Постанова

від 19.11.2014 по справі 910/11102/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 р. Справа№ 910/11102/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКС Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2014р. (повний текст підписано - 12.09.2014р.)

у справі №910/11102/14 (суддя - Стасюк С.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКС Україна"

про стягнення 63 663,04 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКС Україна" про стягнення 63 663,04 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням ТОВ "ТЕКС Україна" зобов'язань за договором про надання послуг від 01.12.10 р., яке полягає у неповній оплаті коштів за надані кур'єрські послуги, у зв'язку з чим у відповідача станом на момент звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 55 325,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 906,49 грн., 1 132,27 грн. три проценти річних, 2 299,28 грн. інфляційних нарахувань за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2014 року у справі № 910/11102/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКС Україна" (04080, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 50Б, код ЄДРПОУ 34538332) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 55 325 (п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять п'ять) грн. 00 коп. заборгованості, 686 (шістсот вісімдесят шість) грн. 64 коп. три проценти річних, 2 069 (дві тисячі шістдесят дев'ять) грн. 70 коп. інфляційних нарахувань, 1 666 (одну тисячу шістсот шістдесят шість)грн. 82 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідно до договору про надання послуг від 01.12.2010 року позивачем було надано відповідачу кур'єрські послуги на загальну суму 124 981,00 грн., однак відповідачем зобов'язання по оплаті наданих йому послуг були виконані частково у розмірі 69 656,00 грн., у результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 55 325,00 грн. Оскільки доказів погашення суми заборгованості відповідачем надано не було, суд визнав за правомірне задоволення вказаної позовної вимоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2014 року у справі № 910/11102/14, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 року відновлено строк для подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.11.2014 року у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

У судовому засіданні 04.11.2014 року у відповідності до положень ст.. 77 ГПК України було оголошено перерву до 19.11.2014 року.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.14 р. у справі № 910/11102/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.14 р. у справі № 910/11102/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2012 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕКС Україна" (замовник) було укладено договір про надання послуг (надалі по тексту - Договір), предметом якого є надання регіональних кур'єрських послуг по місту Кременчук, Полтавської та Кіровоградської областях.

Відповідно п. 6.1.1. всі взаєморозрахунки по зобов'язанням за відправлення замовника здійснюються раз на місяць до 20 числа наступного місяця протягом 9 робочих днів.

Для визначення суми та підстав виконання зобов'язань за цим договором або будь-якої їх частини є рахунки виконавця. На підставі проведених розрахунків та здійснених послуг сторони щомісячно підписують акт виконаних робіт. Замовник залишає за собою право повністю або частково не виплачувати винагороду виконавцю за одну одиницю відправлення яке знаходилось у виконавця і було несвоєчасно доставлено одержувачу, та про яку виконавець не подав звіт або надав його несвоєчасно (пункти 6.1.4., 6.1.5 Договору).

Згідно з п.п. 7.1., 7.2. Договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами, включаючи усі додатки до нього та діє протягом одного року, або до моменту виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, якщо їх дія продовжується після припинення дії цього Договору. Цей Договір вважається продовженим на наступний рік, якщо не пізніше ніж за один місяць до припинення строку його дії жодна із сторін письмово не заявить про його припинення.

За твердженням позивача, за період з 01.10.2012 року по 30.09.2013 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 надав відповідачу, а останній прийняв послуг на загальну суму 124 981,00 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих згідно Договору послуги, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 55 325,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено договір про надання послуг № б/н від 01.10.2012 року.

За період з липня 2013 року по вересень 2013 року позивачем було надано відповідачу обумовлених договором послуг на загальну суму 55 325,00 грн., що підтверджується, зокрема, накладними, анкетами послуг від клієнтів Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКС Україна", а також довідками - підтвердженнями від клієнтів відповідача щодо обслуговування згідно Договору.

Як було достовірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано стороною відповідача по справі, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг у останнього перед позивачем утворилася заборгованість за отримані кур'єрські послуги у період з 01 жовтня 2012р. по 30 вересня 2013р у розмірі 55 325,00 грн. З огляду на відсутність будь-якої доказової бази на підтвердження протилежного, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з з відповідача 4 906,49 грн. пені за період з 01.09.2013 року по 07.05.2014 року, 1 132,27 грн. три проценти річних за період з 01.09.2013 року по 07.05.2014 року, 2 299,28 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.09.2013 року по 31.03.2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).

Колегія суддів проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору та враховуючи відсутність чітко визначення розміру штрафних санкцій притаманного для окресленого виду правовідносин у законодавстві України, вважає вірним висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій (пені).

Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши арифметичний розрахунок 3% річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат, колегія суддів вважає вірним висновок суду про необхідність стягнення з відповідача 686,54 грн. 3% річних за період з 01.11.2013 року по 07.05.2014 р. та 2 069,70 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.11.2013 року по 31.03.2014 року.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКС Україна" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2014 року у справі № 910/11102/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11102/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко