Постанова

від 26.11.2014 по справі 907/547/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2014 р. Справа № 907/547/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Гриців В.М.,

Давид Л.Л.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ» б/н від 27.10.2014 р. (вх. № 01-05/5087/14 від 03.11.2014 р.),

на рішення господарського суду Закарпатської області від 15 жовтня 2014 року

у справі № 907/547/14 (суддя Пригара Л.І.),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт» (90130, село Ільниця, Іршавського району, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 00176265),

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ» (90130, село Ільниця, Іршавського району, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 38056421),

Про визнання Договору оренди обладнання від 12.11.2012 р. недійсним та стягнення судового збору.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув,

від позивача: Клюца С.О. - п/к за довіреністю № 128 від 27.10.2014 р.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представник позивача, який прибув в судове засідання, подав письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 03.11.2014 р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням В. о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 907/547/14 господарського суду Закарпатської області введено суддів - Галушко Н.А. та Г.В.Орищин.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ» від 27.10.2014 р. (вх. № 01-05/5087/14 від 03.11.2014 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 26.11.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою. (а. с. 176-179).

Розпорядженням В. о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 р. у склад колегії для розгляду даної справи № 907/547/14 господарського суду Закарпатської області, замість суддів Галушко Н.А. та Орищин Г.В. (перебування у відпустці) введено суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

В судове засідання, яке відбулось 26.11.2014 р., представник Апелянта/відповідача не прибув, про причини не прибуття не повідомив, поштова кореспонденція з повідомленням про вручення поштового відправлення, яка надсилалась на адресу Апелянта/відповідача (п. і. 90130, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Ільниця, вул. Радянська, буд. 75) повернулась без вручення адресату з поштовою відміткою: «За місцем обслуговування не існує» (а. с. 177-179).

Як вбачається з апеляційної скарги, Апелянт/відповідач просить рішення господарського суду Закарпатської області від 15.10.2014 р. по справі № 907/547/14 скасувати. Прийняти нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання прибув, через канцелярію суду подав письмові пояснення б/н від 20.11.2014 р. (вх. № 01-04/7032/14 від 26.11.2014 р.) у справі № 907/547/14, просить залишити рішення господарського суду Закарпатської області від 15 жовтня 2014 року без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Компанія БВ» - без задоволення.

З огляду на вищенаведене колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ» б/н від 27.10.2014 р. (вх. № 01-05/5087/14 від 03.11.2014 р.) до провадження та розгляд справи № 907/547/14 призначено на 26.11.2014 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Поштова кореспонденція з повідомленням про вручення поштового відправлення, яка надсилалась на адресу апелянта/відповідача (п. і. 90130, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Ільниця, вул. Радянська, буд. 75) повернулась з поштовою відміткою: «За місцем обслуговування не існує» (а. с. 177-179).

Відповідно до підпункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (зі змінами внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 3 від 16.01.2013 ) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як вбачається з матеріалів справи Апелянта/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ», є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 38056421, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 90130, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Ільниця, вул. Радянська, буд. 75, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 07.10.2014 р. (а. с. 150-152).

З вищенаведеного вбачається, що апелянт/відповідач був належним чином повідомлений, однак товариство за зазначеною адресою відсутнє.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

За таких обставин, згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника апелянта/відповідача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, рішення господарського суду Закарпатської області від 15.10.2014 р. у справі № 907/547/14 залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.10.2014 року у справі № 907/547/14 (суддя Пригара Л.І.) вирішено: позов задовольнити повністю (пункт 1-ий резолютивної частини рішення). Визнати недійсним договір оренди обладнання від 12.11.2012 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ», Іршавський район, с. Ільниця та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лігніт", Іршавський район, с. Ільниця (пункт 2-ий резолютивної частини рішення). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ», Іршавський район, с. Ільниця, вул. Радянська, 75 (код ЄДРЮОФОП 38056421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігніт», Іршавський район, с. Ільниця, вул. Радянська, 75 (код ЄДРЮОФОП 00176265) суму 1218,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору (пункт 3-ий резолютивної частини рішення), (а. с. 165-170).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду Апелянт/відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 181-184), просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 15.10.2014 р. по справі № 907/547/14 скасувати. Прийняти нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, Апелянт вважає, що місцевим судом порушено норми матеріального права, а саме: застосовано ст. 238 ЦК України, однак не застосовано до спірних правовідносин ст. 92 ЦК України, оскільки при підписанні спірного Договору, директор ТзОВ «Компанія «БВ» та ТзОВ «Лігніт» - Федорець К.Г., діяв як виконавчий орган управління юридичної особи, останній не підпадає під поняття представника в розумінні змісту ст. 237 ЦК України, у зв'язку з чим, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 3, ст. 238 ЦК України.

