Ухвала

від 26.11.2014 по справі 2а-1670/2375/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/800/11690/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Васильченко Н.В., Шведа Е.Ю., при секретарі: Головко О.В., за участю: представника відповідача Васильченка К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі: Полтавського міського центру зайнятості на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2012 року у справі за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі: Полтавського міського центру зайнятості до Полтавського регіонального управління водних ресурсів про стягнення штрафу, - в с т а н о в и л а: Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі: Полтавського міського центру зайнятості звернувся до суду з позовом до Полтавського регіонального управління водних ресурсів про стягнення штрафу.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з Полтавського регіонального управління водних ресурсів на користь Полтавського міського центру зайнятості штраф у розмірі 18 858 (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 77 коп.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2012 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням апеляційного суду, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі: Полтавського міського центру зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що 20 жовтня 2011 року інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Полтавського обласного центру зайнятості проведена перевірка Полтавського регіонального управління водних ресурсів з питань додержання

вимог законодавства України про зайнятість населення за період з січня 2010 року

по 20 жовтня 2011 року, за результатами якої складено акт № 140.

Зазначеною перевіркою встановлено, що протягом 2010 року відповідно до наказу Полтавського регіонального управління водних ресурсів від 06 липня 2010 року №11/0 фактично вивільнено одного працівника - ОСОБА_6 з посади інженера - гідролога. При цьому звіт за формою 4-ПН «Про фактичне вивільнення працівників» до Полтавського міського центру зайнятості не надходив, чим порушено вимоги пункту 5

статті 20 Закону України «Про зайнятість населення».

Полтавським обласним центром зайнятості запропоновано начальнику Полтавського регіонального управління водних ресурсів в місячний термін добровільно перерахувати штраф у розмірі 18 858,77 грн.

З метою стягнення з відповідача несплаченої суми штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини 5 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.

У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року

№ 420 було затверджено форму звітності № 4-ПН «Звіт про фактичне вивільнення працівників» та інструкцію щодо його заповнення.

Форму звітності № 4-ПН «Звіт про фактичне вивільнення працівників» підприємства, установи, організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності, подають до центрів зайнятості за місцем своєї реєстрації як платників страхових внесків з метою інформування про фактичне вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням. Дана форма звітності подається у десятиденний термін після фактичного вивільнення працівників.

Так, судами встановлено, що дані про надходження звіту за формою 4-ПН «Про фактичне вивільнення працівників» до Полтавського міського центру зайнятості відсутні.

При цьому в матеріалах справи наявні копії журналу вихідної кореспонденції та звіт про фактичне вивільнення працівників станом на 09 липня 2010 року з вихідним штампом Полтавського регіонального управління водних ресурсів від 14 липня 2010 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що наведені документи не є належними доказами повідомлення позивача про факт вивільнення працівника, а апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, послався на ті обставини, що обмежень щодо способу подання роботодавцем вищезазначених форм звітності поштою або особисто законом не передбачено.

Разом з тим, судами не встановлено, чи подавався відповідачем, і в який саме спосіб звіт про фактичне вивільнення працівників, не перевірено, чи дотримано порядок направлення зазначеного звіту, що є належним підтвердженням подання такого звіту, які мають бути дії працівників пошти щодо реєстрації кореспонденції в разі надсилання його поштовим зв'язком.

Наведені обставини мають важливе значення для правильного вирішення справи, без з'ясування яких неможливо постановити обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судами неповно з'ясовані обставини справи, - а тому постановлені рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, та постановленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі: Полтавського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2012 року у справі - скасувати.

Справу за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі: Полтавського міського центру зайнятості до Полтавського регіонального управління водних ресурсів про стягнення штрафу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: