Постанова

від 27.11.2014 по справі 815/2511/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/2511/14

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю представника апелянта - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 (далі-позивач, ОСОБА_2) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області (далі - Реєстраційна служба) про:

- визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №8365322 від 27 листопада 2013 року;

- зобов'язання зареєструвати за позивачкою право власності на Ѕ частини земельної ділянки, що розташована в Одеській області, Роздільнянському районі, Єгорівській сільській раді, кадастровий номер земельної ділянки 5123981400:01:004:0116.

В обґрунтування позову посилалась на те, що рішення державного реєстратора є невмотивованим та прийнятим з порушенням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-ІV (далі - Закон №1952) та Земельного Кодексу України (надалі - ЗК України).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що суд порушив норми матеріального права та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, апелянтом зазначено, що суд не звернув увагу на той факт, що для реєстрації права власності був поданий перелік документів передбачений ст.27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України 22 червня 2011 року за №703 (надалі - Порядок №703), чинним законодавством не передбачено підстав для надання додаткових документів, крім тих, які були вже надані.

Посилаючись на вказані обставини, апелянт просить суд апеляційної інстанції ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляції та просив їх задовольнити.

Представник Реєстраційної служби в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст.196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на наступних підставах.

Так, матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2009 року №2-2069, ОСОБА_2 отримала у власність спадкове майно, яке складається з земельної ділянки площею 7,42 гектарів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5123981400:01:004:0116, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 860001, виданого Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області та зареєстрованого 21 березня 2006 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010653000093 (а.с.10).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року визнано недійсним в Ѕ частині державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 березня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 , визнано недійсним в Ѕ частині заповіт від 13 жовтня 2006 року, складений ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2

Також судом визнано недійсним в Ѕ частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2009 року на ім'я ОСОБА_2 (а.с.11-13).

02 листопада 2013 року представником ОСОБА_2 подано заяву до Реєстраційної служби про реєстрацію права власності на Ѕ частину земельної ділянки, яка розташована за вказаною адресою.

До заяви були надані наступні документи:

- державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку в цілому на 7,42 гектарів, виданий Роздільнянським районним відділом земельних ресурсів, серія та номер ЯА №860001 від 21 березня 2006 року;

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2009 року № 2-2069, видане державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Зезик В.А.;

- рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданий Відділом Держземагенства у Роздільнянському районі Одеської області від 13 червня 2013 року серія та номер нв-5100285122013.

За результатами розгляду вказаної заяви, 27 листопада 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби прийнято рішення №8365322 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (а.с.7).

Мотивуючи прийняте рішення, державний реєстратор послався на те, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жодний з доданих до заяви про реєстрацію права власності документів не підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на Ѕ частини нерухомого майна, яке заявлено до реєстрації.

Також суд вказав на те, що рішення апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року не є документом, який підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на Ѕ частини земельної ділянки, оскільки в даному рішенні не визнавалось право власності за ОСОБА_2 на Ѕ частини земельної ділянки площею 7,42 гектарів.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.159 КАС України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №1952, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч.1 ст.5 Закону №1952).

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ч.4 ст.9 Закону №1952).

Пунктом 1 ч.1 ст.4 Закону №1952 передбачено, що право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Як зазначено у ч. 1 ст. 19 Закону №1952 , державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 24 Закону №1952, визначено вичерпний перелік підстав, за яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1952, відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою відмови у державній реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, стало те, що подані документи для проведення державної реєстрації земельної ділянки не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (п.4 ч.1 ст.24 Закону №1952).

Між тим, посилаючись на вказану норму права, відповідач не зазначив чіткого та зрозумілого опису причин відмови.

Так, якщо це невідповідність поданих документів, то який з документів і якій нормі законодавства не відповідає; якщо ж має місце неможливість встановлення заявлених прав, то які зазначені обставини та з яких документів не виявляється можливим підтвердити заявлені права.

Тобто, з викладеного мотивування відмови взагалі не зрозуміло, яким чином подані позивачем документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, та чим такі обставини підтверджуються.

Отже, розглянувши заяву позивача, реєстратор, в порушення вимог чинного законодавства, не обґрунтував причину такої відмови та підставу для прийняття такого рішення, що в свою чергу, унеможливлює оцінку судом існування таких підстав та обґрунтованість прийнятого рішення.

Таким чином, оскаржуване рішення за своїм змістом не відповідає встановленим вимогам Закону.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Реєстраційною службою, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не надано належних доказів щодо правомірності прийнятого рішення.

Відповідно до вказаної статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім цього, даючи оцінку рішенню Державного реєстратора, колегія суддів вважає за необхідним зазначити наступне.

Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність) (ч.1 ст.86 Земельного кодексу України).

Відповідно до п. «в» та «г» ч.1 ст.87 Земельного кодексу України, право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами, а також за рішенням суду.

Колегія суддів проаналізувавши вказані статті Земельного кодексу України, дійшла до висновку, що у позивача були всі необхідні документи для реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку в тому числі і рішення суду.

Суд першої інстанції відмовляючи ОСОБА_2 у позові акцентував увагу на тому, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2011 року не визнавалось право власності за останньою на Ѕ частини земельної ділянки площею 7,42 гектарів.

Колегія суддів вважає, що право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку було встановлено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом і не визнавалося іншою стороною лише тільки в Ѕ частини.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши докази, які є в матеріалах справи, не вбачає необхідності надання відповідачу ще будь-якого документа або рішення суду за яким за позивачем потрібно визнавати право власності на Ѕ частину земельної ділянки.

Позивачкою до Реєстраційної служби подано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2009 року № 2-2069, яке підтверджує її право власності на все спадкове майно, а рішення апеляційного суду Одеської області подано як додатковий документ, якій свідчить про наявність права тільки на Ѕ частину спадкового майна.

Аналізуючи позовні вимоги, колегія суддів вважає, що позовна вимога про зобов'язання зареєструвати за позивачкою право власності на Ѕ частини земельної ділянки площею 7,42 гектарів не може бути задоволено судом апеляційної інстанції, так як проведення державної реєстрації включає в собі заявочний принцип.

Суд апеляційної інстанції не має права втручатися в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та перебирати на себе повноваження Реєстраційної служби навіть з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

Посилаючись на викладені матеріали справи, норми чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №8365322 від 27 листопада 2013 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

Повний текст постанови складено 01.12.2014 року.