Щодо порушення процесуального права Апелянт стверджує, що судом порушено ст. 35 ГПК України та не застосовано до відносин положення ст. 241 ЦК України, так як директором ТзОВ «Лігніт» було надіслано на адресу ТзОВ «Компанія «БВ» прохання підписати додаткову угоду про розірвання договору, так як у Товариства не має більше потреб орендувати ваги, що в свою чергу свідчить про схвалення правочину, а відтак унеможливлює визнання його недійсним, при цьому посилається на постанову Пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Як уже було вище зазначено у цій постанові, Апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «БВ» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 38056421, місцезнаходження: п. і. 90130, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Ільниця, вул. Радянська, буд. 75, керівник Товариства та підписант: Федорець Катерина Григорівна з 03.07.2013 р., з 14.08.2014 р. Міхел Любош є підписантом та керівником Товариства, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 07.10.2014 р. (а. с. 74-76, 150-152).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лігніт» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 00176265, місцезнаходження: п. і. 90130, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Ільниця, вул. Радянська, буд. 75, керівником Товариства з 30.05.2012 р. є Рекуц Едуард Юрійович, з 30.05.2013 р. - підписант, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців виданий станом на 28.07.2014 р. (а. с. 71-73, 84-86), Статутом Товариства (а.с. 64-70).

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, 12.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія „БВ" (Орендодавець - за Договором, Відповідач - у справі) в особі директора Федорець Катерини Григорівни (мовою оригіналу: Федорец Екатерина Григорьевна ), яка діє на підставі Статуту, з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лігніт" (Орендар - за договором, Позивач - у справі), в особі директора Федорець Катерини Григорівни (Федорец Екатерина Григорьевна ), яка діє на підставі Статуту, з другого боку, було укладено Договір оренди обладнання (а. с. 14-21).

Предметом даного договору оренди є надання Орендодавцем за обумовлену сторонами договору плату у тимчасове володіння та користування Орендарю обладнання, яке буде використано останнім у своїх виробничих цілях і цілях отримання комерційних результатів у відповідності з конструктивними і експлуатаційними даними обладнання (майна), що передається в оренду (п. 1.1. договору).

Об'єктом оренди по договору є ваги електричні максимальною масою зважування 60 т, обладнані пультом управління, призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем. Модель R420RS60ST, заводський № 33/8375/035 JZ (обладнання)(п. 1.2.Договору).

Розділом 2 договору сторони передбачили, що Орендодавець (ТзОВ „Компанія „БВ") зобов'язаний передати по документу, який визначений сторонами договору і підтверджує факт передачі обладнання, протягом 5-ти днів з дня підписання даного Договору.

З Акту приймання - передачі обладнання без дати та номера (а.с. 22) вбачається, що Орендодавець (ТзОВ „Компанія „БВ") передав, а Орендар (ТзОВ „Лігніт") прийняв обладнання, а саме, ваги електричні максимальною масою зважування 60 т, обладнані пультом управління, призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем. Модель R420RS60ST, заводський № 33/8375/035 JZ. Претензій до технічного стану не має.

Зазначений Акт приймання - передачі без дати його складання та номера підписано директором ТзОВ „Компанія „БВ" Федорець К.Г. (Федорец Е.Г. )та директором ТзОВ „Лігніт" Федорець К.Г. (Федорец Е.Г. ).

