"

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Будтехносервіс"

про стягнення 33988,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 12.09.2014 у справі № 911/2788/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Будтехносервіс" на користь Приватного підприємства "Техновент-систем" 29821,61 грн. основного боргу, 399,53 грн. 3% річних, 3131,27 грн. інфляційних втрат та 1793,83 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Будтехносервіс" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 12.09.2014 у справі № 911/2788/14 в частині стягнення інфляційних втрат і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути інфляційні втрати в розмірі 3101,44 грн.

Скарга мотивована тим, що господарським судом Київської області не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 прийнято до провадження справу № 911/2788/14. Розгляд апеляційної скарги призначений на 24.11.2014.

24.11.2014 скаржник в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ч. 1 ст. 69 ГПК України).

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника скаржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

24.11.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду Київської області від 12.09.2014 у справі № 911/2788/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками видатковими накладними №РН-0000040 від 15.08.2013, №РН-0000050 від 06.09.2013, рахунками-фактурами №СФ-0000071 від 07.08.2013, №СФ-0000087 від 27.08.2013, що в період з серпня 2013 року по вересень 2013 року на підставі усної домовленості між сторонами, позивач поставив відповідачу товар (фасонні елементи та повітроводи) на загальну суму 29821,61 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, позивач отримав підтвердження укладення Договору шляхом прийняття відповідачем товару, що підтверджується довіреностями на отримання матеріальних цінностей №1170 від 09.08.2013, №1387 від 06.09.2013.

До того ж, відповідач не мав зауважень щодо кількості та якості отриманого товару, так-як видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається та підтверджується банківською довідкою, що скаржник лише частково сплатив за отриманий товар, в зв'язку з чим у нього наявна заборгованість в розмірі 29821,61 грн.

Керуючись положеннями ч.2 ст.530 та ст.253 ЦК України позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. №26 від 12.12.2013 про сплату заборгованості до 20.12.2013.

Заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 29821,61 грн. підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 25.07.2014 за період з 07.08.2013 по 25.07.2014, що підписаний сторонами та скріплений їх печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Суд відмічає, що накладні які наявні в матеріалах справи відповідають вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджують отримання скаржником товару на підставі договору.

До того ж, накладні підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та застережень.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар, а часткова оплата скаржником, за поставлений товар свідчить, про його схвалення договору та визнання заборгованості.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 683,31 грн. 3% річних та 3483,16 грн. інфляційних втрат.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд встановив, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат здійснений позивачем не вірно, оскільки при нарахуванні заявлених до стягнення сум останнім не було враховано, що прострочка оплати вартості товару розпочалась з 20.12.2013, в зв'язку з чим зробив власні перерахунки.

Проаналізувавши власні перерахунки 3% річних та інфляційних втрат суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача лише частково, а саме в розмірі: 99,53 грн 3% річних та 3131,27 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 12.09.2014 у справі № 911/2788/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Будтехносервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 12.09.2014 у справі № 911/2788/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/2788/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Е.О. Шевченко

Б.О. Ткаченко