Рішення

від 26.11.2014 по справі 910/21337/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/21337/14 26.11.14

За позовом Приватного підприємства «ЕКСІМБІЗНЕС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЮКС-БІЛДИНГ»

про стягнення 66 701,54 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «ЕКСІМБІЗНЕС» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЮКС-БІЛДИНГ» про стягнення 66 701,54 грн. за договором поставки № 08/05-14 від 08.05.2014 р., з яких: 47 872,06 грн. основна заборгованість, 5 572,43 грн. - пеня та 8 612,87 грн. - 36 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/21337/14, та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.11.2014 р. за участю повноважних представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У дане судове засідання представники сторін не з'явились.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу та отримані представником, що підтверджується підписом останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих представником позивача, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 26.11.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.05.2014 р. між Приватним підприємством «ЕКСІМБІЗНЕС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЮКС-БІЛДИНГ» укладено договір поставки № 08/05-14, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору, найменування продукції, що є предметом поставки за цим договором, зазначається сторонами у додатках до договору.

Відповідно до п.3.1. поставка продукції здійснюється партіями на підставі замовлень відповідача, викладених у письмовому вигляді та переданих факсом або особисто. Заявка містить інформацію про загальну кількість, асортимент, одиницю виміру, умови та строки поставки продукції .

Згідно з п. 4.2.-4.3. договору основою для оплати є рахунок-фактура, виставлена позивачем, згідно з заявкою відповідача. Строк оплати 2 (два) банківські дні з моменту поставки продукції. Моментом поставки продукції можна вважати дату вивантаження товару, що фіксується в товарно-транспортній накладній.

Відповідно до п. 5.5. договору за порушення строків оплати вартості продукції відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки встановленої Національним банком України за кожен день прострочення від несплаченої суми, а також проценти в розмірі 36 % річних у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Термін дії договору відповідно до п. 8.1. встановлюється з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 р., а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як встановлено судом на підставі наявних у справі первинних документів, на виконання умов договору позивачем поставлено товар на загальну суму 122 276, 06 грн., що підтверджується видатковими накладними №63 від 07.05.2014 р., на суму 11 211, 84 грн., №65 від 08.05.2014 р. на суму 49 986,22 грн., №68 від 09.05.2014 р. на суму 33 739, 20 грн., №83 від 18.05.2014 р. на суму 11 344,05 грн., №94 від 26.05.2014 р. на суму 5 381, 10 грн., №96 від 27.05.2014 р. на суму 5 325, 75 грн., №101 від 30.05.2014 р. на суму 5 283,90 грн., копії яких містяться у матеріалах справи.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково оплачено товар на суму 74 400, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1277 від 08.05.2014 р. на суму 30 000, 00 грн., №1317 від 16.05.2014 р. на суму 20 000,00 грн., № 1298 від 15.05.2014 р. на суму 24 400,00 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 08/05-14 від 08.05.2014 р. щодо розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 47 872, 06 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимоги про стягнення 4 644,18 грн. - інфляційних втрат, 5 572, 43 грн. - пені та 8 612, 87 грн. - 36% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.

Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи з умов п.4.3. договору № 08/05-14 від 08.05.2014 р. щодо порядку здійснення розрахунків за товар, строк оплати відповідачем отриманої продукції є таким, що настав.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, доказів належного виконання грошових зобов'язань за договором № 08/05-14 від 08.05.2014 р. не надав, об'єктивних підстав неможливості належного виконання договору не навів.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № 08/05-14 від 08.05.2014 р., а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів поставки товару за договором № 08/05-14 від 08.05.2014 р. та недоведеність відповідачем його належного виконання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 47 872, 06 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 4 644, 18 грн. - інфляційних втрат, 5 572, 43 грн. - пені та 8 612, 87 грн. - 36% річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням припис ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з п. 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини.

За приписами п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов'язань щодо розрахунків за отриманий товар за договором № 08/05-14 від 08.05.2014 р., приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування правових наслідків, встановлених нормами ст. 625 Цивільного кодексу України та умовами вказаного договору.

Щодо вимог позивача про стягнення 36% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, суд відзначає, що позивачем фактично заявлено вимоги про сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, встановлених ч.2 ст. 536 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 3 ст.692 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений ст.536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що п. 5.5. договору № 08/05-14 від 08.05.2014 р. передбачено, що за порушення строків оплати вартості продукції відповідач сплачує на користь позивача проценти в розмірі 36 % річних у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в цій частині.

Згідно розрахунку позивача за період з 11.05.2014 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним платежем) до 30.09.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно, за кожним періодом) розмір 36 % річних становить 8 612,87 грн., інфляційні втрати - 4 644,18 грн., пеня - 5 572, 43 грн.

Перевіривши розрахунок позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі - 5 572, 43 грн., інфляційних втрат - 4 644, 18 грн. та 8 612, 87 грн. - 36% річних, суд встановив, що позивач неправильно визначив період нарахування, а також розрахунок позивача перевищує розрахунок суду.

За розрахунком суду розмір пені (з урахуванням конкретних періодів та проплат) складає 3 960, 32 грн., розмір 36 % річних складає 6 370, 53 грн. та 3 518, 27 - інфляційних втрат.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру позовних вимог.

Також, позивач просив покласти на відповідача витрати на послуги адвоката у розмірі 3000, 00 грн., у зв'язку з укладенням 20.09.2014 р. між адвокатом Сергєєвою Тетяною Геннадіївною та Приватним підприємством «ЕКСІМБІЗНЕС» договору про надання адвокатських послуг №2110/14, за умовами якого адвокат прийняв на себе зобов'язання надати позивачу адвокатські послуги з представництва інтересів позивача з питань стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЮКС-БІЛДИНГ».

У відповідності до ч. 4 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи при відмові в позові покладаються на позивача.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг , а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

В той же час позивачем не надано суду доказів фактичного понесення позивачем витрат на послуги адвоката у зв'язку з судовим розглядом даної справи, а відтак - заявлені позивачем до стягнення витрати у сумі 3000, 00 грн. не підлягають відшкодуванню в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Приватного підприємства «ЕКСІМБІЗНЕС» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЮКС-БІЛДИНГ» (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 2-А код ЄДРПОУ 34288914), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного підприємства «ЕКСІМБІЗНЕС» (91055, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Поштова, буд. 26, офіс 21 код ЄДРПОУ 25641496) заборгованість у розмірі 47 872,06 (сорок сім тисяч вісімсот сімдесят дві грн. 06 коп.) грн., 6 370, 53 ( шість тисяч триста сімдесят грн. 53 коп.) грн. - 36 % річних, інфляційні втрати у розмірі 3 518, 27 (три тисячі п'ятсот вісімнадцять грн. 27 коп.) грн., 3 960, 32 (три тисячі дев'ятсот шістдесят грн. 32 коп.) грн.. - пені та 1 690,58 (одна тисяча шістсот дев'яносто грн. 58 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 28.11.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.