В подальшому, позивачем ТзОВ «Лігніт» у зв'язку із укладенням такого договору подано позовну заяву на розгляд місцевого суду про визнання Договору оренди обладнання не дійсним, оскільки спірний Договір укладений та підписаний однією особою, а саме: Федорець Катериною Григорівною (Федорец Екатериной Григорьевной /Федорец Е.Г. /), яка на момент укладення зазначеної угоди, перебувала на посаді директора ТзВО «Компанія «БВ» та, одночасно, директором ТзОВ «Лігніт».

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог позивача: ТзОВ «Лігніт» та визнання недійсним Договору оренди обладнання від 12 листопада 2012 р., виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 2 пункту 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

В силу частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбачених законом.

Місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуваний Договір оренди обладнання від 12.11.2012 р. був укладений між ТзОВ „Компанія „БВ", директором якого, на час укладення була Федорець К.Г. (Федорец Е.Г.) та ТзОВ „Лігніт", директором якого також була Федорець К.Г. (Федорец Е.Г.).

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту Договору оренди обладнання від 12.11.2012 року та Акту приймання-передачі обладнання, які підписані однією і тією ж особою, Федорець Катериною Григорівною (Федорец Екатериной Григорьевной), на час вчинення оскаржуваного правочину була директором обох підприємств одночасно, а тому також є представником обох підприємств на підставі акта органу юридичної особи.

Частиною 3 статті 238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 № 01-06/1666/14 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», постанові від 23.09.2014 № 911/3556/13.

Таким чином, місцевий суд прийшов до вірного висновку, що колишній директор товариства Федорець К.Г. (Федорец Е.Г.) не мала права вчиняти правочину, тобто укладати Договір оренди від імені ТзОВ „Лігніт" в інтересах ТзОВ „Компанія „БВ", директором якого вона була.

Щодо тверджень Апелянта/відповідача, що місцевим судом безпідставно застосовано ст. 238 Цивільного кодексу України, однак не застосовано до спірних правовідносин ст. 92 ЦК України, оскільки при підписанні спірного Договору, директор ТзОВ «Компанія «БВ» та ТзОВ «Лігніт» - Федорець К.Г., діяв як виконавчий орган управління юридичної особи, а відтак останній не підпадає під поняття представника в розумінні змісту ст. 237 ЦК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 3, ст. 238 ЦК України, колегія суддів вважає надуманими та такими, що не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

З рішення місцевого суду вбачається, що судом в мотивувальній частині зазначено та взято до уваги приписи ч. 1, ст. 92 ЦК України, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Особливості такого набуття прав розкрито в ч. 3 ст. 92 ЦК України, якою передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, ч. 3, ст. 92 ЦК України визначає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені в цивільних відносинах, вступають з такою юридичною особою у відносини представництва.

Це підтверджується і ч. 3 ст. 237 ЦК України, за якою представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Таке тлумачення правової природи вчинення правочинів від імені юридичної особи її працівниками, що діють на підставі акту органу юридичної особи (напр., статуту, затвердженого рішенням загальних зборів товариства) підтверджується також і судовою практикою, що склалася в цій сфері.

До матеріалів справи долучено постанову ВГС України від 06.07.2010 р. по справі № 16/507, постанову ВГС України від 29.11.2006 р. по справі № 43/393, в межах яких надавалася правова оцінка договорам, підписаних з обох сторін однією особою. Такого ж тлумачення цих відносин дотримується і Верховний Суд України, ухвала якого від 01.03.2006 р. опублікована у виданні «Вісник Верховного Суду України» № 8, 2006 р. і є загальновідомою інформацією.

Посилання Апелянта/відповідача (ТзОВ «Компанія БВ») на те, що вчинення від імені юридичної особи правочинів особами, які виконують функції органів управління юридичної особи, не є відносинами представництва, ґрунтуються на неправильному тлумаченні судової практики.

У постанові ВГС України від 20.06.2012 р. по справі № 17/320 надано правову оцінку специфічного випадку - підписання керівником підприємства договору не за власною волею, а на виконання рішення вищого органу управління юридичної особи. В такому випадку особами, які вчиняють правочин від імені юридичної особи, є не керівник підприємства (що підписує договір), а громадяни, які виступають від імені юридичної особи як члени вищих органів управління: правління та спостережної ради.

Посилання відповідача на практику застосування ВГС України норм ст. 92, 237 ЦК України в постанові від 07.06.2011 р. № 8/151 (15/145) також є некоректними, оскільки в межах зазначеної справи оцінка надавалася договору, підписаного з боку позивача керівником підприємства (представником підприємства за статутом), а з боку відповідача - іншою особою, яка діяла за довіреністю.

Той факт, що таку довіреність видав керівник відповідача, який одночасно був і керівником позивача, не свідчить про вчинення правочину з порушенням ст. 238 ЦК України. Надане в постанові тлумачення того, що керівник відповідача видаючи довіреність іншій особі на укладення договору не вступає у відносини представництва є абсолютно вірним: відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. У випадку, описаному в постанові від 07.06.2011 р. № 8/151 (15/145), директор що надає довіреність виступає не як представник юридичної особи в цивільно-правових відносинах, а як орган управління, що приймає управлінський акт. Прийняття такого акту не є цивільними відносинами і до таких відносин не може застосовуватися група норм, що регулюють представництво.

Щодо тверджень Апелянта, що місцевим судом порушено норми процесуального права, у зв'язку із не застосуванням ст. 35 ГПК України та положень ст. 241 ЦК України, так як директором ТзОВ «Лігніт» Рекуц Е.Ю. було надіслано на адресу ТзОВ «Компанія «БВ» прохання підписати додаткову угоду про розірвання договору, оскільки у товариства не має більше потреб орендувати ваги, що в свою чергу, на думку Апелянта, свідчить про схвалення правочину, а відтак унеможливлює визнання його недійсним з посиланням на постанову Пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», колегія суддів також вважає такими, що не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

В матеріалах справи знаходиться рішення господарського суду Закарпатської області від 19.09.2013 р. по справі № 907/785/13 за позовом ТзОВ «Компанія «БВ» до відповідача: ТзОВ «Лігніт» про стягнення 90000,00 грн. заборгованості по орендній платі за договором оренди обладнання від 12.11.2012 р. (а.с. 34-38), яке набрало законної сили, відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 р. (а. с. 44-45), які залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2014 р.(а.с. 46).

Із змісту (мотивувальних частин) вищенаведених судових рішень вбачається, що судовими інстанціями по справі № 907/785/13 відповідність Договору нормам чинного законодавства не встановлювалось, предметом спору по вказаній справі було стягнення заборгованості по орендній платі. Разом з тим, постановою ВГС України від 04.03.2014 року по справі № 907/785/13 зазначено, що враховуючи укладення договору оренди обладнання від імені обох сторін однією і тією ж особою, заявник (ТзОВ „Лігніт") не позбавлений права в іншому позовному провадженні оскаржити вказаний договір, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, Позивач на законних підставах звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору оренди обладнання від 12.11.2012 року.

Відтак, зазначені обставини не мають значення для даної справи, оскільки при вирішенні питання про стягнення орендних платежів по справі № 907/785/13, суди керувалися презумпцією дійсності правочину, встановленою ст. 204 ЦК України.

Крім того, посилання відповідача на ст. 241 Цивільного кодексу України стосовно схвалення юридичною особою - ТзОВ «Лігніт» спірного правочину матеріалами справи не підтверджено. Посилання ж відповідача на письмове звернення нового директора ТзОВ «Лігніт» Рекуц Е.Ю. до директора ТзОВ «Компанія «БВ» з вимогою розірвати договір оренди, як на доказ схвалення спірного договору оренди, не може бути таким доказом в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, оскільки звернення з вимогою про розірвання договору оренди не є тими діями, які свідчать про схвалення юридичною собою правочину.

Інші твердження апелянта викладені в апеляційній скарзі до уваги не приймаються, оскільки вони не спростовують висновків, до яких прийшов місцевий господарський суд за наслідками розгляду даної справи по суті.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, рішення господарського суду Закарпатської області від 15.10.2014 року у справі № 907/547/14 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на Апелянта/відповідача у даній справі.

Керуючись ст.ст. 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 15.10.2014 року у справі № 907/547/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.

В судовому засіданні 26.11.2014 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 01.12.2014 р.