Постанова

від 01.12.2014 по справі 826/12488/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12488/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А.

Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Літвіної Н.М., Старової Н.Е., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарбіс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарбіс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарбіс" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2014 №0000212202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Гарбіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Нерасофт" за період з 01.12.2013 по 31.12.2013 та складено акт перевірки від 25.04.2014 №2078/26/58-22-02-17/38021708.

Актом перевірки встановлено порушення: п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 109360,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2014 №0000212202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 136 700,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 109 360,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 27 340,00 грн.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Гарбіс" (замовник) та ТОВ "Нерасофт" (виконавець) укладено договір про надання охоронних послуг від 19.11.2013 №25-Ф, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати охоронні послуги з охорони об'єктів, а також матеріальних цінностей, що знаходяться на ньому, оперативного реагування на всі правопорушення, що здійснилися, здійснюються, або можуть здійснитися за місцезнаходженням об'єктів охорони, підтриманню охорони громадського порядку на об'єкті, в тому числі, при необхідності, застосування пропускного та внутрішньо-об'єктового пропускного режиму, замовник своєчасно здійснює оплату послуг виконавцю відповідно до умов даного договору.

До цього договору надано додаток від 31.12.2013 №1, платіжні доручення, акти наданих послуг, податкові накладні.

Надані позивачем первинні документи, відповідають вимогам передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ "Нерасофт" які були предметом перевірки.

Незважаючи на наявність вказаних документів відповідачем в акті перевірки зроблено формальний висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а висновки зроблені відповідачем ґрунтувались відповідно до обставин зазначених в Акті перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 05.03.2014 № 109/14-03-22-08/38458452 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нерасофт» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період листопад - грудень 2013 року».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що судові рішення в адміністративних, цивільних або господарських справах, що набрали законної сили, є обов'язковими для врахування і в інших справах, що розглядаються судами, тобто є преюдиційними. Після набрання судовим рішенням законної сили сторони не можуть оспорювати встановлені судом обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 року по справі №814/851/14 позов ТОВ «Нерасофт» до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області задоволено, зобов'язано, зокрема, вилучити з інформаційної системи «Податковий блок» та Автоматизованої системи (АС) «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформації, внесену на підставі акту від 05.03.2014 № 109/14-03-22-08/38458452 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нерасофт» (код ЄДРПОУ 38458452) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період листопад - грудень 2013 року».

Означена постанова була залишення без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року, а тому набрала законної сили.

Крім того, 31.10.2014 року Вищий адміністративний суд України відмовив ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області у відкритті касаційного провадження.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 року по справі №814/851/14 було спростовано доводи посадових осіб відповідача, які виступили підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення в рамках даної адміністративної справи.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні його контрагентом підтверджуються належним чином складеними первинними документами.

Беручи до уваги досліджені первинні документи, які складались у процесі виконання зобов'язань по відносинам позивача з ТОВ «Нерасофт», колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, оскільки визначені ними грошові зобов'язання є необґрунтованими та протиправними.

Відповідачем всупереч ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарбіс" - задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року - скасувати та прийняти нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарбіс" - задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 20.05.2014 №0000212202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарбіс" судові витрати у розмірі 1640,40 грн.(одна тисяча шістсот сорок гривень 40 копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя Н.М.Літвіна

суддя Н.Е.Старова

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Літвіна Н. М.

Старова Н.Е.