Ухвала

від 25.11.2014 по справі 826/3735/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3735/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

25 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Кобаля І.М., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Рудюка В.В., представника відповідача - Гамарецького Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Білдінг» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Білдінг» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Білдінг» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2013 №0007402204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Білдінг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю «РІП» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 22.07.2013 №60/16-10/34617259, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.3 та 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 260 031,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.11.2013 №0007402204, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 284 095,00 грн., у тому числі: 260 031,00 грн. - основний платіж, 24 064,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «РІП», а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в свою чергу, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стосовно доводів позивача про відсутність правових підстав для проведення позапланової невиїзної перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно з пп. 78.1.1, 78.1.2, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом; платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, з акту перевірки від 22.07.2013 №60/16-10/34617259 вбачається, що засновник товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Білдінг» ОСОБА_5 по телефону повідомив відповідача, що перебуває за кордоном, а на всі питання стосовно перевірки має відповісти ОСОБА_6 - начальник юридичного відділу товариства. Згідно акту від 02.07.2013 №27/16-10/34617259 ОСОБА_6 відмовився отримати копію наказу та ознайомлюватись з направленням на перевірку.

Таким чином, колегія суддів вважає встановленим той факт, що відповідачем виконано умови проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що передбачені ст. 81 ПК України.

Крім того, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Смарт Білдінг» (замовник) та ТОВ «РІП» (проектувальник, підрядник, виконавець) укладено договори:

- від 24.03.2011 №0311/5, від 15.05.2011 №1505/6, відповідно до яких проектувальник зобов'язується виконати проектні роботи на визначеній договорами стадії та об'єктах;

- від 10.05.2011 №0511/5, від 05.04.2011 №0411/2, від 10.06.2011 №0611/14, від 01.07.2011 №0711/1, відповідно до яких замовник замовляє роботи, приймає закінчені роботи і здійснює розрахунки за них, а підрядник відповідає за виконання всього комплексу робіт, передбачений договорами, передає замовнику і забезпечує координацію діяльності субпідрядників, на визначених договорами об'єктах;

- від 10.05.2011 №0511/4, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з монтажу кабельної мережі на об'єктах замовника, відповідно до специфікацій, приведених в додатках №1, №2, що є невід'ємними частинами договору.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «РІП» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: копії договорів, специфікацій (як додатків до договору); довідок про вартість виконаних робіт; актів приймання виконаних робіт; протоколів погодження про договірну ціну на виконання проектних робіт; податкових накладних; виписок з банківських рахунків.

Проте, матеріали справи не містять дозволів на виконання будівельних робіт, проектної документації, доказів щодо її погодження у встановленому відповідно до умов договору порядку.

Разом з тим, відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, посилається на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 12.10.2012 в кримінальній справі №2610/18145/2012, відповідно до якого засновника товариства з обмеженою відповідальністю «РІП» ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочинів передбачених частиною першою статті 205, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (трьох) років, проте на підставі статті 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням та з іспитовим строком 1 (один) рік.

Зі змісту вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 12.10.2012 в кримінальній справі №2610/18145/2012 вбачається, що судом встановлений факт створення ОСОБА_4 товариства з обмежено відповідальністю «РІП» без мети здійснення господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ «РІП» та позивачем не спричиняють реального настання правових наслідків.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Так, згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як зазначено в Постанові Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як підтверджується матеріалами справи, засновник ТОВ «РІП» ОСОБА_4, від імені якого підписані первинні документи, їх не підписував.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. ОСОБА_4, а іншою особою, при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «РІП» представляли неуповноважені особи.

Отже, з урахуванням того, що засновник ТОВ «РІП» ОСОБА_4 не здійснював господарську діяльність від імені вказаного підприємства та відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Білдінг» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді: М.І. Кобаль

І.В. Федотов

Ухвалу в повному тексті виготовлено 01.12.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Кобаль М.І.

Федотов І.В.